«Краще гір можуть бути лише гори, на яких я ще не бував» — тисячі екстремалів услід за виконавцем цих рядків Володимиром Висоцьким піднялися на вершини за новими емоціями і неймовірними пейзажами, як і тисячі тих, хто не повернувся. У контексті останніх подій відома пісня набуває вкрай негативного відтінку. Уже третій випадок зі зниклими в горах туристами змушує оцінити по-справжньому суворість карпатської зими і нерозважливість людей, які таки прагнуть висоти, незважаючи на сезонну лавинонебезпечність у Карпатах.


Якщо місцеві мешканці розуміють, що гори взимку вкрай небезпечні, то приїжджі фрірайдери (люди, які свідомо катаються на сноуборді або гірських лижах поза підготовленими трасами — Авт.) навпаки пробують здолати засніжені вершини і ризикують поплатитися життям за власну необережність та пошук адреналіну. Адже причиною лавин є сама ж людина. Снігова маса рухається з неймовірною швидкістю і через лічені секунди закриває спраглих до екстриму туристів.

Хронологія невтішних подій починається 10 січня. Цього дня в горах зник 24-річний громадянин Чеської Республіки. 12 січня поблизу гори Гемба потрапили під лавину двоє туристів з Києва та Полтави. МНСники ціною неймовірних зусиль і фортуни таки врятували одного з них. Третій випадок стався 19 січня. Двоє киян загубилися поблизу гори Гемба, що на Міжгірщині. Загубилися туристи й на полонині Драгобрат. 18 січня шукали відразу чотирьох необережних, на щастя, знайшли цілими й неушкодженими.

Користувач соціальної мережі Facebook Микола Дроботенко детально описав порятунок сноубордиста, який потрапив під лавину на горі Гемба. Подаємо історію в перекладі й з певними скороченнями.

ЯК РЯТУВАЛИ СНОУБОРДИСТА НА ГОРІ ГЕМБА

«Про лавини в Карпатах, які тиждень тому змели зі схилу двох чоловіків, я дізнався з телебачення й Інтернету. Інформації було обмаль: «район села Пилипець» ... «Лавина» ... «Пошуки тривають» ... «Знайшли» ... «Один живий, з переломами ніг» ... «Другий — загинув». Перечекавши кілька днів, я подзвонив своєму хорошому другові Євгенові Чижмару, одному з найдосвідченіших рятувальників Закарпаття. Я не сумнівався, що саме він шукатиме цих людей. Тепер я відтворюю повну картину тих подій.

Субота, 12 січня. Цього дня Євген саме чергував на станції Пилипецького гірськолижного підйомника. Погода була не найкращою: на Боржавському хребті — туман, вітер, але на схилі каталося чимало людей.

Ближче до другої години дня до рятувальників звернулися сноубордисти з інформацією про надзвичайну ситуацію. Вони отримали SМS від свого друга про те, що, незважаючи на сильний туман, двоє хлопців пішли вгору від канатки на вершину гори Гемба. Спускаючись, вони потрапили в лавину. У того, хто надіслав SМS, були зламані ноги і він перебував у зоні лісу. Точне місце перебування невідоме. Що трапилося з іншим сноубордистом, хлопець не знав. Після цього повідомлення група вийшла на пошук.

Вершину гори Гемба можна порівняти з площею футбольного поля. Видимість — 20 метрів. Ймовірність визначити напрямок спуску сноубордистів або побачити зверху лавинний конус зведені до нуля. Приймається рішення спуститися назад, до лісу і траверсом прочесати весь кордон вліво і вправо від Гемби, а це кілометри місцевості. Але якщо лавина досягла зони лісу (а це випливало з SМS), на неї можна буде натрапити навіть у тумані. Однак кілька годин пошуків результату не дали: лавини не було. І тут прийшло розуміння найгіршого розвитку подій: сноубордисти з’їхали на протилежний бік Боржавського хребта у дику, ніким не відвідувану ущелину. Від верхів’їв якого до найближчого села приблизно двадцять кілометрів буреломом.

Стало зрозуміло, що потрібно замовляти машину, об’їжджати Боржавський хребет (близько 90 кілометрів) і пробиватися до лавини з протилежного боку хребта.

Восьма година вечора. Цілковита темінь. Підготовка до виїзду, який призначений на ранок. До Євгена звертаються друзі тих, хто потрапив у лавину — вони рвуться зараз, вночі, перевалити безпосередньо через хребет і спробувати знайти постраждалих. У повній темряві й тумані це затія без шансів. Так підказував розум. Більше того — ризик самим влетіти в лавину зростає в кілька разів. Але аргумент хлопців був єдиним і не потребував доказів — потерпілий до ранку може і не дожити.

Професійним обов’язком рятувальника в такій ситуації було би сказати: «Я вам забороняю». І будь-який чиновник МНС вимовив би саме це. Але у Євгена у самого гинули в горах друзі. І на місці цих хлопців він вчинив би точнісінько так, як вони. Тож групу чітко проінструктували про заходи безпеки, і Євген особисто попросив канатників спеціально включити крісельний підйомник, щоб заощадити хлопцям час і сили при під час перебування на Гембі (за що, звичайно ж, отримав серйозні зауваження телефоном від МНСівського начальства).

...Хлопці повернулися назад вночі. Дива не сталося. Перевалити хребет у темряві й тумані їм не вдалося.

На ранок Євгена як керівника групи з восьми осіб довезли машиною до села Березники, на південь від Боржавського хребта. Від місця, куди змогла доїхати машина, належало пройти кілометрів сімнадцять—вісімнадцять буреломом, з кількома переправами через річки. Снігу було по пояс, а в снігоступах — по коліно.

Годин через чотири такого руху вибивається з сил один із рятувальників. Його залишають у лісі, забезпечивши рацією та всім необхідним для «холодної ночівлі». Ноші, які до цього тягнули з собою, також залишили. Вони гальмують рух і зрозуміло, що через буковий підлісок, через який доводиться продиратися, протягнути ноші з постраждалим буде нереально.

Восьмеро рятувальників піднялися до межі лісу до четвертої   години дня. Запасу денного часу залишалася година максимум. У складках рельєфу огляд хребта мінімальний. Женя залишає всіх відпочити, а сам піднімається на лижах на один із відрогів, щоб зверху відкрилася погляду хоч якась частина гребеня Боржави. І, піднявшись, він бачить чотири лавини. Одна далеко зліва, майже під горою Великий Верх. Але так далеко сноубордисти піти не могли. Ще дві лавини — в районі Гемби. Але вони не доходять до лісу. Остання, зі значною лінією відриву 300 метрів від гребеня, таки веде до лісу.

Свист вітру. Десь внизу — шум дерев. І тут вухо вловлює ледь помітний звук, не характерний природному шуму. Темніє. Женя вловлює ледь чутний крик. Швидко — вниз, усім підйом і до лавини. Ще годину йшли буреломом. І в тілі лавини рятувальники знаходять молодого хлопця Діму, що лежить на лавині. Він пролежав на снігу майже 28 годин. Поруч — зім’ятий лавиною термос. Це теж позитивно зіграло для Діми, адже вночі температура була —10 градусів нижче нуля.

Діма випиває майже залпом весь чай з термоса Євгена. Треба знати цього чоловіка, щоб пояснити вчинок: незважаючи на дику спрагу, він за весь день не зробив жодного ковтка зі свого термоса. Саме тому, що чай міг згодитися потерпілому, якщо той ще буде живий. Ось чай і пригодився ...

Дмитро був адекватним, відповідав зв’язно. До останнього не міг зрозуміти, що в тумані з’їхав в ущелину, в яку сноубордисти по своїй волі не спускаються ніколи.

При огляді виявлено відкриті переломи ніг, але артерії не зачеплені. Сноуборд зірваний, тріскачки кріплень вирвало «з м’ясом». Саме він, обертаючись під час падіння, призвів до численних переломів ніг (лікарі нарахували близько дванадцяти). Затим уколи протишокового, знеболювального, накладення шин, і все — суцільна темнота.

І тут я зроблю ще один відступ:
— якби рятувальники не залишили ноші на півдорозі, через буреломи і глибокий сніг йшли би трохи повільніше;
— якби вони вийшли до лісу в іншому місці — трохи далі від лавини;
— якби Євген виліз не на «цей» відріг, а на іншій, з якого через перегини рельєфу не побачив би лавину і не почув би ледь чутного голосу;
— якби Дмитро вчасно не закричав... — то другу ніч на снігу з відкритими переломами він би вже не переніс.

Цілий ряд випадкових факторів склалися в щасливий для Діми пазл. І допомога до нього наспіла якраз до закінчення світлового дня. З двох лиж і шести пар снігоступів зв’язуються ноші, до яких прив’язують Діму. Тепер залишилося спуститися назад із навантаженими ношами ті ж сімнадцять кілометрів, грузнучи в снігу вже без снігоступів.

Вирішили спускатися по струмку, в який пішла частина лавини: тут було менше завалів. І буквально через п’ятсот метрів транспортування промінь ліхтаря одного з рятувальників відбивається від поверхні снігу трохи неприродно. Це на поверхню пробився крихітний елемент черевика другого постраждалого.

Це був один шанс із тисячі: при транспортуванні одного потерпілого натрапити на іншого. Саме в потрібне місце засвітив ліхтар. І якби не знову сформований пазл випадковостей — пошук другого постраждалого з допомогою лавинних зондів міг би затягнутися на довгі дні. А в гіршому випадку аж до весни.

Розкопки. Другий потерпілий Максим, був, на жаль, мертвий. Причому без шансів на виживання з самого початку. Очевидно, він сильно вдарився об дерево. В ділянці черевної порожнини проглядалися відкриті рани. Дихальні шляхи були забиті снігом, тобто Максим після зупинки лавини уже не дихав. Смерть настала миттєво.

Відзначивши місцезнаходження Максима маркерами на деревах, рятувальники продовжили шлях вниз, транспортуючи Дмитра. Годинник показував майже восьму вечора.

Спуск із засніжених валунів з допомогою мотузки перешкоджало провалювання в річку, яку потрібно було перейти п’ять або шість разів. У одному з місць Женя провалився по груди в сніг, відчувши під ногами струмок.

Сили слабнули. Знизу, отримавши інформацію про знаходження Діми, назустріч рятувальникам вийшла група лісників. До опівночі вони, забравши залишеного на півдорозі рятувальника з ношами, підійшли до транспортувальної групи. Це була майже перемога. Чоловіки змінили повністю виснажених за чотирнадцять годин роботи рятувальників. Перехід до машини, що чекала внизу, зайняв ще чотири години.

На машині Діму з рятувальниками відвезли до Сваляви. Місцеві лікарі зауважили, що з такою політравмою та підозрою на обмороження потерпілого потрібно терміново везти до Ужгорода, куди Діму відразу ж відправили. Рятувальникам надали місця в місцевому готелі.

Мрією було роззутися і висушити взуття. Але, увійшовши в номер, відчули холод, бо готель погано опалювався. І тут на мобільний зателефонувало начальство МНС і настійливо попросило Євгена вже зранку супроводжувати групу нових рятувальників до місцязнаходження загиблого. Він запитав: «Коли вихід?». «О сьомій ранку», — прозвучала відповідь. На годиннику було о пів на шосту. Через півтори години треба було вийти і знову пройти шлях по снігах і завалах — сімнадцять кілометрів вгору і сімнадцять вниз. Він зробив і це.

Моєму другові, Залізній Людині Євгенові Чижмару цього року виповниться 61 рік.

НАЙБЛИЖЧИМИ ДНЯМИ У КАРПАТАХ ЗНОВУ ЛАВИНОНЕБЕЗПЕЧНО

Як стало відомо редакції газети «РІО», врятований турист наразі перебуває у вкрай тяжкому стані. Через переохолодження йому частково ампутували ногу. У киянина, якого не вдалося врятувати, залишилася 10-місячна дитина.

Попри попередження МНСників утриматися від походів у гори у сезон сходження лавин, туристи від екстриму не відмовляються. Найбільше лавинонебезпечних місць майже щороку спостерігають на Боржавських полонинах. Чергове потепління, дощ спровокують чергову надзвичайну ситуацію в горах. Втім щиро сподіваємося, що серія нещасних випадків на цьому закінчиться, адже гірськими краєвидами можна насолоджуватися і без шкоди для життя.

***

— За минулорічну зиму на Закарпатті зійшло 26 лавин (зареєстрованих). Із них було 15 хуртовинного типу і 11 — з мокрого снігу. Загалом же у Закарпатській області зареєстровано близько 1000 лавинонебезпечних схилів.

— У1988 році біля гори Стій на Закарпатті зійшла найбільша снігова лавина. Вона завалила ліс на 16 гектарах, а відстань її пробігу склала 3,5 кілометра.

— Навіть найсухіший сніг за лічені секунди руху в лавині на величезній швидкості стає вологим (незалежно від температури навколишнього середовища!), а маса одного кубічного метра вологого снігу досягає 0,8 тонни.

— Бездіяльність — найперший ворог потерпілого. Якщо ви стали жертвою лавини, постарайтеся уберегти дихальні органи від сніжного пилу. Не панікуйте, не засинайте, намагайтеся якомога більше рухатися. Всіма можливими способами повідомляйте про нещасний випадок. І звичайно, подбайте про безпеку та поінформуйте друзів чи рятувальників ще перед підняттям у гори.

Підготувала Наталія Каралкіна