Два кричущі факти сталися один за одним минулого тижня. Місце і першої, і другої трагедії — ужгородська 16-поверхівка. Саме з балкона цієї будівлі 15 листопада викинувся 16-річний студент із Зняцева, а наступного дня — 23-річний випускник Харківського Національного університету, син екс-губернатора Івана Різака, який нещодавно з батьком повернувся на Закарпаття. Чому молоді хлопці вирішили зробити цей фатальний стрибок — невідомо. Їх тіла знайшли під багатоповерхівкою без передсмертних записок, лише з документами.

СУЇЦИД В УКРАЇНІ МОЛОДШАЄ

Масові обговорення про причини цих самогубств, зокрема про останнє, догадки та припущення та навіть... осуд і щось на кшталт «так їм і треба», тільки підтверджують ницість, цинізм та, можливо, невиліковність суспільства в цілому. Дедалі менше людей готові не те, щоб врятувати когось від подібного кроку, а навіть просто щиро, чи навіть краще безмовно поспівчувати.

Аби з’ясувати, звідки беруться думки про самогубство в такому ранньому віці і як не допустити їхнього втілення, «РІО» звернулася за коментарем до психолога. «Суїцид — в першу чергу, соціально зумовлене явище, — наголошує Світлана Хоркава, психолог, старший викладач кафедри психології та педагогіки Карпатського університету ім. А Волошина. — Людина живе в соціумі і вона від нього залежна. Саме суспільство впливає на загальний розвиток кожного з нас». За словами психолога, людина, яка вчиняє самогубство, іде на цей крок свідомо, дуже рідкими є випадки, коли суїцид вчиняють у стані афекту. Фактори, які можуть спричиняти дії, пов’язані з самогубством, бувають різні. «Зазначу, що треба зважати на вік. Найбільш ризикованим для самогубства вважається вік від 10 до 17 років. Раніше цей поріг був значно вищим, нині, можливо, за рахунок більшої обізнаності підлітків, прояви жорстокості та несправедливості, від яких часто потерпають молоді люди, знизили вік самогубства», — зазначає психолог.

Що стосується факторів, то Світлана Хоркава стверджує, що вони можуть бути дуже різними, це матеріальне становище (як брак грошей, так і їхня надмірна кількість),   психічна травма (розлучення батьків, цькування у навчальному закладі, втрата близьких, нерозділене кохання), почуття провини, нелюбов з боку батьків, пригнічення, самотність, втрата роботи, розлучення тощо. Крім того, психопатологічні схильності до самогубства, які проявляються виключно у критичній ситуації, та спадковість. «Якщо у людини нема друзів, нема роботи, нема захоплень вона закривається від суспільства, залишається сам на сам із собою і «з’їдає себе» думками про смерть і власну непотрібність. Закрита людина важко може проявити свої бажання, важко знаходить спільну мову з іншими. Це вирішальний фактор. У людей, у котрих є сім’я, робота, друзі, зустрічі, які постійно в русі й постійно спілкуються, не виникає бажання покінчити з життям, — зазначає пані Світлана. —Якщо у родині хоч колись був суїцид, то суїцидальні настрої у дітей обов’язково проявляться. Інша річ, що це ще не говорить про те, що людина покінчить із життям. Просто в таких випадках до дітей потрібно ставитися уважніше». Під пильним наглядом рідних мають перебувати і люди, які вже пробували звести рахунки з життям, але невдало. За словами психолога, найчастіше ці люди обов’язково спробують повторити самогубство.

ПРИЧИНИ САМО¬ГУБСТВА ЗАВЖДИ КРИЮТЬСЯ В СІМ’Ї

Психолог підтвердила факт, що думки про смерть і, зокрема, про вчинення самогубства присутні у кожної людини, однак далеко не кожна людина готова розпрощатися зі своїм життям. На сполох потрібно бити, коли ці думки стають нав’язливими, тоді будь-яка психотравмуюча ситуація може стати поштовхом до самогубства. Також на зростання кількості самогубств впливає й осінь. «Зараз осінь і на це потрібно зважати. Саме в цей період загострюються всі захворювання, як алергічні, так і психологічні чи психопатологічні. Психіка нестійка», — наголошує С. Хоркава.

«Якщо ми розглядаємо самогубство підлітків, то, в першу чергу, причину потрібно шукати в сім’ї. Діти, які зазвичай вчиняють суїцид, є дуже самотніми. Їм не потрібні матеріальні статки, якими їх забезпечують батьки, їм, у першу чергу, потрібна увага батьків, їхня любов та їхнє спілкування, емоційний контакт. Однак потрібно зважати і на таке негативне явище, як гіперопіка, коли підліток не відчуває себе самостійним, його задавлюють. Це теж душить дитину і може призвести до фатальних наслідків. Якщо батьки помічають якусь агресивність чи навпаки закритість своєї дитини, не потрібно на це махати рукою, скидаючи все на вік і на те, що все минеться. Необхідно проконсультуватися у психолога, як діяти, реагувати чи ні на ті або інші ситуації. Можливо, саме такими діями підлітки прагнуть привернути до себе увагу», — зазначає психолог.

Психолог констатує, що хоча серед тих, хто хоче звести рахунки з життям більше жінок, їхні намагання частіше є невдалими, відтак чоловіків-самогубців більше. Що стосується способу вчинення суїциду, то нерідко це теж має значення, інколи навіть як спосіб бодай востаннє привернути до себе увагу суспільства. За словами Світлани Хоркавої, люди віруючі менше вчиняють самогубство. Релігійна грамотність зменшує пориви, аби накласти на себе руки.

ЯК ВРЯТУВАТИ?

В Україні намагалися створити аналогію американської служби 911. Планувалося, що ця служба надаватиме психологічну допомогу громадянам. Однак ідея провалилася: на телефон можна подзвонити, однак доля тих, що дзвонили, не відслідковується, тож немає навіть приблизних даних, скільком людям допомогла така телефонна підтримка.

Корисність такої телефонної лінії є беззаперечно великою. Психолог Світлана Хоркава переконана, непоодинокими є випадки, коли за кордоном люди перед тим, як вчинити самогубство, телефонують на «телефон довіри». «Кожен такий дзвінок — шанс врятувати людину. Це означає, що вона ще вагається, що є ще щось, що може її тримати на цій землі. Коли людина має сумнів, її можна врятувати», — коментує пані Світлана.

Саме ті, хто вагається, ймовірно, роблять останній дзвінок своїм рідним, у безмовній надії, що зараз почують слова, які змусять злізти з даху багатоповерхівки або скинути петлю із шиї... Навіть у найбільшому відчаї віра у диво залишається, згасаючи лише від не піднятої слухавки чи небажання почути щось важливе, щось, що може коштувати життя...

Тому, можливо, нам потрібно бути уважнішими до оточуючих, до своїх близьких, щоб встигнути помітити якісь зміни, бо їхня поведінка може сказати багато, а може, не сказати нічого.

***

ДО ТЕМИ

В Україні самогубств на порядок більше, ніж у країнах Африки

Кожні сорок шість хвилин в Україні хтось добровільно прощається з життям. Як повідомила у коментарі «РІО» Людмила Феєр, помічниця начальника Ужгородського МВ УМВС зі зв’язків із громадськістю та ЗМІ, в Ужгороді з початку року зареєстровано 15 самогубств зі смертельним наслідком, однак повідомлень про намір скоїти самогубство було набагато більше. Переважна більшість вчинених суїцидів в Ужгороді через повішання.
За даними експертів Все­світньої організації охорони здоров’я ООН, за рік на планеті фіксується близько 1 мільйона самогубств, тобто кожні 40 секунд у світі хтось зводить рахунок із власним життям. До 2020 року ВООЗ прогнозує півтора мільйона випадків за рік. Згідно з доповіддю ВООЗ, найбільше самогубств стається у країнах Східної Європи. Україна не є серед них лідером, але й не замикає перелік даного списку. У 2011 Україна посіла 13-те місце в цьому списку.
Найбільший сплеск суїцидів у Україні був зафіксований на початку 90-х. Так, наприклад, 1995 року на 100 тис. населення припадало майже 30 самогубств. З 2000 року в Україні намітилася тенденція до зниження рівня самогубств, але разом із тим почала зростати кількість суїцидів у молодіжному середовищі (вік від 15 до 29 років).
За даними МНС, зараз в Україні вчиняється близько 20 суїцидів на кожні 100 000 чоловік. Це менше, ніж, наприклад, в економічно благополучних Фінляндії (37/100 тис. населення), Швейцарії (34/100 тис.), Австрії (31/100 тис.), Угорщині (27/100 тис.), Норвегії (24/100 тис.). Але це на порядок більше, ніж у бідних країнах Африки, Латинської Америки, мусульманських державах.

***

«Бог влив у кожного з нас велику силу до життя»

Як ставиться церква до самогубців і чи відспівують священики людей, які наклали на себе руки, «РІО» запитала у протоієрея Владислава Ігнатишина. «Раніше церква не давала християнський похорон людям, які вчинили самогубство, однак цьому є пояснення. Адже коли людина вирішує накласти на себе руки, вона не покладається на волю Божу, а саме на той відрізок часу, який Бог відвів їй. Перериваючи своє земне життя, людина не до кінця покладала свої надії на Господа, — розповідає отець Владислав. — Інше питання, у будь-якої людини є інстинкт самозбереження, адже Бог влив у кожного з нас велику силу до життя. І коли цей інстинкт не спрацьовує, то на це є якась причина. Серед таких — психічні захворювання, алкогольне чи наркотичне сп’яніння, стан афекту тощо. У всіх цих станах людина не може чинити обдуманих і виважених вчинків. Сьогодні католицька церква йде на поступки і ховає цих людей. Однак із певними застереженнями. Таке рішення католицька церква прийняла у зв’язку з тим, що більшість людей, які намагалися вчинити самогубство, і після того приходили в церкву, пояснювали свій крок тим, що з ними відбувалося щось не те, якесь замішання і вони би ніколи свідомо цей крок не вчинили».
«Ми робимо таким людям християнський похорон, однак без урочистостей, не співаємо деякі частини. Загалом похорон включає в себе не лише молитву за людину, яка померла. Адже під час похорону можна почути чимало мажорних ладів, це через те, що похорон — це празник переходу з одного життя в інше, у життя вічне. Коли ми ховаємо самогубців, ми не робимо похорон таким великим празником і деякі урочисті частини ми просто не співаємо», — пояснив протоієрей Владислав Ігнатишин.
Що стосується суїциду, о. Владислав переконаний, це явище має ланцюговий характер, сезонність і базується виключно на емоціях. «Повірте, є сили, які здатні зупинити це, — зазначає о. Владислав. — До прикладу, Ігор Цар, священик із Галичини, виокремлює дух самогубства. Якось він разом із вірниками вирушив на міст, із якого багато людей стрибали, щоб покінчити з життям, і помолився, окропив міст святою водою. І таким чином переміг духа самогубства, який вирував там. Після того з того місця вже не стрибали».

P. S. Мешканці ужгородської багатоповерхівки збирають підписи для звернення в міську раду з проханням обмежити вхід на балкони стороннім особам. Можливо, ця будівля, як і міст на Галичині, теж потребує молитов та освячення.

***

«Лайки» замість порятунку

І знову в Ужгороді самогубство. 15 листопада молодий хлопець стрибнув із 16-поверхівки. У закладі, де хлопець навчався, говорять що він був гарним учнем, а рідні повідомляють, що крім проведення багато часу за комп’ютером, нічого поганого за ним не помічали.
Проглядаючи особисту сторінку загиблого хлопця в одній із соцмереж, я натрапила на його повідомлення за січень цього року. В ньому юнак висловлює те, що думає про світ, розповідає про те, що не бачить сенсу жити. Звичайно, в Інтернеті багато людей висловлюють свою думку з цього приводу, але не всі ці повідомлення є ознакою того, що людина має намір вчинити самогубство.
У середньому користувач соцмережі більше часу проводить не спілкуючись із людьми, а розважаючись — шукаючи картинки, цікаві новини, цитати або музику. Також є можливість знаходити людей зі схожими інтере­сами і створювати окремі сторінки, де можна зібрати цих людей. Сторінки про смерть, самогубців із суїцидальними картинками, сумними фразами про «погане життя» іноді стають дуже популярними. Відвідувачі цих сторінок мають можливість поспілкуватися з людьми, у яких схожі ситуації в житті. Але насправді все інакше. Людині, яка заходить на сторінки з назвою «Сум», «Смерть» , «Суїцид» тощо, ці сайти не допомагають, а навпаки пригнічують, підштовхують до дії.
Є і групи, які відверто пропагують «антисо­ці­­аль-
ний» погляд на жит­тя. З 2011 року в соціаль­ній мережі «ВКонтакте» з’явилася група «Hi­ki­ko­mori», що з японської перекладається як «перебування на самоті», тобто ізоляція від суспільства. Сторінка цією назвою відкрито пропагує такий спосіб життя і набрала вже 100 тисяч читачів. Автори цієї групи виховують «нову расу людей», поширюючи думку, що людина може жити за межами соціуму. Однак думки про самогубство виникають саме через самотність та відсутність спілкування. Тому, шукаючи порад у Інтернеті, подумайте, хто сидить за іншим комп’ютером і чи хоче він вам допомогти.
P. S. Запис на сторінці хлопця, що 15 листопада покінчив життя самогубством, набрав достатньо велику кількість «лайків» і «репостів». Зрозуміли хлопця лише зараз. Та це йому вже не допоможе...

Катерина Ейдельман, студентка відділення журналістики УжНУ

Людмила Федоришина