Найстарша вулиця Ужгорода - Капітульна - руйнується від інтенсивності руху автомобілів.

Маємо щастя жити в місті з понад тисячолітньою історією існування в рамках західного цивілізаційного простору. Приналежність до кількох європейських держав, географія, мовне та релігійне різномаїття створило унікальний ментальний простір. В цьому просторі, звичайно, є свої знакові місця. Безперечно, Замковий Квартал є першим з них – саме звідси починалася історія, без якої сьогодні не було б Ужгорода.

В цьому кварталі є вулиця Капітульна, яка є найстаршою в місті і єдиною, яка колись перебувала у середині замкових мурів, що простягалися по її північній і південній стороні, оточуючи усю вершину Замкової Гори. За описами та кадастрами 1691 і 1863 рр., над дослідженням яких працюю сьогодні, вона мала майже ідентичну сьогоденню кількість будинків та прилеглих до них земельних наділів. Це означає, що розташовані тут споруди можемо віднести як мінімум до кінця 17 століття. Чудово, що сьогодні майже всі вони збереглися, хоча протягом свого існування зазнавали певних змін і перебудов. Переважно їх стан є добрим або задовільним – це стосується будинків приватного сектору. Деякі з них були нещодавно відреставровані – Вілла П, Австро-Угорський Дім, Дім Каноніка. Натомість в напівзруйнованому стані перебувають споруди, що є у віданні Ужгородського національного університету: кафедра електронної фізики (квант), юридичний факультет, видавництво Говерла. Окрема тема – Ужгородський замок. Непоправно втрачений лише один будинок під № 10. Таким чином можемо констатувати, що Капітульна сьогодні є найстаршою і найзбереженішою з вулиць Ужгорода, яку цілком реально привести до вигляду, що відповідає її статусу та історії.

Одним з факторів, який може нанести їй незворотної шкоди, є перевантаженість автомобільним транспортом. Не люблю огульних узагальнень. Але, виходячи з власного досвіду, з високою долею ймовірності припускаю, що в Європі ви знайдете дуже мало міст співставних з нашим, де головна вулиця, що з’єднує середньовічний замок з кафедральним собором, перетворена на стихійну парковку з інтенсивним рухом транзитного транспорту розміром від Smart-у до Камазу.

Не буду вдаватися у аналіз дій Ужгородської міської ради в сфері організації дорожнього руху. Однак, деякі її рішення викликають здивування. Одним з таких є розгортання платного паркування по вулиці Фединця та площі Жупанацькій, результатом якого було переміщення транспорту на вкрай перевантажені Корятовича, Духновича, Капітульну, Волошина. При цьому, не зрозуміло: чим Корятовича гірша за Фединця, оскільки на першій можна пакруватись безкоштовно, а на другій лише за плату?

У контексті вулиці Капітульної, інтенсивний транспортний рух псує естетику. Це коли Ви, милуючись спорудами та надихаючись її історією, вимушені собі уявляти як тут було б гарно, як би не стільки машин. Значно потужніший руйнівний фактор автомобілі справляють на аутентичне дорожнє покриття з річкового каменю та конструкцію історичних будівель. Вони просто не розраховані на такий потік, вагу тощо, що викликають вібрацію.

Чудово розумію бажання людини поринути у особливу ауру і відчути себе частинкою історії, зайвий раз відвідавши Капітульну. Але ніяк не розумію маніакального бажання заїхати сюди на автомобілі, подекуди намотуючи по кілька кіл поміж Замковою, Капітульною і Волошина, хоча маршрут насправді пролягав зовсім в іншому напрямку. Ще менше розумію прихожан Собору, які вважають конче необхідним заїхати на авто саме сюди, залишивши його під брамами / на тротуарах / перед самим входом до Храму, блокуючи рух пішоходів та інших авто. Напевно прояв любові та поваги до ближнього у цих людей має свій особливий сенс. Це саме стосується і не дуже вправних батьків-водіїв, які привозять діточок до Теобенду та дитячого садку, а також викладачів і студентів юрфаку та відвідувачів Замку.

Прийшов час нам усім згадати про те, якою гарною місциною є Замкова гора. А також про користь ходіння пішки, тим паче що Ужгород має таку безспірну перевагу – тут усе поруч. Необхідно суттєво обмежити рух автомобільного транспорту по вулиці Капітульній, бо такими темпами і з таким навантаженням ми можемо завдати їй непоправної шкоди.

Вбачаю два варіанти вирішення проблем.

І. Заборону руху автомобільного транспорту, за виключенням оперативних служб, службового транспорту розташованих тут установ та жителів. При цьому необхідно ввести заборону на стоянку і зупинку для того, щоб вулиця завжди була вільна від автівок. Для резидентів це не буде проблемою – всі вони мають власні подвір’я. Обмежений рух транспорту доцільно зробити одностороннім: від Замку до Собору, з в’їздом з вулиці Замкової та виїздом на вулицю Волошина та в напрямку вулиці Лучкая. Подібний досвід обмеженого руху транспорту, з наданням пріоритету пішоходам, широко застосовується в Європі, зокрема в містах Італії, зі схожою структурою міської забудови. Він має назву Zona traffico limitato.

Звичайно, в наших реаліях встановлення відповідних дорожніх знаків не гарантує результату – рівень правового нігілізму зашкалює. Тому, напевно, слід подбати і про фізичні обмежувачі руху – наприклад металічні циліндри, що утоплюються в землю автоматично, при проїзді авторизованого транспорту. Такий спосіб зустрічаємо у багатьох містах Франції, Австрії, Угорщини.

У випадку коли ми ще не готові поступитися пішоходам, є перехідний варіант.

ІІ. Вулиця Капітульна стає односторонньою, за схемою описаною вище. Чітко визначаються місця, де можна паркувати транспорт на платній основі за високим тарифом. На інших місцях стоянка і зупинка заборонена.

Звичайно, проблема транспорту є не єдиною, що потребує вирішення. Ремонт тротуарів та покриття з річкового каменю; але не «ямковий», а капітальний, з використанням бетонної основи, як це зроблено, наприклад, у французькому Безансоні. Встановлення смітників, які сьогодні відсутні на всьому відрізку від Собору до Замку, провокуючи навіть дуже чемну людину викинути пляшку-упаковку-серветку на землю. Освітлення вулиці, фасадів, Замку, який сьогодні у темну пору доби виглядає як чорна діра. Встановлення елегантних паркових стовпів замість бетонних, з непривабливим пучком різноманітних дротів. Влаштування зливової каналізації та заміна основних інженерних мереж. Тобто – необхідний комплексний фаховий підхід. Його слід застосувати і на інших прилеглих вулицях, зокрема Духновича, Волошина, Ольбрахта, Замковій, Лучкая. В результаті ми б отримали цивілізований Замковий Квартал, а не проїзну дорогу від Корятовича до парку та транспортного мосту.

Ми якось звикли, що живемо у такому особливому місті як Ужгород. Ми сприймаємо це як буденність, а не як подяку історії і нашим предкам. Ми вважаємо аксіомою, що воно завжди так і буде. Історія – матерія динамічна. Те, що ми створюємо навкруги себе сьогодні – буде історією завтра. Якщо ми це не усвідомимо, наша впевненість у тому, що Ужгород завжди буде Ужгородом – може швидко зникнути. Це усвідомлення особливо важливо сьогодні, коли в країні воєнний стан, а Ужгород, через значні демографічні зміни, що виникли через великий потік внутрішньо переміщених осіб, стоїть перед викликом збереження своєї особливої локальної ідентичності.

Ален Панов, доктор філософії, автор ініціативи «Ренесанс Замкової Гори»