...аби покращити якість лікування пацієнтів і підвищити заробітну плату медпрацівника.

Минулими вихідними Україна святкувала День медичного працівника. Наша активна дописувачка лікар-
акушер-гінеколог

Ольга Чонко відповіла на кілька питань щодо проблем медицини.

Ольга Юріївна, після закінчення медичного факультету УжНУ й аспірантури, захистивши дисертацію «Акушерство та гінекологія», здобула ступінь кандидата медичних наук. Наразі працює на кафедрі акушерства та гінекології УжНУ, викладацьку роботу поєднує з практичною діяльністю в одній з жіночих консультацій м. Ужгорода, консультує хворих і у приватній клініці. Її девіз: «Дуже люблю свою роботу, скажу більше, просто живу нею!»

— В Україні триває медична реформа. Які, на вашу думку, її перспективи?

— Напевно важко сказати, що я і мої колеги думають про медичну реформу, оскільки всі медики думають по-різному. Гадаю, думка сімейного лікаря і думка професора науково-дослідного інституту буде різною.

Вважаю, насамперед, що всі зміни завжди ведуть до кращого. Кожна людина і кожен лікар повинні пам’ятати, що коли змінюється країна, то, в першу чергу, змінюєшся ти сам. Тому розпочинати потрібно з себе.

Великих змін у системі охорони здоров’я спостерігатися, на мою думку, не буде. Тому що для таких змін потрібна зміна не тільки в медицині, але зміна і в економічній і юридичних сферах.

Медична реформа   дозволяє лікарям отримати достатньо різну заробітну плату, яка виходить за тарифну сітку. Це дуже важливо, бо в головного лікаря буде великий вибір лікарів, оскільки «заманити» лікаря сьогодні важко, ще донедавна заробітна плата була в середньому 4 тис. грн., а це дуже мало. Тому хороший лікар, який зацікавлений в своїй роботі, збагачує свої знання новими методами лікування, спілкується з колегами з-за кордону може все змінити, а люди без ініціативи, які користуються старими методами лікування, які не читають міжнародні протоколи і взагалі не вміють користуватися Інтернетом, ніякої реформи не хочуть.

Майбутня реформа потребує великої активності в Інтернеті (наприклад, ті ж реєстрація пацієнтів, електронні карточки пацієнтів тощо), а в наших лікарів немає   адреси електронної пошти,   навиків працювати з комп’ютером і взагалі бажання вчитися. Саме таких лікарів потрібно, так би мовити, реформувати.

Ще однією проблемою української медицини є те, що вона відрізняється від європейської — українські лікарі не беруть до уваги   міжнародні протоколи. Натомість медики кажуть про необхідність локальних протоколів, які в більшості випадків узагалі непотрібні.

На мою думку, сучасна медицина рекомендує, щоб кожен лікар у своїй практиці керувався головними принципами доказової медицини, тобто використовував результати кращих клінічних досліджень для лікування конкретного пацієнта та інтегрував наукові докази зі своїм індивідуальним досвідом роботи. А також повинна змінитися кваліфікація і заробітна плата лікаря.

Мати європейських лікарів за українську зарплату неможливо.

— Багато говориться про корупцію у нашій медицині. Як її подолати і чи можливо?

— На мою думку, потрібні зміни у відношенні «пацієнт—лікар» і системі оплати праці медичних працівників, яким необхідно забезпечити належні умови професійної діяльності   й належну заробітну платню.

Більшість пацієнтів виплачують лікарям гонорар за лікування або виявляють вдячність у вигляді подарунків або конвертів. У деяких випадках такі дії можуть потягнути за собою адміністративну чи кримінальну відповідальність. І тому потрібно знати, що є вдячністю із погляду законодавства.

Інколи існування «подяк» та «хабарів» у медицині пояснюють винятково культурними особливостями країни: мовляв, так заведено. Проте таке пояснення є однобічним та непереконливим. Неформальні платежі пацієнтів — явище, що розквітло в умовах браку фінансування закладів охорони здоров’я, неадекватної оплати праці медичного персоналу, корупції у багатьох секторах економіки та не завжди прозорих дій влади.

Часто «подяки» лікарям помилково розглядають як соціальне явище, позитивне за своєю природою. Адже вважається, що пацієнт має змогу отримати послуги вищої якості за умови меншої витрати часу, а лікареві в такий спосіб допомагають покращити його фінансове становище.

Подолання проблеми неофіційних платежів, що спотворили стосунки «пацієнт—лікар», може стати складовою реформування системи охорони здоров’я, у нашій державі слід негайно формалізувати стосунки між пацієнтом і лікарем та перевести їх у правове поле. Наразі відповідальність лікарів і молодшого медичного персоналу ґрунтується винятково на особистісних характеристиках його представників.

Адже за наявного фінансування галузі не може йтися про якісне обслуговування від лікаря, котрий отримує мінімальну зарплату, однак пацієнти сплачують за медичну реформу де-факто. Тож мають право і на гарантії ефективного лікування та обстоювання прав у разі помилки медичного працівника.

Хоча всі партії у передвиборних програмах обіцяють забезпечити належну роботу системи охорони здоров’я: хто через запровадження соціального медичного страхування, хто через збереження державної системи безоплатної медичної допомоги, проте пацієнти ще й досі змушені оплачувати за медичні послуги з власної кишені (байдуже, купуючи подарунок чи даючи хабар) або відмовитися від лікування, на яке заслуговують у першу чергу.

На часі є введення страхової медицини, аби покращити якість лікування пацієнтів і підвищити заробітну плату медпрацівника.

— У вас багато спеціалізацій, скажіть, у чому полягає специфіка кожної з них?

— Так, наразі маю кілька спеціалізацій: акушер-гінеколог,
УЗД-фахівець та викладач на кафедрі акушерства та гінекології УжНУ. Але це не все, чим займаюсь, і далеко не все, що хочу ще дослідити та вивчити. Перш за все моя професія — це лікар-гінеколог. Ще коли я була студенткою, мене цікавило акушерство й народження дітей. Наразі найближчою мені стає саме репродуктологія — процес планування, зачаття та вагітність.

Річ у тім, що на сьогодні кожна третя пара в Україні не може мати дітей. Фактично — це безпліддя, яке діагностують лише у випадку, коли подружня пара впродовж року не може завагітніти. Безпліддя поділяють на два види: первинне (коли жінка ще ніколи не вагітніла) і вторинне (виявляють тоді, коли в пари вже є діти). Інколи виявити причину безпліддя можна, інколи, на жаль, ні. Але в жодному разі це не вирок! Зазвичай вирішити проблему можна з допомогою процедури ЕКЗ (екстракорпоральне запліднення).

Програма ЕКЗ — це дійсно реальний шанс мати дитину природним шляхом. Ця процедура є досить доступною для українців, тому що в державних закладах є навіть безкоштовні програми. У приватних клініках ця процедура платна, але вагому роль у формуванні ціни відіграє фактор вартості медикаментів. Варто зазначити, що з однієї процедури пара може отримати кілька ембріонів, які заморожуються і їх можна переносити жінці через кілька років. Узагалі багато пар після першої процедури ЕКЗ, коли сформовано кілька здорових ембріонів, народжують дитину, а потім, через два чи три роки приходять за другою своєю дитинкою. В ЕКЗ можна навіть запланувати стать дитини. Для цього проводиться генетична діагностика ембріона до перенесення.

Я гадаю, що мало хто здивується, якщо почує, що в державних клініках використовуються не завжди сучасні та ефективні медикаменти. Крім того, якщо люди обирають безкоштовні програми, вони тривалий час перебувають у черзі. Тож після проведення процедури в звичайних лікарнях гарантія досить низька.

— Ви є провідним спеціалістом не лише у державній клініці, а й у приватній клініці. Чому вирішили працювати в приватному сегменті медицини?

— По-перше, приватні клініки забезпечують лікарів якісним обладнанням, ліками та матеріально-технічною базою для повноцінної роботи та розкриття потенціалу. По-друге, приватні клініки висувають більше вимог до лікарів, а саме тому це змушує постійно бути в тонусі, працювати над своїм фахом. Маю на увазі той фактор, коли крім того, що лікар професіонал, йому необхідно бути комунікабельним, лояльним, уміти знайти підхід до пацієнта. Коли пацієнт платить гроші, він вимогливіший за багатьма критеріями, йому необхідні гарантії та сервіс.

— У вас 10 років стажу. Чи були якісь труднощі в професійному плані за роки вашої роботи?

— Одним із найважчих періодів мого кар’єрного шляху став початок! Труднощі були пов’язані з тим, що я дуже молодо виглядала і, звичайно, виглядаю. Пацієнти, коли приходили на прийом до мене, не розуміли, що перед ними лікар (сміється. — Авт.), а   сприймали мене як інтерна. У мене постійно перепитували, чи точно я лікар. Але тоді я реагувала на це не так легко і навіть хотіла змінити імідж, але зупинила себе, оскільки була абсолютно впевнена у своїх професійних здібностях. Тож вирішила доводити свій професіоналізм пацієнтам не словом чи виглядом, а справами!

— Які пацієнти за­па­м’яталися вам за цей період?

— Насправді доволі часто пацієнти стають моїми близькими друзями. З деякими ми дружимо сім’ями. Є пацієнти, які залишилися зі мною із самого початку мого кар’єрного шляху. Завжди дбаю про те, щоб пацієнти почували себе комфортно. У міру того, що спеціальність досить специфічна, потрібно завоювати довіру. Методів є дуже багато, усі вони формуються з набуттям досвіду як лікарського, так і життєвого.

— Що вам хотілося б змінити в медичній сфері?

— Я вважаю, що в Україні непогана медицина. Наші лікарі користуються попитом за кордоном, а це значить, що база знань якісна. Але найбільший мінус роботи в Україні — маленька зарплата. Звісно, хочеться змінити ставлення людей до свого здоров’я. Потрібно виховувати почуття відповідальності за своє здоров’я, тому що багато українців чекають до останнього. Взагалі хотіла би звернути увагу всіх людей на той факт, що коли пацієнти просто планово роблять обстеження, піклуються про своє здоров’я й здоров’я своїх дітей, то можна з легкістю запобігти важким хворобам. Бувають передракові стани — це той стан, коли є ризик і ймовірність, але цей ризик можна прибрати. На кожному етапі можна запобігти ракове захворювання. Якщо ми хоча б раз на рік будемо проходити огляд та обстеження, це буде найкраща профілактика й онкозахворювань у тому числі.

— Із чим пов’язані захворювання на рак?

— До сьогодні жоден спеціаліст вам не скаже, що конкретно треба робити, щоб запобігти раковим захворюванням. Узагалі безліч факторів відіграють роль, навіть вік — не показник. Середній вік у жінок на захворювання раку шийки матки сьогодні вважається 30 років! Це досить молодий вік. Із чим це пов’язано? Це може бути пов’язано з початком раннього статевого життя, вірусом папіломи, з численними партнерами, з екологією, з продуктами, які вживаємо в їжу… Багато факторів. Навіть генетична схильність. Але, як вже зазначала, краще хворобу виявити й вилікувати, ніж розбиратися із наслідками.

— Що для вас означає бути успішним фахівцем?

— Для мене успіх — це довіра пацієнтів! Коли мої пацієнти рекомендують своїм друзям звернутися до мене, це означає, що в них немає жодних сумнівів у здібностях лікаря, а потім уже нові пацієнти покладаються на мене повністю — це відчуття успіху.

— Що б ви порекомендували молодим фахівцям, які завершили інтернатуру і планують побудувати свою кар’єру?

— Потрібно любити свою роботу! Потрібно бути освіченим! Ніколи не зупинятися, натомість постійно навчатися, знаходити собі гідних учителів.