Невицький замок намагаються приватизувати з 90-х років.

Сучасні спроби виглядають досить наполегливими, до того ж повністю ігнорують Закони України «Про охорону культурної спадщини» та «Про охорону археологічної спадщини» та міжнародні хартії, ратифіковані Україною.

Наміри імовірної приватизації стали зрозумілі під час круглого столу, який відбувся 1 липня у Закарпатській ОДА за участі представників влади, громадських організацій, а також істориків, археологів та науковців. Учасники круглого столу наголошували на тому, що замок перебуває в аварійному стані, тому рятувати споруду треба якомога швидше. Зарадити ситуації може створення на базі замку історико-архітектурного заповідника й передусім встановлення чіткого юридичного статусу: пам’ятка архітектури рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 12 жовтня 2010 року як «безхазяйна нерухома річ» площею 4 377.0 квадратні метри передана у власність територіальної громади Кам’яницької сільської ради. І хоча чиновники в один голос говорять про збереження автентичності фортеці, під час засідання в ОДА пролунало те, що форма її власності надалі не обов’язково має бути державною…

Власника Невицького замку шукали через газету

Насправді з юридичним статусом замку все добре, вважає історик і краєзнавець, який теж був присутній на круглому столі в ОДА, Йосип Кобаль. «Невицький замок — це пам’ятка архітектури національного значення, власником якої є держава, а балансоутримувачем — Кам’яницька сільська рада. Ті, хто зазначає, що статус не врегульовано, переймаються швидше питанням власності й пояснюють необхідність вирішення цього питання у звя’зку зі створенням історико-культурного заповідника», — розповідає науковець. Він упевнений, що юридичним статусом маніпулюють навмисно: оскільки держава не може допомогти, знайдуться, а то вже й знайшлися люди, які можуть сприяти збереженню замку.

Те, що середньовічна фортеця є пам’яткою національного значення, нам підтвердили і в управлінні культури Закарпатської ОДА. «Постановою Ради міністрів від 1963 року Невицький замок визнано пам’яткою республіканського значення, а сьогодні —   національного значення. Згідно з прикінцевими положеннями Закону «Про охорону культурної спадщини», пам’ятка архітектури вважається пам’яткою національного або місцевого значення незалежно від того, чи внесена вона до державного реєстру, чи ні. Внесення до державного реєстру вимагає виготовлення нової пам’яткоохоронної документації. Саме через підготовку цих документів процес внесення до реєстру затягується. Наразі у держави немає коштів на виготовлення такої документації», — пояснив головний спеціаліст управління культури Закарпатської облдержадміністрації з питань охорони культурної спадщини Томаш Сопко.

Судове рішення про те, кому сьогодні належить замок, на засідання в ОДА принесла голова Кам’яницької сільської ради Марія Коваль-Мазюта. Виявляється, сільська рада у 2010 році звернулася в Ужгородський міськрайонний суд із заявою про передачу безхазяйного нерухомого майна під назвою «Невицький замок» у власність територіальної громади Кам’яницької сільської ради, посилаючись на те, що фортеця як нерухоме майно не має власника. Сама сільська рада визнала замок «нерухомим безхазяйним майном» на виконкомі сільради у 2009 році. Про це йдеться у рішенні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2010 року. Тут зазначено, що Ужгородське районне комунальне підприємство (бюро) технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна взяло замок на облік, а затим подало оголошення в газету «Вісті Ужгородщини» про пошук власника замку. Оскільки за рік він не дав про себе знати, за рішенням суду безхазяйне нерухоме майно передали у власність громади. У рішенні зазначено, що площа нерухомого об’єкта становить 4 327.0 квадратні метри, хоча насправді охоронна зона пам’ятки архітектури, згідно з проектом консервації Невицького замку, розробленої держбудом УРСР та затвердженої 24.04.1978 року Закарпатською обласною радою, становить 6,2 га, і до неї входять не тільки мури, а й ландшафт навколо, зокрема, гора. Інша частина території, імовірно, перейшла до сусідів замку — власників турбази і ресторану. Очевидно, для цього й потрібно було рішення, в якому не згадується, що замок із 60-х років ХХ століття є пам’яткою архітектури національного значення, має охоронні зони, належить до категорії земель історико-культурного призначення, приватизація яких можлива тільки з дозволу Кабінету Міністрів.

До того ж на період винесення судового рішення на Закарпатті діяла Комплексна програма збереження і використання пам’яток культурної спадщини Закарпатської області на 2006-2015 роки, про яку просто не могли не знати як Кам’яницька сільська рада, так і суд. У програмі серед пам’яток замкової архітектури області, які потребують першочергової реставрації та консервації, є і Невицький замок.

У перелік пам’яток архітектури Закарпатської області замок був внесений під номером 74 із місцем розташування у селі Невицьке. Відтак ми звернулися до земельних кадастрів різних періодів і виявили, що в жодному з них замок не належав території Кам’яницької сільської ради. В угорський і чеський періоди фортеця належала до території села Оріховиця, у радянську добу — до Невицького. До речі, Невицька сільська рада на той час об’єднувала села Невицьке, Гута і Кам’яниця. Сама ж Кам’яницька сільська рада була утворена у 1954 році.

У Єдиному державному реєстрі судових рішень ми знайшли рішення про спір між Невицькою і Кам’яницькою сільськими радами від 11 грудня 2009 року щодо поділу землі. Виявляється, земельну ділянку урочища «Невицький замок», як і ділянки трьох баз відпочинку Кам’яниця і Гута отримали ще у 2005 році, згідно з рішенням Закарпатської обласної ради від 10 січня 2005 року № 471 «Про зміну та встановлення меж населених пунктів Ужгородського району». Цікаво, що у Єдиному держреєстрі судових рішень нам не вдалося знайти рішення від 12 жовтня 2010 року про передачу замку у власність територіальної громади Кам’яницької сільської ради.

«По-перше, Невицький замок є пам’яткою архітектури національного значення, по-друге, він перебуває у власності держави. Питання про будь-які зміни щодо цього об’єкта передусім повинна розглядати консультативна рада з питань охорони культурної спадщини», — розповідає Йосип Кобаль. Оскільки він входить до цієї ради, зазначає, що жодних питань на засідання винесено не було.

Історико-архітектурний заповідник — це хороший шлях до збереження замку, якщо дотримуватися закону

Середньовічна фортеця у Невицькому колись була важливим стратегічним пунктом, зі стін якої можна було контролювати вихід із Ужанської долини, через яку пролягав торговельний шлях із Угорщини у Галицько-Волинське князівство. Замок уперше згадується на початку XIV століття як опорний пункт місцевої феодальної фронди проти королівської влади Карла Роберта Анжу. Зруйнував замок під час релігійних війн у 1644 році трансільванський князь Дьордь ІІ Ракоці. Нині на місці могутньої споруди, на висоті 260 метрів над рівнем моря, лишилися стіни, башта та сліди оборонних валів.

Протягом року пам’ятку архітектури відвідує близько 100 тисяч туристів. Починаючи з 2000 року, замок діє як потужний центр волонтерства на Закарпатті. За час існування Невицької археологічної експедиції тут побувало понад 4 тисячі учасників з понад 30 країн світу. Відтак замок є і пам’яткою археології, яка згідно із законом приватизації чи передачі в оренду не підлягає.

Про створення історико-архітектурного заповідника на базі замку не один рік поспіль говорить керівник Невицької археологічної експедиції Олександр Дзембас. Саме завдяки йому до замку щороку поверталися волонтери, тому що значних зусиль вартувало отримання дозволів на відкриття експедиції. «Історико-аріхтектурний заповідник — це в першу чергу, науковий і адміністративний апарат, який фахово може займатися проблемами пам’ятки. Наразі у нас немає інституції, яка могла би на такому рівні займатися вивченням пам’яток. До них ставляться як до звичайних будівель, але пам’ятки треба досліджувати, вивчати, розробляти відповідну концепцію найефективнішого використання, щоб зберігати їх автентику і водночас зробити максимально привабливими, аби принести користь для розвитку туризму Закарпаття. Наша область єдина в Західній Україні не має жодного історико-культурного заповідника. Фахово займатися цим немає кому. Пошук інвесторів для пам’ятки — це шлях знищення. Будь-яка інвестиція в першу чергу хоче повернення коштів. А при ремонті будівлі знищать автентику об’єкта», — розповідає Олександр Дзембас.

Під час круглого столу в Закарпатській ОДА наводили приклад Львівської області, де створено вже 11 історико-архітектурних заповідників, а також пролунала ідея створити заповідник усіх замків Закарпаття. Однак, аби організувати в області першу структуру такого типу, потрібно підготувати чимало документів, які не до снаги зібрати ні сільській раді, ні керівникові археологічної експедиції.

«Заповідник є хорошим шляхом збереження замку, якщо дотримуватися закону. На його території не можна нічого будувати й взагалі проводити будь-яку діяльність. Якщо держава ініціює створення такої структури, отже, вона повинна буде піклуватися про неї, а якщо сільська рада — то вона повинна буде здійснювати таку діяльність. Сільська рада наразі не   розуміє, що кошти від заповідника будуть надходити до його бюджету, а не до її казни», — зазначає Йосип Кобаль. Він переконаний, закарпатські замки, зокрема Невицький, потрібно законсервувати у тому вигляді, в якому він існує сьогодні. І це буде найкраща допомога середньовічним спорудам і збереження їх для нащадків.

Консервацію середньовічної фортеці пропонували на конференції реставраторів у 2011 році. Через рік було прийнято рішення про затвердження меж і режимів використання замку, визначених науково-проектною документацією, розробленою НДІ пам’яткоохоронних досліджень. Про це під час круглого столу в ОДА повідомив директор Закарпатської філії НДЦ «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України Олександр Бандровський. «Із 2012 року були лише дві спроби допомогти врятувати пам’ятку. Це робоча група зі створення заповідника та нарада в Кам’яницький сільській раді після складання актів про загрозу руйнування замку. Обидві спроби, на жаль, були безрезультативними. Перша, через відсутність бюджетних коштів, друга — через нерозуміння особливостей поводження з пам’яткою національної культурної спадщини», — зазначив Олександр Бандровський у своєму виступі. На його думку, серед першочергових кроків сьогодні повинні бути збір коштів та підготовка необхідної документації для створення заповідника.

Поширений спосіб порятунку замків за кордоном — передача їх в оренду. Але за таких умов тимчасового власника зобов’язують проводити культурницьку діяльність в архітектурній споруді. Всередині подібних замків ніхто не будує ресторани й готелі, бо за кордоном дотримуються закону з охорони культурної спадщини. У нас таке ж законодавство, але його не дотримуються.

Доки чиновники і науковці обговорюють порятунок замку, збираючи круглі столи, волонтери розпочали благодійний марафон «Музика каменю», який має на меті збір коштів на реставрацію головної вежі фортеці. Не гають часу й інвестори: доки тривають спори за замок, за кількасот метрів від нього збудували готель. І весь цей час, поки одні вирішують ситуацію зі статусом архітектурної споруди, інші намагаються її приватизувати, треті б’ють на сполох через втрату пам’ятки, тільки один Невицький замок стоїть непорушно, в очкуванні своєї долі. Хоча ні, він теж у русі… розсипається.

Наталія Каралкіна

***

Чому суд і сільрада діяли формально у справі Невицького замку

У Єдиному державному реєстрі судових рішень ProZak.info знайшов ухвалу Ужгородського міськрайонного суду, яка свідчить про те, що суд таки вимагав від Кам’яницької сільради надати підтвердження чи є Невицький замок архітектурною пам’яткою. Однак у кінцевому рішенні суду від 10 жовтня 2010 року статус архітектурної пам’ятки не вказано. При цьому саме рішення відсутнє в Реєстрі.

Очевидно, що у цьому випадку до процедури визнання майна безхазяйним підійшли чисто формально, проігнорувавши положення Законів "Про охорону культурної спадщини" та "Про охорону археологічної спадщини".

Передусім виконком Кам’яницької сільської ради повинен був з’ясувати, чи належить замок до об’єктів археологічної спадщини, яка може перебувати виключно у власності держави та не підлягає відчуженню. Для цього потрібно було звернутися до органів, які за законодавством здійснюють охорону культурної спадщини. Такими є Кабінет Міністрів України, Міністерство культури та Управління культури Закарпатської ОДА. Вказані органи (особливо Кабмін та Мінкульт) при цьому не зобов’язані читати районну газету «Вісті Ужгородщини», в якій було розміщено оголошення про визнання замку безхазяйним майном. Тому пошук власника замку, яким у даному випадку може бути лише держава, був здійснений неналежним чином.

При цьому, якби для визнання майна безхазяйним та передачі його у комунальну власність було достатньо лише дотримання загальних положень цивільного законодавства (статті 335 ЦК), то тоді б не потрібно було рішення суду. Однак законодавець цілком обґрунтовано вирішив, що кінцевий вердикт у таких питаннях має зробити саме суд, який відповідно до положень процесуального законодавства зобов’язаний об’єктивно та всебічно підійти до розгляду справи, витребувати всі необхідні документи та інші докази, повідомити про розгляд справи всіх зацікавлених осіб (у даному випадку це органи охорони культурної спадщини). Такий порядок передбаченостаттями 235 та 272 Цивільного процесуального кодексу. Тому якщо Кам’яницька сільрада не звернулася до уповноважених органів з охорони культурної та археологічної спадщини, то це повинен був зробити суд.

Крім того в контексті принципів справедливості, добросовісності та розумності (п.6 ч.1 статті 3 ЦК) суд не мав права визнавати належним доказом у справі   оголошення в газеті місцевого (районного) рівня «Вісті Ужгородщини». Таке оголошення могло бути подане у газету із загальнодержавним тиражем. Але суд, як і виконком Кам’яницької сільської ради, так само формально підійшов до розгляду справи, встановивши лише чи були дотримані загальні вимоги цивільного законодавства щодо визнання нерухомого майна безхазяйним. Жодних інших доказів та фактів судом з’ясовано не було.

Цікаво, що у Єдиному реєстрі судових рішень так і не вдалося знайти рішення Ужгородського міськрайонного суду від 10 жовтня 2010 року, на яке посилаються в Кам’яницькій сільські раді. При цьому в Реєстрі міститься ухвала Ужгородського міськрайонного суду від 20 липня 2010 року, якою залишено буз руху заяву Кам’яницької сільради про передачу безхазяйної нерухомої речі (Невицького замку) в комунальну власність. Однією з підстав винесення ухвали стала відсутність відомостей про те чи є даний об’єкт — архітектурною пам’яткою. За законом це означає, що при повторному зверненні до суду Кам’яницька сільрада мала надати офіційне підтвердження того, що замок не є архітектурної пам’яткою. А для цього потрібно було звернутися до відповідних органів охорони культурної спадщини. Однак у кінцевому рішенні від 10 жовтня 2010 року суд чомусь жодним реченням не згадав про необхідність підтвердження цього факту…