Знаний краєзнавець, кандидат історичних наук Степан Пеняк давно й успішно вивчає сиву минувшину Закарпаття. Археологія, за словами самого вченого, його улюблена наука, адже вона дає змогу заглянути у глибінь століть і навіть тисячоліть, дослідити на конкретних речах, як і чим займалися тоді люди, котрі населяли ту чи іншу територію. Правда, аби натрапити на древню знахідку, дос­лідникові має не лише пофортунити, йому треба надзвичайно глибоко осягнути тему, докласти великого труда, терпіння і знань. Але якою є радість, коли усвідомлюєш, що ти «здобув»!..

Ми попросили Степана Івановича розповісти про тему надзвичайної історичної ваги і цікавості — добування заліза.

— Справді: ніхто не заперечить, що з добуванням заліза відбулися разючі зміни в економічному і духовному житті людського сус­пільства. Не слід разом із тим забувати також про довготривалий кам’яний вік (палеоліт, мезоліт, неоліт) та епохи перших металів — міді й бронзи, які передували залізному віку. Цей період, згідно з сучасними даними археологічної науки, тривав близько 1,5 мільйона років. У своєму розвитку за цей час людство перейшло від присвоювальних форм господарювання — полювання і збиральництва — до відтворюючих — землеробства і скотарства. Замість стоянок, які були притаманні рухливому способу життя, виникли довготривалі поселення й городища. Великих успіхів досягнуто в техніці виготовлення кам’яних знарядь праці, добування вогню, винайдення кераміки, виготовлення знарядь праці, зброї, прикрас та побутових речей із перших металів — міді й бронзи — шляхом холодного кування та лиття. У країнах Середземномор’я, Близького і Середнього Сходу, в Закавказзі, Середній Азії, Індії, Китаї виникли рабовласницькі держави з розвинутим скотарством, зрошувальним зерновим землеробством, металургією і металообробкою кольорових металів. Розвинулися обмін і торгівля між країнами. Все це підготувало підгрунтя для подальшого розвитку людського суспільства в добу, яка отримала найменування залізного віку.

Вперше з залізом познайомилися в мідному віці (ІV—III тисячо­ліття до нашої ери). Це було чисте залізо, яке потрапило на планету Земля у вигляді метеоритів. З огляду на виняткову рідкісність метеоритного, позаземного заліза з нього виготовляли лише дрібні прикраси, амулети, окремі предмети розкоші й деталі зброї, які шанувалися дорожче, ніж золото. Про це свідчать знахідки, виявлені у гробниці єгипетського фараона Тутанхамона (ХІV ст. до н. е.). Серед безлічі золотих речей лише три невеликі, найбільш ціновані в похоронному ритуалі предмети — культовий амулет, інкрустація золотого браслета та лезо парадного кинджала — були виготовлені з метеоритного заліза. У саркофазі вони лежали безпосередньо на мумії фараона.

— Степане Івановичу, а чи можна з певною вірогідністю допустити, де на Землі вперше почали виплавляти залізо?

— Де виникла металургія заліза, тобто процес отримання сировини для виготовлення залізних знарядь праці, зброї та інших побутових виробів?.. На це питання поки що немає однозначної відповіді. Вчені вагаються і щодо позитивної відповіді на інше, також не менш цікаве питання: чи поява редукції заліза виникла в одному місці або, можливо, в різних місцях одночасно? Одна лише відповідь не викликає сумніву: знайомство з залізними рудами відбувалося у процесі пошуків мідних і олов’яних руд, який тривав протягом тривалого часу. Потрібно було близько 2000 років, щоб пізнати властивості заліза і навчитися добувати його металургійним способом.

Питається, як могло статися, що на противагу міді, олову, цинку та іншим кольоровим металам, які у природі зустрічаються в обмежених кількостях, в історії людства настав спочатку мідний і бронзовий, а не залізний вік, хоч кам’яні й болотні руди у природі зустрічаються дуже часто. Все ж існування епох міді й бронзи в історичному розвитку людського суспільства не минуло даремно. За цей період давні металурги накопичили значний професійний досвід у металургії й металообробці, перейшовши від холодного кування міді до її плавки. Вони винайшли метал, якого у природі не існує — бронзу (сплав дев’яти частин міді й однієї частини олова). Для ви­плавлення мідних і бронзових виробів застосовували техніку лиття в заздалегідь виготовлені кам’яні, глиняні чи воскові форми.

Після довготривалої дискусії вчені дійшли висновку, що основною причиною затримки застосування металургії та металообробки заліза був плавильний температурний бар’єр металу. Якщо мідь плавиться при температурі 1083°, сплави міді й олова (бронза) — 700—900°, то для плавлення заліза необхідна була температура 1530 °С. Такої температури давні металурги на відкритих вогнищах і у примітивних горнах на той час досягти не могли. Ось де крилася основна причина, яка не дозволила людству перейти від кам’яного до залізного віку, хоча залізо за всіма параметрами переважало мідь і бронзу.

У своєму розвитку і становленні залізний вік пройшов два етапи: ранній гальштатський (ХІІ—ХІ — VІІІ ст. до н. е.) та латенський (VІІ—VІ — І ст. до н. е.), назви яких походять від перших місць знахідок.

У середині XIX ст. у м. Гальштаті, що в південно-західній Австрії, був відкритий тілопальний і тілопокладальний могильник. У ньому хоронили небіжчиків із 750-го по 400-й рік до н. е. Поховання багатих солепромисловців супроводжувалися бронзовими і залізними знаряддями праці, зброї та прикрасами. Для ранньої гальштатської епохи характерним було співіснування бронзових і залізних металевих виробів із переважаючим зростанням залізних. Це був перехідний період, коли під час виготовлення залізних сокир, мечів, кинджалів та інших виробів повторювали форми бронзових. Стадія переходу від бронзових до залізних виробів у всіх країнах Європи не проходила одночасно, а відзначалася своїми характерними рисами.

— А що на той час діялося в цьому плані на Закарпатті?

— Поки що на Закарпатті явних слідів виготовлення заліза в гальштатський етап залізного віку не виявлено. Але серед знахідок бронзових виробів є примірники, деталі яких виготовлені з заліза. До найранніх із них належить Підгорянський бронзовий скарб із 14 мечів (нині передмістя Мукачева), в яких заклепки для кріплення клинка до руків’я виготовлені з заліза. Вони датуються ХІ—Х ст. до н. е. і, очевидно, були виготовлені не на Закарпатті.

До пізнішого часу ранньозалізного віку належать залізні ножі, браслети, кільця, підвіски, кінські вудила, що походять із курганних тілопальних могильників Куштановицької культури (села Куштановиця, Білки, Дунковиця, Голубине, Колодне, Невицьке та інші), що датуються VІ—ІV ст. до н. е. На поселеннях цієї культури в селах Малі Геївці, Велика Паладь, Олешник, Чорнотисово виявлені залізні криці. Зарахування згаданих криць і речей до місцевого виробництва залишається поки що проблематичним.

Хоча гальштатський етап це вже час появи залізних виробів, однак справжнє витіснення бронзових знарядь праці і зброї фактично відбулося на другому етапі залізного віку, який отримав назву латенського. Назва етапу походить від багатого місцезнаходження виключно залізних виробів, відкритого в середині XIX ст. у швейцарському містечку Ла-Тен біля Невшательського озера. Згодом цю назву археологи поширили на поняття «Латенська культура», під якою розуміється другий етап європейського розвинутого залізного віку (VІІ— І ст. до н. е.).

Латенська культура, яка охопила Західну і Центральну Європу, відіграла виняткову роль у історичній долі племен і народів, об’єд­навши різноетнічну масу Європи спільним економічним ринком і високим рівнем металургії та металообробки заліза.

— А до яких племен належали перші відомі нам нині металурги?

— Засновниками латенської культури вважаються кельти, які стали відомими історичній науці за грецькими і римськими писемними джерелами. Вони сформувалися на території Франції (Галлії), Північної Італії, Швейцарії, в Середній і Південній Німеччині. З ІV століття до н. е. розпочинається широка експансія кельтів, успіхи якої, очевидно, були наслідком розвитку чорної металургії й металообробки (наральники, серпи, коси, ножі, ножиці, мечі, списи, стріли).

Проникнення латенської культури в Подунав’я і північно-східну частину Карпатської улоговини відбулося наприкінці ІV — на початку III ст. до н. е. Тоді частина кельтського племені галлів проникла у Верхнє Потисся (східну Словаччину, Закарпаття, північно-східну Угорщину, північну Тран­сільванію). Тут галли зустріли носіїв куштановицької та гето-дакійської культур. Таким шляхом до складу латенської культури ввійшли різноетнічні племена і племінні групи: кельти, германці, фракійці, іллірійці… Закарпаття потрапило до сфери впливу латенської культури, маючи у своєму розвитку значні історично-культурні надбання. На III ст. до н. е. на Закарпатті вже трудилися майстри-професіонали з обробки кольорових і частково чорного металів. Їхній досвід, набутий протягом попередніх віків, дозволив їм без проблем узяти участь у подальшому розвитку суспільства.

На сьогодні доволі важко відповісти на дискусійне питання, де саме давніми металургами був винайдений секрет добування заліза так званим «сиродутним» способом.

— У чому полягав саме цей спосіб?

— У тому, що залізо добували з руди за допомогою спалювання деревного вугілля, багатого на вуглець, вилучаючи з нього кисень. Вуглець, сполучаючись під впливом високої температури з киснем, вивільняв із руди чисте залізо. Весь цей складний процес добування заліза був поширений кельтами на зайнятих ними територіях та землях безпосередніх сусідів.

Щоб вивільнити з кам’яної чи болотної руди залізо, давні металурги споруджували спеціальні кам’яні чи глинобитні печі-горни. У печі-горни послідовними шарами засипали руду і деревне вугілля. Для кращого згоряння вугілля в горн через глиняні трубки-сопла за допомогою ковальських міхів подавали сире повітря. Такий горн і процес добування в ньому заліза одержав назву с и р о д у т н о г о. В горнах можна було доводити температуру до 900—1100 градусів за Цельсієм. Цієї температури було достатньо, щоб одержати сиродутне залізо. Під час згоряння вугілля важкі частини чистого заліза опускалися на низ горна, а вище залишалися легкі шлаки. З дна горна виймали пористий шматок крупнозернистого заліза — криці. Сиродутний процес отримання заліза мав значні переваги над металургійним, бо обминав проходження стадії чавуну і не вимагав доведення температури до 1530°.

Щоб очистити крицеве залізо від шлаків, його проковували молотами на кувалдах. У цій справі використовували ковальський міх для розігрівання заліза перед куванням. Із залізних криць у кузнях виготовляли різноманітні знаряддя праці, зброю, побутові речі, кінське спорядження. Знаряддя праці та зброя, виготовлені з заліза, були дуже міцними і гострими, тому швидко витіснили з ужитку не тільки кам’яні, а й мідні та бронзові. Завдяки залізним знаряддям праці землеробство стало провідною галуззю господарювання. Розвиток землеробства та обміну сприяв також розвитку ремесла, звільняючи ремісників від безпосередньої участі в обробітку землі.

— Можна стверджувати, що кельти принесли культуру ви­плавки заліза на Закарпаття?

— З приходом кельтів на Закарпаття в останній чверті першого тисячоліття до н. е. металурги краю швидко засвоїли поширений у Європі сиродутний горн для добування заліза. Про це свідчать віднайдені археологами виробничі майданчики з залишками розвалів горнів, шлаків та шматків кричного заліза. Такі майданчики зі слідами залізоробної справи знайдено в селах Нове Клинове, Дяково, Бобове Виноградівського району, місті Іршаві, селі Мідяниця Іршавського району, в Пацканьові, Ярку Ужгородського району.

Найбільшим із них вважається поки що Новоклинівський металургійний осередок, відкритий В. Бідзілею в 1962 році. Він розташований у заплавах річки Ботар, лівої притоки Тиси. За визначенням дослідника осередок займає площу близьку 25 квадратних км і складається з окремих виробничих пунктів. На думку В. Бідзілі, він ус­пішно працював у останній чверті І тисячоліття до н. е. і постачав продукцію (кричне залізо) залізообробним майстерням, що працювали на кельтському городищі на гірках Галиш і Ловачка, розташованих на західній околиці Мукачева. Металургійний і металообробний центри, як свідчать археологічні матеріали, працювали синхронно протягом II—І ст. до н. е. Кельтське укріплене поселення (опідум) було розташоване на південних відрогах Карпат, які робили його природно захищеним. Воно в наш час заслуговує на увагу ще й тому, що там було знайдено близько тисячі археологічних артефактів. Городище в Центральній Європі віднесено до числа п’яти найбільших місць знахідок залізних виробів кельтської культури.
Знахідки різних за призначенням ковальських знарядь із городища свідчать, що металообробна справа була забезпечена високоякісними в технічному відношенні інструментами, а самі майстри застосовували складні й передові способи обробки заліза.

— Виникає резонне запитання: чи слід усі залізні вироби періоду розвитку латенської культури вважати витворами суто етнічних кельтів?

— Правильної відповіді, звісно, в кінці XIX століття, коли тільки розгорталося вивчення латенської культури, чекати було даремно. В середині XX ст. чеські археологи Ейснер та Філіп, проаналізувавши кераміку та речові знахідки другого етапу залізного віку, дійшли висновку, що носіями кельтської культури в Карпатській улоговині були дві етнічні групи населення: кельти і місцеве, не кельтське населення. Що стосується Закарпаття, то підставою для такого висновновку послужила наявність на пізньолатенських пам’ятках (поселеннях і могильниках) двох різнотипних груп кераміки — гончарської, кельтського етнічного елемента, і ліпної, місцевого населення куштановицької культури.

Отже, після довготривалої дискусії дослідники дійшли однозначного висновку: латенська культура на всій її території поширення є не моноетнічним, а різноетнічним породженням.

Вів інтерв’ю Василь Нитка