За два дні після збройного зіткнення в Мукачеві між представниками “Правого сектора” та правоохоронцями видання “Трибуна” писало, що СБУ дало можливість втекти бійцям Правого Сектору з під Мукачева.

За наслідками переговорів на найвищому рівні заінтересованих сторін конфлікту в Мукачеві, було прийнято “соломонове” рішення: учасники антитерористичної операції дали можливість втекти бійцям Правого Сектору. Цим самим було уникнуто кровопролиття і надана можливість зберегти обличчя представникам цього політичного руху, які не звикли капітулювати у відповідь на ультиматуми.

Наша інформація знайшла підтвердження у публікації газети “Дзеркало тижня”, яку подаємо на розгляд читачів.

Йовбак проти фон Гутенберга. Безвладдя проти беззаконня

У справі про гучну перестрілку в Мукачевому крапку не поставлено, навпаки кожний день плодить три крапки та знаки запитання.

Інформація про ситуацію в Закарпатті регулярно з’являється в стрічках новин. Але особливої ясності в те, що відбувається, не вносить.

перестрілка

З останнього. Новопризначений голова адміністрації краю Геннадій Москаль підтвердив: частина бійців Добровольчого українського корпусу “Правий сектор” (ДУК ПС), як і раніше, ховається в лісах. Лідер ПС Дмитро Ярош заявив, що в нього немає зв’язку з оточеними, і повторив, що конфлікт у Мукачевому — “провокація, на яку, на жаль, наш хлопці повелися”. Віктор Балога обурився невиправданим, на його думку, скупченням у регіоні силовиків і бронетехніки. “Усе вже й так зрозуміло, — те, для чого вони сюди приїхали, їм не під силу”, — підсумував екс-губернатор. А прокуратура повідомила про оголошення підозри в здійсненні злочину ще двом членам ДУК ПС, які ймовірно брали участь у кривавому інциденті. Чотирьом бійцям, які здалися правоохоронцям 14 липня, таку підозру було пред’явлено раніше. Кримінальне провадження відкрите за двома статтями КК — 255-ю (“Створення злочинної організації”) та 258-ю (“Терористичний акт”). Таким чином, органи прокуратури попередньо встановили особи 6 з 13 (цифра, озвучена Геннадієм Москалем) учасників мукачівського інциденту.

Як і раніше, відкритими залишилися питання: — чи мають намір силовики затримувати нібито заблокованих членів ДУК ПС? — скільки “оточених” насправді ховається в закарпатських лісах? — і … чи є вони там насправді?

За деякими даними, “дуківцям” було неважко вийти з “оточення”, вони добре знайомими стежками перебралися до сусідньої Львівської області, де були радо зустрінуті тамтешніми соратниками та забезпечені надійним укриттям. Наказ про повернення спецназу та значної частини бронетехніки в місця постійної дислокації нібито вже віддано. А в Закарпатті залишаються тільки перекинуті туди частини Нацгвардії. Силовиків, на прохання Москаля, забрали з центральних трас, насамперед з магістралі Київ—Чоп, аби зайвий раз не нервувати місцеве населення та не лякати туристів.

Якщо ця інформація відповідає дійсності, можна зробити висновок: усі сторони конфлікту погодилися на якийсь “нульовий” варіант, який, за великим рахунком, поки що влаштовує всіх. Він виключає ризик нової перестрілки та майже неминучі в цьому разі нові жертви.

На користь правдоподібності цієї версії свідчить і відносний спокій, випромінюваний офіційними особами, коли вони зачіпають слизьку тему. Якби йшлося про можливість реального бойового зіткнення, що загрожує появою вбитих і поранених, у їхніх словах було б набагато більше нервозності.

За наявною інформацією, ситуація має розвиватися в такий спосіб. У кримінальному провадженні, відкритому прокуратурою, підозрювані в злочині, найшвидше, проходитимуть не як члени ДУК ПС, а як особи, котрі використовували символіку ДУК ПС і (або) могли мати стосунок до цієї організації. Річ у тім, що ДУК, як неузаконене воєнізоване формування, не має офіційних списків особового складу. А тому точна приналежність осіб до “корпусу” може до часу залишатися під сумнівом.

Було зрозуміло, що влада не може залишити кривавий інцидент без належної реакції, і кримінальне провадження — неминуче. Ясно було й те, що Ярош не може дозволити собі публічно зректися бійців, які називали себе “Правим сектором”.

Можливий “нульовий варіант” дозволяв сторонам зберегти обличчя. Тиждень тому лідер “Правого сектора” Дмитро Ярош запропонував надати бійцям ПС, які брали участь у перестрілці, можливість “змити свою провину кров’ю”. Тобто відправити їх воювати в зону АТО. Днями зі схожою пропозицією виступив і керівник фракції БПП у парламенті Юрій Луценко, який, щоправда, уточнив: “Ті, хто конкретно не стріляли, не вбивали людей, можуть бути покарані шляхом відправлення на фронт… Ті, що реально завдали шкоди здоров’ю людей, безперечно, мають сісти у в’язницю”.

Мукачівський інцидент виявився надто гучним, щоб влада могла дозволити винним уникнути покарання. Але винними можуть призначити не всіх. А визнані винними можуть… не виявитися членами “Правого сектора”. Як це вже було в серпні минулого року, після перестрілки біля закарпатського УСБУ. Щойно затриманого Богдана Пилипіва оголосили головним призвідником конфлікту, “Правий сектор” від нього врочисто відхрестився, повідомивши, що той уже понад два місяці не є членом організації.

Є версія, що саме це запропонували Ярошу в рамках “нульового варіанта”. “Правий сектор” офіційно заперечуватиме формальну приналежність до ПС тих, кого визнають винними в убивстві. Винних оголосять у розшук. Можливо, не знайдуть… Усіх інших можуть амністувати після рішення суду, і відправлять спокутувати провину в зону АТО. Наскільки життєздатна ця версія, покаже час.

За неофіційними даними, співробітниками МВС попередньо були встановлені особи десяти з 13 ймовірних учасників інциденту в спорткомплексі “Антарес” і перестрілки біля заправки “Народне”. Дев’ятеро з них — місцеві жителі: Роман Стойка (позивний “Чесний”), Руслан Каганець (позивний “Комендант”), Артур Керімов (позивний “Люстратор”), Олександр Форкош, Олександр Сабо, Едуард фон Гутенберг, Володимир Бурча, Роман Мунчак, Владислав Пугинський. Один — 18-річний Родіон Горбенко, уродженець Слов’янська, який переїхав до Закарпаття після початку війни. Звертаємо увагу, четверо з цього списку фігурують в оприлюдненому закарпатською газетою “Трибуна” переліку осіб, розшукуваних Ужгородським військкоматом. Особливої уваги удостоївся 31-річний етнічний німець фон Гутенберг. У списку “Трибуни” поруч із його іменем, у дужках, приписано — “попереднє прізвище Йовбак”. Відчувається рука Москаля, схоже, це його почерк…

Про Михайла Ланьо і Віктора Балогу та про їхні взаємини сказано вже багато. Як і про відносини Балоги і закарпатського ПС. Наявність цього зв’язку не заперечують ні лідери місцевого “Правого сектора”, ні сам екс-губернатор. Сперечаються тільки про характер цього зв’язку.

Додамо лише кілька деталей.

Люди, які розбираються в особливостях тіньового бізнесу по-закарпатськи, стверджують, що ключових гравців на місцевому ринку контрабанди сигарет, безперечно, двоє. Однак вони використовують різні схеми. Один працює переважно через “зеленку”, інший — перевозить “ліву” тютюнову продукцію через митні пости, витрачаючи чималі суми на підкуп представників відповідних служб не тільки в Україні, а й у трьох сусідніх державах. Прибуток такі витрати покриває, на підставі чого можна здогадуватися про його розміри.

1998 року нинішній парламентарій Ланьо (якого в Закарпатті більше знають під прізвиськом “Блюк”) був затриманий за підозрою в убивстві Івана Вінера (більше відомого під іменням “Козі”), однак його відпустили на волю після закінчення трьох місяців. В області звільнення пов’язували з втручанням Балоги. Ланьо був депутатом обласної ради від балогівського “Єдиного центру”, проте потім політичні і комерційні партнери розійшлися, і депутат-“мажоритарник” Ланьо у 2012-му прогнозовано опинився в парламентській фракції Партії регіонів. Це був найнадійніший дах для того, хто в Закарпатті ризикував конфліктувати з Віктором Івановичем.

Стверджують, що бізнес Ланьо трохи потіснив бізнес Балоги, і після краху ПР Віктор Іванович спробував відвоювати втрачені позиції, однак мирної розмови з колишнім партнером не вийшло.

Історія ПС у Закарпатті рясніє “яскравими” сторінками. Від самого початку під “модною” вивіскою зібралися дуже різні люди. Серед них були не тільки колишні “майданівці”, а й ті, кого в регіоні давно пов’язували з криміналом. На особливу увагу заслуговує Роман Стойка. У пресі згадувалося, що колишній співробітник МВС Стойка двічі притягався до дисциплінарної відповідальності, а потім був звільнений з органів за службову невідповідність. Однак є ще одна деталь: свого часу щодо молодшого лейтенанта Стойки проводилося службове розслідування, пов’язане зі спробою продажу патронів калібру 7,62 мм зі складу ГУ МВС у Закарпатській області у 2008-му, припинене місцевими співробітниками СБУ. Цікаво, що ще 7 років тому в цьому регіоні існував попит на боєприпаси до автоматичної зброї.

Улаштувавшись у “Правому секторі”, Роман Стойка регулярно конфліктував із колишніми товаришами по службі. За півтора тижня до мукачівських подій його зупинили на одному з постів ДАІ. Після чого він зірвав зі співробітника міліції кашкета й пообіцяв запхнути його в багажник, якщо той ще раз наважиться його зупинити.

У лютому 2014 року особи, які називали себе представниками “Правого сектора”, біля будинку обласної ОДА прив’язали до стовпа керівника Чопської митниці Сергія Харченка, змусили на камеру розповісти про корупційні схеми та примусили залишити область. “Робін Гуди”? Як подивитися. Харченко не був переданий правоохоронним органам, “народні люстратори” не зверталися до прокуратури, корупційні схеми не документувалися. Ходили чутки про велику суму, яку Харченка змусили пожертвувати “на потреби ПС”. За твердженнями закарпатських підприємців, бійці на чолі зі Стойкою здійснювали регулярні обходи місцевих бізнесменів, “переконливо рекомендуючи” їм “ділитися”.

У березні 2014 року особи, які називають себе членами “Правого сектора”, організували “народну люстрацію” новопризначеного начальника УМВС Василя Турдая, примусивши його написати заяву про звільнення. У тому самому місяці закарпатський “Правий сектор” “люстрував” першого заступника обласного прокурора Івана Кайла. У травні того самого року озброєні люди з нашивками “Правого сектора” здійснили напад на будівництво міні-ГЕС у селі Нижній Бистрий Хустського району. Вони розігнали будівельників і за допомогою екскаватора знищили частину будівлі. За дивним збігом обставин Віктор Балога був зацікавленою стороною. Турдай і Кайло (репутацію яких, справді, важко назвати бездоганною) вважалися ставлениками колишнього губернатора Закарпаття Валерія Лунченка, з яким у Балоги був конфлікт. А будівництво міні-ГЕС здійснювалося з подачі колишнього депутата від Партії регіонів Василя Ковача, якого називали антагоністом Балоги.

У серпні 2014 року стався інцидент біля будинку обласного управління СБУ в Ужгороді. Група осіб (серед яких, за свідченнями очевидців, були представники “Правого сектора”) намагалася вдертися в приміщення управління. Черговий викликав міліцейську опергрупу, яку нападники обстріляли, поранивши одного зі співробітників міліції. Від одного з організаторів штурму, Богдана Пилипіва, місцевий “Правий сектор”, як ми вже писали, швидко відхрестився. У тому самому місяці біля міста Стрий (Львівська обл.) було затримано групу закарпатського ПС на чолі з Русланом Каганцем. Співробітники правоохоронних органів виявили в них п’ять автоматів, кулемет, 12 гранат і чимало боєприпасів. Коментуючи ці події для преси, Руслан Каганець заявив, що зброя, яку вони везли до Закарпаття, добута в бою, і представники ПС мають повне право на її носіння. “Для того щоб захищати Батьківщину, мені не потрібні закони. Жодні”, — заявив Каганець, коментуючи цей інцидент.

Після мукачівської стрілянини з’явилася безліч версій конспірологічного характеру. Одні стверджували, що конфлікт був свідомо спровокований Києвом, аби розв’язати руки та дістати змогу нарешті роззброїти “Правий сектор”. Інші вважали, що справжньою метою було бажання певних осіб у Києві скомпрометувати і Балогу, і Ланьо, щоб прибрати до рук контрабандні схеми Закарпаття. Серед замовників інциденту називали й Москву, якій нібито було необхідне ще одне вогнище дестабілізації в Україні та привід підштовхнути “Правий сектор” до відкритого протистояння з київською владою.

Прямих підтверджень жодної з конспірологічних версій знайти не вдалося. Події 11 липня, найімовірніше, були форс-мажором. Інцидентом, який вийшов з-під контролю її учасників, наслідки якого кожен намагався використати у власних інтересах.

Ні для кого в Закарпатті не є секретом, що всі силові структури в регіоні так чи інакше були задіяні в корупційних і контрабандних схемах, хоча “кришували” і обслуговували різні тіньові групи. Нікого в Закарпатті не дивувало мирне співіснування співробітників міліції та “мисливців”, “небайдужих громадян” у спортивних штанях із карабінами в руках. Те, що контрабандні верховоди в Закарпатті опиралися на підтримку незаконних воєнізованих формувань і прикривалися державними структурами, — секрет Полішинеля. Просто одні носили камуфляж, інші — “адідас”.

“Стрілки”, на кшталт тієї, що відбулася 11 липня в спорткомплексі “Антарес”, стали звичайною практикою для регіону. Але цього разу ситуація просто вийшла з-під контролю.

Відомо, що після мукачівських подій Банкова розглядала й варіант примусового роззброєння бійців “Правого сектора”, і можливість використання конфлікту як приводу для відставки Авакова з поста міністра внутрішніх справ. Однак від обох планів там вирішили відмовитися. Зняття Авакова для Порошенка є бажаним, але поки що нездійсненним завданням. Досить згадати, скільки зусиль було витрачено на звільнення Валентина Наливайченка, який мав набагато меншу групу підтримки. А для жорстких заходів щодо “Правого сектора” була потрібна значна впевненість у власних силах, чим нинішня влада поки що похвалитися не може. Віче, скликане “Правим сектором” на Майдані Незалежності, зібрало трохи менше учасників, ніж хотілося б Ярошу, і трохи більше учасників, ніж хотілося б Порошенку. Що, найшвидше, примусило обох погодитися на “нульовий варіант” і відмовитися від різких рухів. Влада не намагалася роззброїти “Правий сектор” і не ризикнула проводити спецоперацію щодо заблокованих закарпатських “дуківців”. Ярош обмежився незрозумілими закликами провести референдум, який, зрозуміло, ніколи не відбудеться.

ПС злегка пограв не надто накачаними м’язами, вигравши час і можливість продовжити переговори про формалізацію загонів ДУК у рамках ЗСУ. Влада вкотре продемонструвала неспроможність реально контролювати ситуацію в державі. Не тільки мукачівська перестрілка, не тільки фактичне існування непідконтрольних державі воєнізованих формувань, а й конфлікт у Генпрокуратурі, особливості виборів у Чернігові та навіть “реформаторські подвиги” Саакашвілі в Одесі (дуже ефектні, але такі, що мають мало спільного з законністю) — усе це свідчить про неспроможність нинішнього керівництва країни управляти ситуацією в державі.

Призначення Геннадія Москаля — не найгірша спроба навести бодай відносний порядок у регіоні, який звик жити окремо від держави. Хоча й малоймовірно, що навіть такому харизматичному персонажеві, добре знайомому з ситуацією в області, удасться викорінити біди, які накопичувалися роками, і швидко стабілізувати ситуацію, що гранично загострилася за останні два роки.

Події 11 липня наочно продемонстрували, яку загрозу державній безпеці несе наявність незаконних збройних формувань, що охоче поповнюються за рахунок кримінальних елементів, і масштабний тіньовий оборот зброї. Дії влади після мукачівських подій показали, що в неї поки немає дійових рецептів боротьби з цим. І, до речі, те, що керівництво країни дотепер не узгодило кандидатури керівника Національної поліції і дотепер не призначило командувача Національної гвардії — не може не викликати тривоги.

“Подвиги” закарпатського “Правого сектора” жодним чином не мають кидати тінь на тих бійців ДУК, які здійснювали справжні подвиги — у ДАП, Пісках, Широкіному. Не демонструючи реальних доказів того, що Закон обов’язковий для всіх (робінгудів-рекетирів, мисливців-бандитів, депутатів, прокурорів, міліціонерів, митників, сбушників), що навіть участь у бойових діях не звільняє від дотримання Закону, і що Закон в Україні справді існує, влада створює небезпечний прецедент. Своєю бездіяльністю вона лише зміцнює хибне уявлення про справедливість у тих, хто ототожнює бандитів із героями, і провокує бажання захищати “своїх” у справжніх бійців, котрі вважають братами по зброї рекетирів, які прикриваються яскравими нашивками.

У готовності Кремля використати такі настрої у своїх інтересах можна навіть і не сумніватися.

Віталій Карпович
gazeta.dt.ua

admin