Андрій Баганич про те, як українці задають тон у словацьких Кошицях

15.08.2021 13:36 СОЦІО

Від Ужгорода до Кошиць — менше 100 кілометрів. Друге за величиною місто Словаччини завжди було близьке українцям, особливо закарпатцям. Історично саме Східна Словаччина, і насамперед Кошиці, з одного боку, та Закарпаття, насамперед, Ужгород, окреслювали географію українсько-словацького діалогу. При чому, незалежно від кордонів, які тільки протягом ХХ століття тут змінювалися не раз.

На щастя, так залишається і досі, бо в Ужгороді живе та збагачує Україну чимала словацька громада (і про неї ми радимо почитати в чудовій мультимедійній історії вчителів, які переїхали на Закарпаття зі Словаччини від наших партнерів із Varosh), а в Кошицях нарощує вагу українська громада, останні роки за рахунок, у першу чергу, студентства.

Про це та не тільки розповів нам відомий ужгородський підприємець Андрій Баганич, який вже доволі тривалий час живе і працює в цьому словацькому місті.

Він є директором двох словацьких компаній: ColorTec Co і Leader Ukraine s.r.o., а ще у вільний час адмініструє групу Facebook «Українці в Кошицях».

— Андрію, у групі «Українці в Кошицях» 3 800 користувачів. Невже у цьому словацькому місті так багато українців?

— Ну не зовсім так. У цій групі є і українці, чиї родичі живуть у Кошицях, чи ті ж таки словаки з Кошице, які в групі пропонують якісь свої послуги з перевезень чи побутових питань, працевлаштування тощо. Користувачами групи є і ті українці, які лише збираються переїхати до Кошиць.

Що стосується кількості українців у Кошице, то їх десь дві тисячі. При цьому, 1 500 із них є студентами.

— А українські студенти є активними, якось організовуються, спілкуються?

— Так, дуже активні. У них є свої доволі масові групи у соцмережах та вайбері. У вайбері особливо багато груп наших студентів, у кожного факультету є своя група. У них навіть є сайт СКУС — Словацький корпус українського студентства, де вони надають різну довідкову інформацію.

— Взагалі, як словацьким законодавством регулюється підтримка національних меншин?

— Усі нацменшини мають тут державну підтримку через створені ними організації, у розмірі відповідно до даних перепису населення.

Наступного року багато на себе відтягнуть суто русинські організації завдяки вдало проведеній агітаційній кампанії. У Кошице є філія Союзу русинів-українців Словаччини, який намагається інтегрувати русинів і українців до однієї спільноти.

Власне, русини ведуть таку активну кампанію перед переписом населення, щоб отримати краще фінансування, і їм це вдається. До прикладу, у 1991 році перепис показав, що у Словаччині проживає понад 13 тисяч українців і понад 17 тисяч русинів. У 2001 році українців було вже менше 11 тисяч, а кількість русинів зросла до понад 24 тисяч. У 2011 році українцями записалися всього 7,5 тисяч українців і аж 33,5 тисяч русинів. Цього року, думаю, їх буде ще більше. Відповідно, буде більшим фінансування їхніх організацій.

До речі, у травні 2017 року в Словаччині було прийнято закон про Фонд підтримки культури національних меншин. (Фонд забезпечує фінансування культурно-освітньої діяльності, видавничої справи, підтримку діяльності театрів, художніх ансамблів і культурних установ та підтримку художньої творчості, підтримку науки та досліджень у галузі культури, життя, історії, мови та ідентичності особи, що належать до національних меншин, підтримують освіту, дозвіллєву діяльність та використання дозвілля, іноземну презентацію культури, підтримку виховання та навчання дітей та молоді у галузі прав національних меншин. — Ред.). То там більше половини всього фінансування припадає на угорську меншину, а українцям виділено 2 %. До речі, лише з бюджету міністерства культури на формування фонду виділяється 8 мільйонів євро.

— Як українці в Кошице організовуються? Вони якось десь зустрічаються, мають якісь групи за інтересами, ведуть якесь громадське життя?

— У Кошице раз на рік українці збираються разом на Маланчин бал (останні 2 роки не проводився через карантин). День вишиванки проводився цього року вперше і в Кошице, і українці зібралися в центрі міста у вишиванках.

Традиційними стали Дні України в Кошице із запрошенням українських творчих колективів, підприємців, політиків та відомих особистостей (організатор — FEMAN на чолі з Едуардом Бурашом). Там постійно щось проводиться із залученням українців Кошице. До прикладу, День борщу, День вареників, коли українці Кошиць презентують ці страви.

Щорічно проводиться Різдвяний (Новорічний) концерт хору українців «Карпати».

— Чи можеш ти назвати якісь проекти українців, або щось таке, що би свідчило, що наша громада вплетена у громадське життя Кошице?

— Ну звичайно. Тут успішно працюють українські фахівці ІТ-індустрії, які створили міське таксі. Тут успішно розвивається український кулінарний стартап «Супкультура». А знаєте закарпатські кондитерські «Вацак»? Так от, вони тут також є.

До речі, багато закарпатців їздять до Кошице до плази Аупарк на шопінг, так от, обличчям Аупарку є наша модель Ольга Дєгтярьова. А наш ужгородець Станіслав Русин зараз живе в Кошице і працює тут у театрі. Він тут є дуже відомим співаком. Варто також відзначити популярність у Кошицях художниці з Києва Наталії Студенкової, яка зараз тут живе і працює.

І в цьому контексті не можна не згадати родину Договичів, члени якої є найвідомішими активістами і співорганізаторами акцій українців у Кошицях. Подружжя Левко і Гелена — організатори щорічних балів, їх сини: Ігор — диригент і генеральний директор Кошицького державного театру, Святослав — прессекретар і PRменеджер цього ж театру, а Роман — адвокат, організатор скаутських таборів українців (Пласт) та студентської спілки СКУС.

Одним словом, українці в словацьких Кошицях міцно вплетені в спільноту і часто задають тон.

— За час проживання тут, у Словаччині, ти, напевно, вже вияснив, що, власне, думають словаки про Україну та українців. Як вони нас сприймають?

— Прихильники західного способу життя (США, країн ЄС) та колишнього соціалістичного табору поділені у Словаччині приблизно 50/50. Про це свідчить і розклад політичних сил у результаті виборів. Для багатьох словаків українці досі є представниками СРСР. Такі називають росіян братами, не вникаючи особливо у відносини між Україною і Росією. Стереотипи важко зламати: потрібен час і планомірна роз’яснювальна робота, але промоція нової України у Словаччині практично відсутня. Тому словаки судять про Україну переважно зі свого досвіду із заробітчанами, яких тут є близько 10 тисяч, та із кримінальних новин місцевих ЗМІ про періодичні злочини українців і депортації нелегалів.

Тому більшість ставиться до українців насторожено, поки не пізнають їх краще. Українські емігранти, здебільшого, є працьовитішими й освіченішими, ніж їхні місцеві колеги по роботі, хоча готові працювати за меншу зарплату.

При цьому, в українських емігрантів набагато менше шансів отримати роботу, якщо на неї претендує і словак. Тому українці, які щойно приїхали, в основному виконують фізично важку, некваліфіковану й низькооплачувану роботу, де не потрібно досконало знати словацьку мову. По мірі адаптації, наші люди знаходять собі кращу роботу та відкривають власний бізнес, завдяки високій конкурентоздатності й досвіду, набутому в Україні.

— А ти і твоя родина як адаптовувалися, коли переїхали до Словаччини?

— Для моєї сім’ї процес адаптації теж не був легким, хоча діти добре володіють словацькою і в навчанні досягли найвищих результатів. Дружина знайшла роботу за спеціальністю у бібліотеці тільки через кілька років. А мені особисто пощастило стати менеджером амбітних проектів українських інвесторів, завдяки власному досвіду, знанню кількох мов, наполегливості й особистим зв’язкам. Бюрократії як пережитку соціалізму тут ще вистачає, а як їй протидіяти, я добре знаю з України (посміхається).

— А в Ужгороді ще деколи буваєш? Чи можеш порівняти процеси розвитку в Кошицях та Ужгороді?

— Із жалем спостерігаю, як занепадає, деградує рідне місто Ужгород. Це особливо помітно, коли приїжджаєш після довгої перерви, і бачиш спотворену і знищену архітектуру старого міста, забудовані зелені зони й парки, хаотичні парковки, нахабних водіїв, купи сміття, бур’яни, відсутність благоустрою. Здається, що ці процеси ніхто не контролює.

Знайомі словаки, які відвідували Ужгород, підмітили, що чехословацька спадщина, у поєднанні з шопінг-турами, з рекреаційними можливостями регіону мають великий потенціал для чеських і словацьких туристів, у випадку системного підходу до вирішення існуючих проблем. Для словацьких бізнесменів і інвесторів регіон Ужгорода ще не є привабливим (за незначним виключенням ризикових проектів). Але потенціал очевидний.

Петро Гойс, спеціально для InfoPost.Media

Коментарі :


Додати коментар

 

 

 

Погода

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат