Відновити правду про взаємодію партійно-радянського керівництва краю з репресивними органами

21.09.2019 20:51 СОЦІО

Друга світова війна, а з нею вступ радянських військ на Закарпаття, які наприкінці жовтня 1944 року повністю звільнили край від німецько-гортіївських окупантів, приніс його мешканцям чимало позитивних емоцій.

Цю подію закарпатці зустріли радо і, вийшовши на вулиці, вигукували «Руські прийшли! Руські прийшли!». Та невже невдовзі настало протверезіння...

Доброзичливе ставлення краян до визволителів різко змінювалося...

Проте таке доброзичливе ставлення краян до «визволителів» десь наприкінці листопада 1944-го і далі різко змінювалося, коли репресивна машина спецпідрозділів 4-го Українського фронту почала репресивні дії проти мирних мешканців нашого краю. Закарпатці не могли зрозуміти цього, адже вони нічого не скоїли проти радянської влади.

Протягом наступного часу політвідділи 18-ї армії розгорнули роботу з встановлення нових радянських порядків. Спішно були «обрані» міські, окружні, сільські Народні комітети та Народна рада Закарпатської України (НРЗУ). Розпочалася активна пропаганда за возз’єднання краю з Українською РСР. Для цього активісти ініціативних груп проводили збір підписів. А вже 26 листопада 1944-го в Мукачеві відбувся перший з’їзд Народних комітетів, на якому був ухвалений Маніфест про возз’єднання Закарпатської України (НРЗУ). Народні комітети дедалі розширювали вплив на життя краян. 22 січня 1946 року в складі Української РСР утворено Закарпатську область із центром у м. Ужгороді, і відразу ж на території краю було введено радянське законодавство. Народні комітети як перехідна тимчасова форма радянської влади, виконавши свою роль, були розпущені.

Як за допомоги партійно-радянського керівництва влада зламала долю не одного закарпатця

З перших днів встановлення на Закарпатті радянської влади репресивні органи всіх ланок отримали взаємодію з партійно-радянським керівництвом і їх допомогу в проведенні репресивних дій щодо різних верств населення нашого краю. Це — репресії керівних діячів та учасників Карпатської України, затримання та ізоляція військовозобов’язаних угорців і німців, судові процеси над керівниками політичних партій, репресії у період ліквідації греко-католицької церкви, переслідування за втечі зі шкіл ФЗН та за антирадянську пропаганду у військових частинах, засудження громадян за антирадянську та антиколгоспну агітацію, суди над членами молодіжних та націоналістичних організацій.

Радянський режим брутально нищив і закарпатську культуру. До цієї категорії громадян репресивна машина ставилася з особливим жорстоким методом. Розстріли за сфабрикованими справами, сталінсько-беріївські концтабори, заборона займатися професійною діяльністю. Серед репресованих були актори, педагоги, артисти Закарпатського народного хору, працівники бібліотек, спортивних і клубних закладів, державні й громадські діячі, адвокати...

Наявні інформаційні документи засвідчують, що першочерговим завданням спецпідрозділів 4-го Українського фронту було — очистити тил від угорців і німців. Із приводу негативного ставлення до угорського населення Закарпаття слід навести зізнання начальника політуправління 4-го Українського фронту генерал-лейтенанта М. Проніна, який сказав: «Політична ситуація на цей час (після підписання Маніфесту про возз’єднання) значно ускладнилася. До з’їзду навіть мадяри, якщо не радісно, то в усякому разі не вороже ставилися до вступу Червоної армії на Закарпатську Україну. Тепер же, після вилучення близько 30 тисяч військовозобов’язаного населення... стали тією чи іншою мірою... негативно ставитися до росіян».

Крім цієї категорії громадян постанова військової ради 4-го Українського фронту № 0036 від 13 листопада 1944 року передбачала затримання та ізоляцію чиновників і службовців угорської поліції і жандармерії, які проживали на території Закарпатської України. Для здійснення цієї операції у районах Хуста і Перечина на 17.11.1944 року були відкриті приймальні пункти військовополонених, яких після реєстрації відправляли в табори НКВС — Самбір та Свалявський збірний пункт військовополонених, у якому під відкритим небом утримувався 22 951 ні в чому неповинний закарпатець.

Але режиму цього було недостатньо. Тому наступна постанова військової ради фронту від 27 листопада 1944-го «Про осіб німецької національності, які вороже були налаштовані проти Червоної армії» передбачала, щоб таких осіб вистежувати і висилати до спецтаборів Радянського Союзу. Станом на 9 січня 1945 року таких було відправлено 593 особи.

Збірник у доступній формі доносить до читача, що масові репресії проти наших громадян у взаємодії з партійно-радянським керівництвом здійснювали: військові трибунали 4-го Українського фронту, 18-ї армії, 128-ї гірськострілецької дивізії, суди прикордонних військ та МВС Закарпатського округу, Лінійний суд Львівської залізниці та залізничних військ НКВС. Окремі справи розглядав і суд військового трибуналу Київського військового округу. Але виявляється, що і цього було замало, тому Народна рада Закарпатської України Декретом від 18 грудня 1944 року № 22 створила Спеціальний суд із правом застосування до підсудних тюремного ув’язнення до 10 років, або розстріл із конфіскацією майна. Вироки виносилися іменем НРЗУ і не підлягали оскарженню. Вироки про розстріл підтверджувалися Народною радою Закарпатської України. При суді було утворено слідчу комісію. А головою суду було призначено людину з неповною середньою освітою Василя Павловича Русина, який відомий як ініціатор багатьох смертних вироків та винесення надмірних строків покарання (Збірник, стор. 44).

Успішно фабрикували справи слідчі управлінь СМЕРШу, МВС, КДБ у Закарпатській області, слідчої комісії при Спеціальному суді НРЗУ та інші слідчі репресивних структур фронту.

Тож не випадково, що нещодавно у Всеукраїнському державному видавництві «Карпати» вийшов друком грунтовний збірник архівних документів і матеріалів — «Взаємодія обласного партійно-радянського керівництва з репресивними органами» в період соціалістичної розбудови Закарпаття та його комунізації 1946—1953 рр. Збірник, що присвячений подіям того часу, розкриває конкретні факти спільних насильницьких дій комуно-партійних і репресивних структур проти мешканців краю. При укладанні збірника до нього включені архівні документи з фондів Державного архіву Закарпатської області, Архіву Управління СБУ в Закарпатській області, Закарпатської обласної універсальної бібліотеки ім. Ф. Потушняка та Закарпатського крайового культурно-освітнього товариства «Просвіта» й інші джерела. В ньому на 806 аркушах опубліковано 422 текстові документи, 38 агітаційних та 4 фото групові. У бібліографічному показчику до збірника включено 69 використаних статей і книжок. А в іменному показчику — близько 1100 прізвищ.

Це — фундаментальний збірник документів, що присвячується пам’яті всім тим, хто за допомоги партійно-радянського керівництва стали жертвами репресивного режиму. Документи, на базі яких він укладений, засвідчують, як за участі місцевих управлінських і комуно-партійних структур репресивні органи проводили у 1944—1953 роках антинародні, антилюдські за своєю суттю репресивні дії проти мешканців нашого краю.

З цього приводу процитуємо кілька рядків від упорядника: «Здавалося б, про яку «взаємодію» може йти мова, коли комуно-партійна владна верхівка і без того повністю контролювала ситуацію в радянській державі, само собою, у возз’єднаному з нею Закарпатті, ... не випускаючи зі свого поля зору навіть дошкільні заклади, де виховувалися тепер уже радянські діти, з малих літ поіменованих «зірочками», «жовтенятами», «піонерами» колишніх радянських вождів, на той час ще живих або давно померлих». І це правда! Радянські діти на заклик свїх вихователів завжди відповідали: «Завжди готовий!».

А ось про сестер і синів закарпатського народу — йдеться у збірнику, про їхнє кровну спорідненість «с русскімі і украінскімі братьямі» заговорили відразу після вступу радянських військ на територію краю, про що в народній пам’яті і в архівних сховищах «визволителів» залишилися добре задокументовані згадки.

А поряд повсюдно лунали здравиці про «батька Сталіна», висловлювання на кшталт «Прочь от мачєхі к родной матєрі!», «Хотім соєдєніться со своімі братьямі!». І нарешті «От Ужгорода до Кремля — русская земля!». У таких випадках в народі кажуть: «Так би відразу й казали, що вам потрібно, а не морочили всім голови та не заліплювали своєю брехнею людям очі й вуха» (Збірник, стор. 6).

У текстовій частині збірника знаходимо, що силові структури, партійні і радянські функціонери-приїжджі і місцеві, отримавши повну владу над краєм і разом із тим втративши людську гідність, здійснювали протиправні дії щодо його мешканців і особливо до селян у період колективізації. Того часу за відмову до вступу в колгосп вони обкладалися великими держзобов’язаннями. Від них забирали землю, «добровільно» переселяли в інші області України, а так званих куркулів до Сибіру. Їх засуджували до великих строків ув’язнення з конфіскацією майна та позбавленням у правах. Методом тиску до вступу в колгоспи були і пограбування селян партійними і радянськими чиновниками. В окремих випадках у них забирали зерно, худобу й іншу домашню живність. Під час обходу селянських дворогосподарств замість масово-політичної роботи використовували крики, лайку та залякування, займалися поборами.

Мали місце випадки, коли уповноважені партійні й радянські працівники, кадебешники, міліціонери змушували селян підписувати написані вчителями заяви про вступ до колгоспу, а коли добровольців не було, їх закривали в підвал «подумати». В деяких селах селянам погрожували зброєю, у т. ч. розстрілом на місці. Припускаємо, що саме такі дії представників влади на етапі суцільної колективізації (1948—1949 рр.) стали наймасовішим супротивом краян. До прикладу, селяни Великого Бичкова розділили колгоспне поле на окремі ділянки, що їм раніше належали. Ця акція закінчилася арештом селян. А в с. Руське Поле, що на Тячівщині, сто селян не дозволили переорати пасовисько, за що двох активістів було засуджено.

Всі гілки силових структур та місцевих владних — особливо жорстко ставилися до куркулів, вбачаючи в них ворожий вплив на селян. Тож поряд із постійною пропагандою про переваги колгоспного ладу, якому постійно заважала прихована діяльність куркулів, обласні й крайові органи влади, стійко орієнтувалися на «генеральну лінію партії» про необхідність проведення суцільної колективізації в селах краю. Тому з боку обласної прокуратури був встановлений дійовий контроль за ходом судових процесів відносно куркульських елементів. Із цього приводу обласний прокурор Іван Андрашко постійно інформував обком партії «О либеральном отношении нарсудов к классово-враждебным элементам на селе». Так із 120 переглянутих у касаційному порядку кримінальних справ — 42 були відмінені в порядку м’якої міри покарання.

Праця — людині окраса

У народі кажуть: «Праця — людині окраса». Бо всі матеріальні й духовні надбання людства за всіх часів створювалися тільки людською працею та його розумом. Ці рядки заслужено стосуються заступника голови редколегії обласної книги «Реабілітовані історією. Закарпатська область» — керівника редакційно-видавничої групи збірника «Взаємодія обласного партійно-радянського керівництва з репресивними органами» Олексія Корсуна. Спостерігаючи за його творчою енергійною працею, слід зазначити, що це особливо благородна місія, якій він присвятив дослідженню непростої довоєнної і післявоєнної історії нашого краю. За всім цим — десятиріччя напруженої праці, яка увінчалася виданням із десяток грунтовних збірників про репресії закарпатського населення. Маючи доступ до документів угорського періоду, НКВС, КДБ, МВС нашої області і Росії та досвід роботи з ними, розкриває невідомий до того часу драматизм нашого народу, який ще суворіший за попередні принесли йому радянські «брати» з-за Карпат.

Ще з 1980-х років О. Корсун добре відомий у нашому краї тим, що добровільно взяв на себе пошук архівних документів про репресії місцевого населення і шляхом видання збірників довів їх до читача. Будучи великим патріотом Закарпаття, він і сьогодні в творчих пошуках нових, мало кому відомих фактів з історії Срібної Землі.

Юрій Туряниця, член обласної редколегії «Реабілітовані історією», краєзнавець

На фото святкування 1 Травня 1946 р. в Ужгороді.

Коментарі :


08.10.2019 11:36 Олена

[url]http://uk.wikipedia.org/[/url]
<a href="http://uk.wikipedia.org/">Українська Вікіпедія</a>


Додати коментар

 

 

 

Погода

СОЦІО

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат