Cтара начинка у новій обгортці

05.10.2012 16:37 ПОЛІТИКА

Кличко розчарував складом кандидатів: набрав цілу купу вчорашніх.


Секрет «новизни» Клич-
ка лише в тому, що
після кожної проваль-
ної участі у виборах він на деякий час зникав із політичного простору і про нього встигали забути. Це те саме, що з Тігіпком. Той після поразки Януковича у 2004 році, у якого він очолював виборчий штаб, просто щез із поля зору українців. Після п’ятирічної паузи теж видавав себе за нового. Недарма в народі кажуть: «Нове — добре забуте старе». Це неначе про Тігіпка й про Кличка.
Чи може бути новим політиком Віталій Кличко, який розпочав свою публічну діяльність, агітуючи за одіозного Ігоря Бакая на виборах до Верховної Ради ще у далекому 2002 році, коли той балотувався до парламенту по мажоритарному округу на Рівненщині?

Чи можна вважати новим політиком людину, за плечима у якої програна парламентська кампанія у 2006 році? Ще й при тому, що Кличко йшов на вибори як лідер списку «ПОРИ» Владислава Каськіва, який згодом зрадив ідеали Майдану, бо продався Януковичу за посаду голови Агентства з національних проектів, де «пиляють» бюджетні гроші?

Чи можна вважати новим по­лі­тиком того, хто двічі намагався стати київським мером і двічі програв, і чия фракція провела два безплідні скликання у Київраді й нічим не завадила мерові Черновецькому розкрадати столицю? У 2006 році Віталій Кличко висунувся як кандидат на посаду столичного мера як конкурент діючому тоді міському голові Олександрові Омельченку. Він зробив це незважаючи на те, що Омельченко був, мабуть, найпалкішим прихильником його боксерського таланту. Впродовж багатьох років опікувався Кличком, шукав для нього спонсорів і не пропускав жодного його виступу за кордоном. Вболівав неначе батько. І після цього Кличко фактично встромив ніж у спину своєму благодійникові, оскільки участю у виборах лише відтягнув на себе виборців Омельченка та допоміг таким чином перемогти Леонідові Черновецькому.

Так само Кличко програв і київські вибори 2008 року. Хоч, звичайно, частина провини за другу перемогу Черновецького лежить і на Тимошенко, яка висунула на посаду столичного мера Олександра Турчинова. Втім, за свої вчинки мають відповідати усі, тож і в даному разі — відповідальність за розпорошення голосів виборців є спільною. Тим більше, що за фактом Турчинов виявився сильнішим за Кличка і набрав більше голосів.

ДЕСЬ МИ ЦИХ «НОВИХ» ВЖЕ БАЧИЛИ. І ДУЖЕ ДАВНО

Віталій Кличко не є новим полі­тиком, і саме це якнайкраще пояснює той факт, що і виборчий список його партії «УДАР» вийшов зовсім не таким, яким його хотіли побачити симпатики цієї політичної сили. Він майже повністю позбавлений ефекту новизни з точки зору свого кадрового складу. Хоч Кличко, формуючи свій список з нуля, мав шанс включити до нього максимальну кількість нових людей. Адже на відміну від старих партійних проектів, він не має зобов’язань перед депутатами нинішнього скликання.

Як, приміром, може претендувати на звання нової політична сила, в складі якої до ВР балотується Віктор Пинзеник? Уже в 1992-му, двадцять років тому, Віктор Михайлович разом із тодішнім прем’єром Кучмою займався організацією горезвісних трастів, у яких «згоріли» гроші мільйонів українців, та проведенням ваучерної приватизації. Пинзеник вперше став міністром економіки ще, тільки вдуматись, у 1992 році!

Але ще раніше в політику на посаду голови виконкому Красноперекопської міської ради у Криму прийшов Сергій Куніцин, який зараз теж балотується за списком Кличка. Поява цього політика у ньому стала чи не найбільшим сюрпризом. Куніцин пройшов усі владні щаблі в автономії. Був прем’єр-міністром Криму, а донедавна — представником Януковича на півострові. Сьогодні він працює президентом футбольного клубу «Таврія», який належить напевно найбільш демонічному олігархові останніх років Дмитрові Фірташу. Фірташ входить до так званої групи «РосУкрЕнерго» разом із Валерієм Хорошковським та головою адміністрації Януковича Сергієм Льовочкіним.

Так само ще на початку 90-х почалася кар’єра неодноразового мера Одеси Едуарда Гурвіца, який несподівано опинився у списку в Кличка. Це — незважаючи на те, що кілька років тому ще як градоначальник запам’ятався встановленням в Одесі пам’ятника Катерині ІІ, російській імператриці, яка зруйнувала Запорізьку Січ та ліквідувала автономію України.

Взагалі, разом з Віталієм Кличком до Верховної Ради йде чимало «колишніх» — там і прес-секретар одіозного Віктора Ющенка Ірина Геращенко, і широковідома у вузьких колах Маша Іонова, подруга і соратниця Катерини Ющенко. Та й сам Кличко був радником Ющенка впродовж двох років — з осені 2006-го по осінь 2008-го. Просто не дуже згадує про це в своїй біографії.

ТРЕТІ СИЛИ – ТЕХНОЛОГІЇ ВЛАДИ?

Поява людини Фірташа в оточенні Кличка тільки додала аргументів тим, хто вважає, що між ним та Адміністрацією Президента існує якийсь таємний залаштунковий зв’язок. «Українська правда» взагалі назвала список «УДАРу» другим за чисельністю після Партії регіонів «філіалом групи Фірташа-Льовочкіна».

Цілком зрозуміло, отже, чому Кличко сказав на прес-конференції перед журналістами про те, що не виключає співпраці з партією влади у майбутньому парламенті. А якщо Віталій просто заплутався чи обмовився через брак досвіду, то на що він здатний тоді як політик?

Почерком Партії регіонів на цих виборах стало широке використання проти опонентів так званих «третіх сил». У принципі, це не новинка для української політики. Свого часу як третя сила виступали і Олександр Мороз, і Володимир Литвин, якщо згадати ще раніше — Євген Марчук. Під час минулої президентської кампанії таку роль виконав Сергій Тігіпко. Всі вони згодом зливалися або вступали в коаліцію з ПР.

На виборах-2012 є одразу кілька умовних «третіх сил»: Наталія Королевська, Ляшко та Кличко. На цьому тлі, мабуть, невипадково те, що Віталій Кличко в своїй риториці старанно обходить прізвище Януковича. Від нього ви не почуєте ні вимог щодо імпічменту, ні згадок про найбільш делікатну тему для Януковича — Межигір’я.

Секрет новизни Кличка лише в тому, що після кожної провальної участі у виборах він на деякий час зникав із політичного простору і про нього встигали забути. Це те саме, що зробив Сергій Тігіпко, який після поразки Януковича у 2004 році, у якого він очолював виборчий штаб, просто щез із поля зору українців. Що тільки допомогло йому потім вистрілити під час нових президентських виборів. Проте, зібравши щедрий врожай голосів, він повернувся туди, звідки і вийшов – до Януковича.

За все вищесказане Кличка, за українськими мірками, засуджувати гріх. Більшість із наших по­літиків мають ще гіршу кредитно-політичну історію, ніж Віталій. Втім, вони себе і не намагаються видавати за принципово нових. Так собі, один із всіх. І він такий як всі, хіба що зростом та м’язами видався кращим.

ТЕГИ : Андрій Іваненко, ілюстрація з сайту http://blog.i.ua/user/3925991/1050133/

Коментарі :


Додати коментар

 

 

 

Погода

ПОЛІТИКА

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат