Книга Панова так і називається «Перша книжка про Ужгород», на основі найстаршої монографії з історії Ужгорода написаної Кароєм Мейсарошем у 1861 році.

На презентації книги сам автор розповів, що стартовою точкою з вивчення історії Ужгорода завжди вважалася книга Петра Сови «Минуле Ужгорода», написана в 1937 році. Адже сам Сова у своїй книзі частково посилався на монографію Мейсароша.

«Виникла ідея віднайти копії першодруків Кароя Мейсароша про історію Ужгорода з 9 по 19 століття і перекласти її. Власне копії першодруків я замовив з архівів у Будапешті і потім 4 роки працював над тим, щоб перекласти та видати книгу. Ця монографія написана тогочасною угорською мовою, яка нині важко сприймається, а окрім того, 30 % монографії — це латинські тексти, адже до 19 століття латинська мова була офіційною мовою тодішньої Угорщини.

Згодом я зрозумів, що навіть якщо буде зроблено якісний переклад, багато речей буде не зовсім зрозумілими звичайному читачу. Адже монографія Мейсароша передбачалася для істориків. Тому виникла ідея зробити абсолютно автономну книгу, яка складається з роздумів, конспектів, висновків і власне перекладу оригінального тексту», — розповів Ален Панов.

Зрештою, ця книга не просто робить деякі відкриття, які були невідомими в нашій історії, але й спростовує ряд тверджень, які досі були мало не аксіомами в історіографії Ужгорода.

Монографія Мейсароша часто піддавалася критиці, але варто усвідомити одну деталь — монографія складається зі 116 сторінок, але в них є 101 посилання на першоджерела. Тобто це фундаментальна наукова робота. Сам Мейсарош писав, що книга могла би вийти і на понад 400 сторінках, але на це бракувало коштів.

Ален Панов розповів, які саме важливі відкриття та висновки можна зробити після дослідження монографії.

По-перше, це спростування провінційності Ужгорода. Ужгород став містом у 1248 році. На той час муніципального права не мав жоден населений пункт на сучасній території України. Муніципальні права отримано на підставі грамоти короля Угорщини Бейли Четвертого.

До прикладу, Львів отримав муніципальні права лише в 1356 році.

По-друге, найстаршою церквою Ужгорода, яка існувала вже у ХІV столітті, був римокатолицький парафіяльний храм, що розташовувався на вулиці Капітульній навпроти Замку. Він був демонтований у 1613 році; в районі його місцезнаходження сьогодні розташовані Юридичний факультет, Австро-Угорський Дім, Вілла П. Храм не слід ототожнювати з замковою каплицею, руїни якої є на подвір’ї Ужгородського замку.

По-третє, на території, яку охоплює сучасний Ужгород, ймовірно існувало одночасно два замки — Ужгородський і Горянський — із поселеннями навколо них.

По-четверте, у Середні віки та на початку Нового часу Ужгород був розвиненим містом, який складався з Фортеці (Верхнього міста) та Нижнього міста. Фортеця займала всю Замкову гору, була оточена мурами та вежами, а також каналами річки Уж, нагадуючи укріплений острів. Замок був її основною спорудою. Окрім нього, всередині укріплень також були інші адміністративні, культові та житлові будівлі. Активний розвиток Нижнього міста розпочався у ХVІІ столітті, де розташовувалися крамниці, майстерні, житло, церкви.

По-п’яте, Ужгород не був провінційним містом, як про це пишуть деякі історики, а навпаки — був визначним релігійним, освітнім та адміністративним центром: виконував функції центру комітату (графства) Унг із ХІ ст., а центру єпархії та освітнього округу з кінця ХVІІІ ст. Ужгородська гімназія була в числі 10 найкращих у тогочасній Угорщині.

По-шосте. У книзі спростовується думка про те, що під час володіння містом династією Другетів в Ужгороді панував феодалізм. Навіть у часи, коли Ужгородом протягом 350 років володіла династія Другетів, він не позбавлявся самоуправління і муніципальних прав — у місті діяли ремісничі цехи, проводилися ярмарки, обиралися судді, а населення було вільним і могло самостійно покидати місто та відчужувати свої наділи, торгувати своїм майном.

Ален Панов також звернув увагу на те, що намагався зберегти толерантність, щоб не виникало певних національних чи релігійних осудів. Було вирішено також зберегти всі географічні та адміністративні назви такими, які були на той час.

«Для того, щоб усвідомлено збагнути Ужгород, відчути на смак його дух та шарм, необхідно зрозуміти його ґенезу — звідки він узявся і через що пройшов до того часу, коли в ньому живемо ми.

Питання у тому, що залишимо своїм нащадкам у спадок ми? Сьогодні варто замислитися над тим, як позиціонувати наше місто на світовій мапі. Яка його місія і профіль. Що воно несе світу і чим може бути для нього цікавим. У чому його унікальність. Це те, що мотивує людину мислячу краще пізнати минуле; з тим, щоб ефективніше проектувати майбутнє», — так описує Ален Панов свій мотив у написанні книги.

І ще одна цікава деталь. До всіх розділів книги були створені ілюстрації художницею Наталією Грабар. Ці ілюстрації є лише відтворенням тодішнього Ужгорода з тих описів, які є у монографії Мейсароша.

Книжка доступна в інтернетмережі на персональному сайті автора www.alenpanov.org.ua/ firstungvarbook, а також у закладах, які асоціюються з духом Ужгорода (мережа кав’ярень «Меделін», кондитерські «Штефаньо», «Вілла П», ресторани «Угорський Двір» та винарня «Алфельд»).

Важливо додати, що з виходом книжки стартує просвітницький проект з історії міста, в рамках якого Ален Панов планує про- вести ряд відкритих лекцій та семінарів із вчителями історії, екскурсоводами, місцевими депутатами та чиновниками. Планується також надрукувати «Першу книжку про Ужгород» англійською мовою. Це буде першим прецедентом видання історії Ужгорода мовою глобального спілкування і сприятиме зростанню зацікавленості містом у міжнародному просторі. Очікується також і угорськомовна версія.

Відео про книжку за посиланням: https://www.youtube.com/ watch?v=cO1btgNXrwo

Про автора

Ален Панов, кандидат історичних наук, доктор філософії, професорзавідувач кафедрою міжнародної політики УжНУ.

2011 р. — голова Закарпатського осередку Спілки дипломатів України.

2000 р. — викладач, доцент, професор, завідувач кафедрою Ужгородського національного університету.

2006—2010 р. — Консул, в. о. Генерального консула України в Ніредьгазі (Угорщина).

2002—2006 р. — заступник Ужгородського міського голови.

1999—2006 р. — представник України в Карпатському єврорегіоні.

2000—2002 р. — учитель Холмокської ЗОШ.

1999 —2000 р. — керівник секції, юрисконсульт Ужгородського палацу дітей та юнацтва «Падіюн».