— Пане Олеже, з перших днів так званої децентралізаційної реформи у 2014 році і донині Ви консультуєту місцеві ради і громади з питань створення ОТГ. Як з рівня місцевих рад можна загалом охарактеризувати політику центральних органів влади щодо саме цієї реформи за п’ять років?

— Якщо коротко, то це єдина системна реформа в Україні, щодо необхідності і стратегії здійснення якої у трьох гілок центральної влади у 2014-2015 роках особливих розбіжностей не було. Дискусії і суперечності виникли уже в тактичних питаннях темпів і глибини реформних змін. До речі, поширений вираз «децентралізаційна реформа» не зовсім коректний. За прийнятою Урядом у квітні 2014 року Концепцією, це реформа «місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні». Повертаючись до темпів і глибини цієї реформи, можемо нині констатувати, що задумані на її початку у 2014 році кілька швидких етапів із завершенням принаймні реформи місцевого самоврядування через покриття всієї території країни спроможними ОТГ на 2017 рік, не витримані. Більше того, поки-що за 5 років так і не приступили до реалізації не менш важливої другої частини реформи, означеної навіть у назві Концепції як реформування «територіальної організації влади». Мовою цитат з цього стратегічного документа начерку реформ це – «зміна статусу місцевих держадміністрацій з органів загальної компетенції на контрольно-наглядові органи у системі виконавчої влади» з одночасним «утворенням виконавчих органів   обласних та районних влад». Попросту йдеться про очікувану вже десятки років ліквідацію двовладдя, яке створив статус виконавчої влади районних і обласних держадміністрацій. Водночас, до внесеного нещодавно у парламент законопроекту № 2598 змін до Конституції щодо «децентралізації» зі зміною місцевих держадміністрацій на т.зв. префектів у Асоціації міст України багато застережень і зауважень.

— Чому ж, на Вашу   думку, за 5 років так і не відбулось у повному обсязі всього задуманого у цій реформі, а ми, навпаки, часто говоримо про її успішність?

— По-перше, часткова успішність поки-що стосується лише тієї частини реформи, яка відноситься власне до місцевого самоврядування. Створення спроможних ОТГ – спроможних у сенсах появи належних повноважень, фінансових ресурсів і відповідальності місцевої ради за покращення якості і рівней життя та послуг у громаді – було приречено на успіх. Адже держава не лише задекларувала принцип підтримки ОТГ, але й провела фінансову децентралізацію.

По-друге, навіть переконливість і очевидність успішності переважної більшості   створюваних ОТГ не зупинило супротивників реформи в тому опорі, який вони почали нарощувати уже з 2015 року, щоб відтягнути у часі настання другого її етапу – повної зміни фукціональності районних і обласних держадміністрацій. Подібна радикальна зміна – фактична втрата виконавчої влади регіональними псевдоелітами,   які часто водночас є і регіональними бізнес-кланами або ж тими, хто обслуговує їх інтереси   у регіональній владі.

Про те, що реформа місцевого самоврядування і територіальної організації влади послабить вплив регіональних бізнес-кланів і псевдоеліт і, навпаки, посилить тим самим згуртованість і єдність регіонів країни, стверджують як українські, так і зарубіжні   урядовці й експерти. І це не просто слова, а питання національної безпеки, про   що засвідчили події на Донбасі і в Криму

— Як відбувався опір реформам на Закарпатті?

— На жаль, з призначенням влітку 2015 року після подій «Мукачівської стрілянини» головою Закарпатської ОДА Москаля Г.Г., через якийсь період часу він відчайдушно і навіть агресивно аж до президентських   виборів весною 2019 року намагався перетворити   Закарпаття на «авангардний» регіон супротиву головній реформі зміни системи місцевої і регіональної влади в Україні. І використовував для цього як можливості ОДА, так і голів РДА.В результаті з 2015-го і до літа 2019 року на Закарпатті з перепонами і скрипом від губернатора, нерідко за його вимушеними політичними поступками, було «дозволено» створити всього 6 ОТГ – Тячівську, Перечинську й Іршавську міські ОТГ та Вільховецьку, Полянську і Баранинську сільські ОТГ. Всім іншим в ОДА штампували, нерідко по 3-5 разів, необгрунтовані і незаконні відмови у створенні ОТГ з висновком-вироком   - «на доопрацювання». Не вказуючи навіть при цьому, що власне доопрацьовувати і які закони порушені..

А на рішення уже зовсім опальної для тодішньої обласної влади Мукачівської міської ради та 5-ох суміжних сіл, котрі цілком законно вирішили створити ОТГ за механізмом приєднання, Москаль Г.Г. не лише видав свій традиційний папір «на доопрацювання», але й подав чергову програшну позовну заяву до суду. До речі, безуспішно судився він із Вільховецькою сільською ОТГ за розподіл медичної субвенції, і з Полянською ОТГ, яка сама подала його   до суду за наклеп. І вже зовсім безпрецендентним   виглядало вихваляння пана Москаля Г.Г. у мас-медіа про те, що він подав спочатку до Конституційного Суду, а потім до Верховного Суду позовну заяву на скасування всієї реформи місцевого самоврядування «за неконституційність». Виправдовуючи цим фактом ще й те, що впродовж 4 років облдержадміністрація під його автократичним керівництвом зумисно не подавала розроблений спільно фахівцями ОДА і експертами Офісу реформ Закарпатського РВ АМУ у 2016 році, відповідно до специфіки регіону, Перспективний план територій громад Закарпаття на розгляд і схвалення обласної ради.

— І який загальний результат такого спротиву реформі?

— Діяльність по спротиву реформі, складуючись разом, відкинула Закарпаття у ці 3-4 роки на останні позиції в Україні по реформі місцевого самоврядування. Оцінка недоотриманої державної субвенції на розвиток інфраструктури потенційних, але не створених ОТГ в області, за ці роки складає близько 400-500 млн. грн. Ці кошти, звісно, були розподілені на створені ОТГ в інших регіонах. А як оцінити відчай і втрату довіри громад області до того, що й на території Закарпаття діють закони найбільш успішної реформи країни? А як сприймати ще одне   «виправдовування» Москалем Г.Г. стримування ним реформи на Закарпатті тим, що ОТГ начебто приведуть до сепаратизму в селах, де компактно проживає переважно угорська національна меншина? Чи це не штучне роздмухування і так непростих україно-угорських відносин?

Усім цим витівкам, а насправді – злісному й умисному спротиву реформі місцевого самоврядування на Закарпатті зі сторони голови ОДА, так і не була жодного разу надана відповідна офіційна оцінка від перших осіб держави, не дивлячись на всі звернення і сигнали громадськості від п’ятьох Форумів місцевого самоврядування Закарпаття проведених за ці роки утвореним ще у 2014 р. Регіональним коаліційним об’єднанням «Реформи задля гідного життя», до якого входять всі асоціації органів місцевого самоврядування та більше 10 громадських об’єднань краю.

— Що змінилось в області у плані реформи місцевого самоврядування   уже після президентських і парламентських виборів?

— Усе разюче змінилось. Адже більшість місцевих рад і громад порозуміли, що часовий відрізок, який може бути використаний для завершення або для повного циклу формування ОТГ разом з ініціюванням, консультаціями і переговорами сільських голів, прийняттям рішень не менше 3-х сесій рад, отриманням висновку ОДА і призначенням перших виборів в ОДА – може виявитись дуже коротким: близько півроку або 9 місяців. Такі застереження і побоювання нині справджуються тим, що з лютого-березня 2020 року начебто дійсно очікується завершення «добровільного етапу» у реформі місцевого самоврядування. Отже, з літа 2019 року Закарпаття перебувало у ролі наздоганяючої області щодо кількості утворюваних ОТГ у порівнянні з іншими регіонами. Станом на початок грудня 2019 р. маємо такі підсумкові результати.

Дозавершили процеси отримання позитивного висновку ОДА або з нуля пройшли всі законодавчі процедури й отримали   восновок ОДА і йдуть 22 грудня 2019 р. на свої перші вибори загалом 9 ОТГ Закарпаття. Це – Довжанська, Зарічанська і Кам’янська сільські ОТГ на Іршавщині, Великоберезнянська селищна ОТГ, Косонська сільська ОТГ на Берегівщині, Керецьківська сільська ОТГ на Свалявщині, Горондівська сільська ОТГ на Мукачівщині, Холмоцька і Оноківська сільські ОТГ на Ужгородщині. Мукачівська міська ОТГ і Полянська сільська ОТГ приєднали суміжні сільські територіальні громади, відповідно, сіл Дерцен і Солочин. Відбулось успішне формування і Берегівської міської ОТГ через приєднання суміжних сільських територіальних громад Берегівщини, що за законом не передбачає нових виборів в ОТГ до настання чергових місцевих виборів.

Також завершили у цей піврічний період процеси утворення і уже одержали позитивний   висновок ОДА такі 11 потенційних ОТГ: Нижньоворітська сільська і Жденіївська селищна ОТГ на Воловеччині, , Кольчинська селищна та Івановецька сільська і Верхньокоропецька сільська ОТГ на Мукачівщині, Неліпинська сільська ОТГ на Свалявщині,   Великобийганська сільська ОТГ на Берегівщині, Великодобронська сільська ОТГ водночас на Ужгородщині і Мукачівщині, Тур’є-Реметівська сільська ОТГ на Перечинщині, Малоберезнянсько-Дубриницька сільська ОТГ на територіях Перечинського і Великоберезнянського районів та Бедевлянська сільська ОТГ на Тячівщині. Ці 11 потенційних ОТГ за законом мають всі шанси потрапити до списку тих ОТГ, в яких на початку уже 2020 року ЦВК ще може призначити перші вибори. Водночас, кількість створюваних ОТГ не завжди гарантувала їх якість і відповідність Методиці.

А до процесів утворення нових ОТГ долучаються за останні місяці ще десятки місцевих рад і громад області. Загалом за ці півроку було фактично утворено або дозавершено утворення 21-а нова ОТГ з позитивним висновком ОДА. Це більше як у 3 рази перевищує той результат у 6 «дозволених» ОТГ, які при голові ОДА Москалі Г.Г. були утворені за 4 роки! Коментарі, як кажуть, зайві. Факти – річ уперта. Уже починаючи з періоду відставки пана Москаля Г.Г. та, особливо, з призначенням головою ОДА Бондаренка І.С., реформа місцевого самоврядування на Закарпатті була поступово повністю розблокована, включаючи і Перспективний план територій громад області.

— Нещодавно в інтерв’ю уже колишнього заступника голови ОДА Я. Галаса нашій газеті щодо Перспективного плану зауважено, що це «питання зрушене з місця, але просувається воно за установками з Києва – без урахування специфіки області». Якою є Ваша думка?

— Пан Я. Галас, який був не першим, але і не другим заступником у Москаля Г.Г., багато що наговорив у своєму інтерв’ю, з чим я й інші консультанти та експерти категорично не згодні. Ми вже п’ятий рік працюємо як у громадах, так і «з Києвом», а не займаємось домислами і страшилками щодо реформи, яких не існує на Закарпатті. Але це тема окремої дискусії, до якої я і мої колеги готові як на сторінках ЗМІ, так і у Дискусійному клубі «Інтелектуальна платформа». Що стосується «установок з Києва» щодо Перспективного плану, то профільне міністерство і Уряд діють строго по закону, який передбачає затвердження Перспективного плану саме Урядом з консультаціями АМУ. Ідуть нормальні комунікації щодо цього Уряду з регіоном, тобто з ОДА.

— Чим би Вам хотілось завершити своє інтерв’ю щодо перебігу реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні і зокрема на Закарпатті?

— Подякою за витримку, віру і співпрацю та професіоналізм всіх з ким доводилось співпрацювати всі ці роки як у Києві, так і на Закарпатті нашому Офісу реформ Закарпатського РВ АМУ. Їх багато, хороших і фахових людей, які вірили і вірять в успіх найголовнішої реформи в Україні. Зокрема, це заступник міністра В’ячеслав Негода, Виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан, заступник директора Інституту громадянського суспільства і експерт Анатолій Ткачук і багато інших урядовців і експертів у м. Києві і Асоціації міст України. Це начальник управління містобудування і архітектури ОДА Микола Пігуляк і його команда та колишній директор департаменту економічного розвитку ОДА Денис Ман зі своєю командою. І звісно, це мої колеги і консультанти із Офісу реформ Закарпатського РВ АМУ – Іван Ревтій, Ірина Червінська, Юлія Траньович, Василь Ільницький, Євген Лукша. Непогана координація по спільній справі у нас була і з представниками та радниками уже нині реформованого Офісу реформ Закарпатського підрозділу Центру розвитку місцевого самоврядування – Іваном Дем’янчуком, Миколою Сюсько, Володимиром Феськовим, Павлом Рябоконем, Юрієм Ліваком та іншими, за що ми їм вдячні. І звісно, ми б не змогли нічого зробити без головного – підтримки, розуміння і зацікавленого сприйняття реформи у громадах і місцевих радах Закарпаття.

— Якою ж все-таки є реакція Асоціації міст України на законопроект змін до Конституції щодо децентралізації, внесений у парламент, адже все це начебто давно очікувалось?

— Аналітики і експерти АМУ уважно вивчають законопроект. А першою була реакція-сподівання «на доопрацювання» у ході розгляду у парламенті. І, як йдеться у першій публічній реакції АМУ, щодо інституту префектів, «інакше під егідою децентралізації Україна ризикує отримати владну вертикаль старого зразка замість європейських інституцій місцевої демократії». Впевнений, що такого розвитку подій не допустить саме місцеве самоврядування. В його середовищі уже піднімається хвиля не підтримувати законопроект 2598 і направити його на доопрацювання із залученням органів місцевого самоврядування.