«Клепач» відбувся в Ужгороді. І показав Бота та Квітку

09.12.2016 16:01 ПОДІЇ

Уявіть карпатський психодел! Танцюристки-мавки з жовтими губами імпровізують, мольфари чаклують, зала готелю «Ужгород» поринає у 3D-екранах, дівчата у віночках проводять справжній обряд.

У приміщенні тепло свічок відображається у дзеркалах, чугайстер і дводушник б’ють у бубни, стіни мерехтять флюоресцентними фарбами, грає трансова музика. На стіні — портрет Ужгорода, намальований на День Ужгорода у дворику Бокшая в рамках «Унгвар-стайлу». Це свято «Клепач», яке для міста організували ГО «Культурна ініціатива Коло» та «Креативні Індустрії Територій», ідеолог заходу — Євген Забарило.

Відома візажистка Олеся Смирнова створювала мистецький образ події, вона детальніше розповіла про задум самої події та ідею і втілення art look. Далі пряма мова.

«Під час заходу ми вирішили показати, що жити в сучасному світі, але підтримувати і плекати наші, закарпатські, колоритні традиції — це круто. Що сучасне і те, що закладене в нас на генетичному рівні, тісно переплітається і вирізняє нас від багатьох інших народів.

Тому ми створили «Квітку» (моделі намалювали образ Квітки) як берегиню сакральних традицій і всього роду закарпатського. Бо жінка — це невичерпна сила і енергетика. Жінка своєю сутністю може як уберегти, так і знищити вмить. Це варто пам’ятати і враховувати. Моя Квітка мала на собі давній однойменний оберіг, нанесений флором (фарбою, яка світиться під спеціальними лампами). Також на її обличчі, як лейтмотив життя, був написаний мій авторський текст-заклинання.

Ще один образ — Бот. Організатори поставили переді мною важку задачу — відобразити сучасні реалії, тобто те, що у близькому майбутньому боти можуть значно змінити людське життя. У цьому є і багато плюсів, і, безперечно, чимало мінусів. Адже нічого живого в його образі нема. Ми довго думали, яким має бути необот. І то сходилися в думках, то експресивно сперечалися. Врешті, Євгенові довелося просто відпустити ситуацію і довіритися моїй інтуїції та моїм відчуттям образу. Тож я створила Бота таким, яким би я його оживила персонально для себе. Він мав біле обличчя — символ чистоти і безкровності — бездушності, на його обличчі чорними фарбами був нанесений символ — чара — вилоподібний біблійний хрест. По Боту моєї фантазії були розсипана металічна фурнітура, шипи як символ неживого, жорсткого і характерного. Але був один нюанс. У образу Квітки є такі слова: «Линь до мого серця, бо насиплю тобі перцю». Цей перець як знак того, що Бот таки не полинув до серця, був розсипаний у нього по обличчю. На фото бекстейджу видно навіть, як перцем засипані його очі.

Але дещо таки об’єднало цих двох. Якщо придивитися, то на обличчі і на шиї у Бота і Квітки можна побачити елементи народного орнаменту — те, що Бот перейняв у Квітки і завдяки чому підтримується їх тонкий зв’язок. У моїй складній уяві Квітка важко, але таки змогла зачарувати Бота.

Цього дня я також працювала з танцюристами «Бліца». І ми наплели дівчатам косички і обмотали голови та волосся червоними та флуоресцентними нитками. Тема розплетених і заплетених кіс є приводом для моїх нічних роздумів уже кілька років. Але не в тому суть, дівчата танцювали під трек, у якому були слова: «Вузол в’яжу, тебе з собою навіки зв’яжу» — нитками і вузлами на собі вони зв’язали всіх глядачів і ми всі були свідками цього. Також на їхніх обличчях були нанесені різні давні обереги і всі вони мали червоні очі — як ті, що уражені й дещо хворіють від внутрішньої боротьби сучасності з давнім — чистим і духовним.

Трепету додало, що Квітка і Бот — насправді в житті пара. Між ними відчувався світлий зв’язок.

Коментарі :


Додати коментар

 

 

 

Погода

ПОДІЇ

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат