Ужгород наче ялинка увішаний найрізноманітнішими фізіономіями кандидатів та кандидаток. Ці зображення ніби закликають: скоро вибори, тож дивіться, вибирайте. Та які враження залишають у глядачів ці передвиборні персонажі на вулицях нашого міста?

Андріїв.
Подивіться хоча би на два сусідні білборди на розі вулиці Заньковецької та проспекту Свободи. І скажіть, на фіга Вову Зеленського повісили поруч із Богданом Андріївим? Це ж форменне знущання над Богданом Євстахійовичем. Натомість Вовин імідж це сусідство не псує, навіть відтіняє: ось вам людина, а ось щось. Чарівна посмішка Вови, його живе обличчя та теплий, спрямований у ваші очі, погляд на елегантному фоні... І поруч — нерухома маска! Мертве, бездушне лице і ані грама думки у скляних очах, які неприродно зазирають вам у пупок. І все це "чудо горохове" — на білому пустому полі, схожому на чистий, без жодного розумного рядка аркуш. Подивіться: позад цього образу — нічого, суцільна сніжна пустота. І перед ним (судячи по дещо туповатому погляду чи то очей, чи то контактних лінз) — теж нічого.
Ось це, власне, і є вся андріївська "перспектива", шановні виборці, увесь не зіпсований бодай якоюсь думкою зміст героя цього вуличного "шедевра". Якщо, звичайно, судити по самому шедевру. Одним словом, шкода було грошей.

Бадида.
Якщо, знову ж таки, говорити не про живу, добре відому містянам людину, а виключно про її зображення, то відразу приходить на думку, що або це фото з часів якоїсь вже призабутої романтичної давнини, або у дизайнера із Фотошопом перебор стався. Як кажуть негарні діти, "старався-старався, мало не вс*ався". А ось юридично обдаровані тьоті, вважають, що,якщо раптом переможе (якась абстрактна) аж занадто гарно вимальована на плакаті кандидатка, а людям зрештою підсунуть справжню, із неідеальною шкірою, неакуратним мейкапом та обдертим манікюром, то чи не стануть ті люди волати: ми не за ЦЮ голосували, поверніть нам ОТУ, омріяну і файну!
А ще таке. Ось що, милі панянки, має означати дивне твердження, ніби "жінки бруду не бояться"?! З дитинства ми знаємо, що швабри бруду не бояться, що пилосмоки бруду не бояться, що ганчірки для миття підлоги бруду не бояться, але щоби таке узагальнювати про ніжних, чарівних, тендітних та ґречних Жінок!.. Людоньки добрі, та це ж врешті-решт не трактор, не комбайн і не екскаватор, це ж — Жінка!

Качур.
Про нього, нашого доморослого мачо із 33-денною небритістю,   вже писано-переписано, втім навіть тим, хто приїхав в Ужгород із внутрішніх відряджень або з-закордону та, відповідно, лиш тепер вперше побачив це лице, на думку приходить лише цей діалог з плакатом:
Качур з плаката: "Я йду в мери",
Глядачі (а, особливо, глядачки) з-під плаката: "Йдеш, то хоча би поголився для початку!".
Іншого не приходить, адже виглядає кандидат і не презентабельно, і не акуратно, навіть запущено. Ця рідка рослинність на обличчі, як не старайся, не здатна викликати позитиву у глядача, навпаки — здається, що кандидату пофіг як він виглядає, мовляв, на таке і заслуговуєте. Невже наш герой забув, що зустрічають по одягу, по зовнішності? Та якби ж то був трохи неголений Бред Пітт, Девід Бекхем чи Антоніо Бандерас, а то...
У Фейсбуці трапилося твердження: "Жити треба так, аби хотілося голитися". Це, коли ти ще не махнув на себе рукою, мовляв, і так зійде, це коли знаєш, що ввечері тебе чекає кохана жінка, яку не хочеться ані лякати, ані колоти своїми ріденькими принадами "а'ля   мачо". Принаймні, поважати.  
А дехто розшифрував плакати Качура і так: як "акуратно" я виглядаю, так же "акуратно" виглядатимуть і вулиці цього міста. Грубо? Втім, ще на самому початку цього "аналізу" думок із соціальних мереж було зазначено — все це сугубо суб'єктивно. Але прислухатися таки варто.
Далі буде (Чубірка, Ратушняк та інші).

За матеріалами соцмереж

admin