Наступна зупинка — Євросоюз
В Ужгороді підійшов до завершення судовий розгляд гучної справи про контрабандний тунель між Україною й Словаччиною.
Вулиця Запорізька розташована на околиці Ужгорода, тож зведений у самому її кінці, біля лісового масиву будинок нічим особливим не виділяється — в місті є новобудови й набагато розкішніші. Єдина особливість будинку в тому, що височить він усього за двісті метрів від кордону України й Словаччини, тобто зовнішнього кордону Євросоюзу. Цю особливість і було використано для організації однієї з найгучніших контрабандних афер останнього часу — будівництва підземного міждержавного тунелю.
ТУНЕЛЬ ВИРАХУВАЛИ З ДОПОМОГОЮ СПЕЦІАЛЬНОГО ВОДОІНЖЕНЕРНОГО ОБЛАДНАННЯ
Рівно рік тому інформаційні агентства Європи «вибухнули» сенсаційною новиною — спецпідрозділ словацької податкової поліції «Кобра» накрив на прикордонній території приватне підприємство, з якого вів підземний тунель до України. Шукаючи канали поставок контрабанди через свій східний кордон, словаки задіяли спеціальне водоінженерне обладнання, що виявляє з поверхні підземні комунікації. Воно й показало, що з невеликого приватного підприємства біля с. Нижнє Нємецке за п’ятсот метрів від кордону веде підземний хід, який закінчується в приватному будинку на українській території. Близько трьох тижнів правоохоронці сусідньої країни ретельно стежили за об’єктом, а 18 липня минулого року «взяли» його силовим штурмом. У дворі підприємства виявили вантажівку IVEСO з подвійним кузовом (у нижню, приховану частину вантажили контрабандні сигарети, а верхню присипали гравієм), 13 тисяч 100 блоків сигарет Jin Ling і вхід у підземний тунель діаметром 90 сантиметрів із прокладеними всередині рейками.
Словаки повідомили про свою спецоперацію українців, і в будинок на Запорізькій ввірвалися бійці «Альфи». Жодної людини там не виявилося. Обшук подвір’я, житлових і підсобних приміщень був безрезультатним — ніякого входу в тунель не знайшли. Тоді силовики викликали екскаватор, який, копаючи в дворі котлован, прорвав ковшем поліхлорвінілові плити, під якими відкрився тунель. У отвір спустилися МНСники і в пошуках входу наткнулися на бетонну стіну в підвалі будинку. Стіна виявилася розсувною, з протилежного боку її зуміли відкрити з допомогою ломиків. Пізніше знайшли й механізм, що відсував стіну натисканням кнопки. В самому тунелі було 18 виготовлених кустарним способом вагонеток та міні-електропоїзд. Крім того, в ході обшуку знайшли сорок ящиків сигарет Jin Ling (як з’ясувалося пізніше — не оригінальних, а підроблених), чотири маленькі пакетики з кокаїном, два паспорти громадян країн Східної Азії й два свідоцтва про надання статусу біженця.
Технічні характеристики тунелю свідчать, що його могли прокласти тільки висококласні фахівці із застосуванням спецтехніки. Довжина тунелю — майже 700 метрів (із них 480 — на території Словаччини), максимальна глибина — 6 метрів. Поліхлорвінілові плити, якими встелені стіни, укріплені сталевими обручами. Міні-поїзд приводився в рух електрикою з будинку на українському боці, при цьому в кожній вагонетці можна було перевозити не тільки товар, а й людину в напівлежачому положенні. До речі, електролічильник у будинку виявився в несправному стані, тому скільки електроенергії пішло на курсування міжнародного міні-поїзда, невідомо. Апаратна (своєрідний центр управління рухом поїзда) також знаходилася на українському боці. Пізніше експерти встановили, що будівництво тунелю обійшлося в 15 мільйонів гривень. Однак він того вартував. Через кілька днів після спецоперації «Кобри» міністр фінансів Словаччини Петер Казимир заявив, що сума несплаченого акцизу тільки за вилучені в ході обшуку сигарети становить 350 тисяч євро. Якщо ж урахувати, що підземний електропоїзд курсував кілька разів на тиждень, завдані країні збитки дорівнюють 50 мільйонів євро за рік!
ПРОКЛАДЕННЯ ПІДЗЕМНИХ МІЖДЕРЖАВНИХ КОМУНІКАЦІЙ ЖОДНОЮ СТАТТЕЮ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО
І словаки, й українці почали власні розслідування гучного злочину. Наші правоохоронці встановили, що 10 соток землі на вул. Запорізькій, на яких пізніше був зведений той самий будинок, на початку 2000-х отримав співробітник УСБУ в Закарпатській області. У 2004 р. він продав ділянку 68-річній Юлії С., мешканці Перечинського району — літній жінці з купою хвороб, яка померла в 2008-му. Про те, що Юлія С. купила ділянку в Ужгороді й зводить там будинок, ніхто з її найближчих родичів у Перечинському районі жодного разу не чув, тому було зрозуміло, що вона — лише підставна особа. Під підозрою в причетності до злочину опинилися два племінники покійної — 46-річний Василь та 38-річний Михайло М. Обидва брати — приватні підприємці, мешканці Ужгородського району. Старший має невеликий готельно-ресторанний комплекс у с. Холмок. Сусіди з вул. Запорізької бачили, що брати регулярно приїжджали в будинок, наймали майстрів та будівельників, підключали будинок до електрики, платили за комунальні послуги і т. ін.
Саме будівництво на ділянці почалося в 2005 р., при цьому було самовільно захоплено сусідні 0,4 сотки із земель запасу Ужгородської міськради. Очевидно, паралельно зі зведенням будинку почалися й роботи з прокладання тунелю.
Зі свого боку словаки з’ясували, що приватний будинок біля кордону з Україною в 2008 р. купив 56-річний підприємець із Братислави Томаш В. Біля будинку був великий сад, проте в 2009 р. дерева викорчували, а на їхньому місці з’явилася важка будівельна техніка й вантажівки. Найімовірніше, саме в цей період і було завершено будівництво тунелю, після чого міні-електропоїзд запустили в експлуатацію. Томаша В. заарештували зразу після спец¬операції словацької «Кобри». Йому інкримінують ухилення від сплати податків (акцизу за сигарети), за яке передбачено від 3 до 8 років в’язниці.
Зате українських підозрюваних затримати за гарячими слідами не вдалося. Обидва брати зникли, хоч і не надовго. Через місяць, у серпні 2012 р. співробітники СБУ затримали їх у Євпаторії. Проти обох порушили кримінальну справу за самовільне захоплення земельної ділянки та самовільне будівництво (ч. 2 ст. 197-1 Кримінального кодексу), незаконне транспортування з метою збуту підакцизних товарів (ч. 1 ст. 204), контрабанду наркотиків (ч. 2 ст. 305) та незаконне переправлення осіб через держкордон (ч. 2 ст. 332). Ці статті об’єднані однією кваліфікаційною ознакою — вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (ч. 2 ст. 28 Кримінального кодексу). Цікаво, що саме будівництво тунелю затриманим не інкримінували. Причина в тому, що прокладання підземних міждержавних комунікацій жодною статтею Кримінального кодексу не передбачено.
Після затримання брати якийсь час провели за гратами, але потім суд випустив їх на волю — одного під грошову заставу, іншого — на підписку про невиїзд. У листопаді минулого року слідство, яке проводило управління СБУ в Закарпатській області, завершили, після чого справу передали на розгляд до Ужгородського міськрайонного суду.
Ні прокуратура, ні СБУ повідомити пресі що-небудь про гучну справу не хочуть. Обидва брати, до яких у перервах між засіданнями підходять журналісти, також відмовляються від коментарів. Головну інформацію про справу можна дізнатися тільки на судових засіданнях.
Із самого початку підсудні категорично заперечують свою причетність до тунелю.
— Ніяких злочинів я не робив, — переконує суддю Василь. — Тітка казала, що перепише будинок на нас, але на кого — не уточнювала. Можливо, на сестру. Землю я не захоплював, вона мені не потрібна, своєї достатньо. Приїжджав туди через день собак погодувати. І думок не було про тунель. А по «наркоті», то ніколи в житті її не було й не буде, надіюся...
— Я приїжджав туди на 15 хвилин чи півгодини, — в свою чергу каже Михайло. — Нічого незаконного не робив, винним себе не вважаю...
ОРГАНІЗАЦІЯ БУДІВНИЦТВА ТУНЕЛЮ З ВИКОРИСТАННЯМ ВИСОКОТОЧНОЇ ТЕХНІКИ ВАРТІСТЮ В 15 МІЛЬЙОНІВ — ЯВНО НЕ РІВЕНЬ ПІДСУДНИХ
За версією підсудних, будинок тітці допомагали будувати якісь Олексій та Іван із Чернівецької області (ніхто із сусідів на вул. Запорізькій або родичів Юлії С. про них ніколи не чув). Саме вони своїми погрозами нібито й змусили братів утекти з Ужгорода.
Адвокати називають звинувачення прокуратури припущеннями, що не мають реальної доказової бази. Єдине, що можна беззастережно визнати, — це наявність тунелю, кажуть вони. Однак жодних доказів причетності підсудних до його будівництва й функціонування немає. Щодо пакетиків із кокаїном (найтяжчий з інкримінованих злочинів, за який передбачено до 10 років тюрми), то захист хоч і не каже прямо, але всіляко натякає, що наркотик підкинули під час обшуку. До речі, на відміну від епізоду з сигаретами, братів звинувачують у контрабанді наркотиків не з України до Словаччини, а навпаки — зі Словаччини до України.
Після ознайомлення з аргументами підсудних та їх захисту важко повірити, що у братів «...і думок не було ні про який тунель». Проте ще важче повірити в те, що вони самостійно могли організувати таку міждержавну аферу. Василь і Михайло — зовсім прості люди, водії за освітою. Вони навіть не вміють грамотно пояснити суду свою позицію, останнє слово обох вмістилося в одне речення: «Адвокати все сказали, прошу суд розібратися...» Організація будівництва складної конструкції із застосуванням високоточної техніки і висококласних фахівців вартістю в 15 мільйонів — явно не їхній рівень.
Те, що підсудні — тільки найнижча ланка у вчиненні злочину, розуміє й слідство. В матеріалах кримінальної справи є доповідна слідчого СБУ прокуророві області, в якій ідеться, що життю братів може загрожувати небезпека. Однак, хто саме може загрожувати, слідство не встановило. Так само, як і конкретних фахівців, що займалися прокладанням тунелю.
Насправді найбільше запитань у зв’язку з тунельною справою — до правоохоронців. На українсько-словацькому кордоні поблизу вул. Запорізької встановлена вишка українських прикордонників, із якої проглядається як будинок на українській території, так і підприємство на словацькій. Не побачити, що в обох точках ведуться, інтенсивні роботи з вивезенням величезної кількості грунту, завозиться спеціальна техніка, під’їжджають мікроавтобуси і т. ін. — неможливо. Розвідувальний підрозділ прикордонної служби зобов’язаний стежити за прилеглою до кордону територією (причому не тільки українською, а й суміжної країни), виявляти місця складування та зберігання контрабанди, маршрути доставки нелегалів, встановлювати причетних до цього людей. Так само МВС і СБУ, в обов’язки яких входить виявлення каналів нелегальної міграції та контра¬банди. А тут під самим носом правоохоронців щонайменше кілька років коїлися такі речі й ніхто нічого не бачив і не запідозрив?.. Цілком зрозуміло, що тунель міг діяти тільки під «дахом» і контролем тих, хто був зобов’язаний його виявити. А судять тільки двох братів, у котрих навіть не вистачило розуму як слід сховатися...
Під час дебатів прокуратура попросила суд визнати Василя та Михайла винними за всіма інкримінованими статтями й засудити кожного за сукупністю злочинів до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна та штрафом у 10 тисяч неоподатковуваних мінімумів. Вирок у справі буде винесено найближчим часом.
Ярослав Галас
Коментарі :
Додати коментар