За весільного свідка був Йосип Бокшай…

Народна мудрість каже, що старість — не радість. Але, дивлячись на 97-річного жителя підужгородського села Минай Михайла Карбованця, цю істину хочеться не те що спростувати, а навіть заперечити.
У свої поважні літа він їздив на велосипеді, але, як недавно впав із драбини, обрізуючи виноград у своєму городі, вже не сідає на залізного коника. Однак любить копатися в землі, висаджуючи в неї всяке зело. Щоб росло і цвіло та душу гріло. Ось і зараз у ящичках на кухні до світу тягнуться молоденькі росточки помідорів, огірків, моркви… Розсада.
Голова Ужгородської міської організації ветеранів України Андрій Дурунда та перший заступник голови Ужгородської районної ветеранської спільноти Янош Мешко прийшли привітати чоловіка з днем народження. Хоч він і не ювілейний, але кожен прожитий після 90 літ можна вважати за великий подарунок Бога і за ювілейний.
Михайло Іванович — худорлявий, з на диво ясною пам’яттю, добрим характером, говіркий. Народився у 1928 році в селі Невицьке. 42 роки провчителював, навчаючи наймолодших читатиписати-рахувати. Працював у різних школах, а найбільше — 33 роки, 3 місяці й 3 дні — у селі Холмок Ужгородського району. Заслужений артист України з Ужгорода Василь Шершун — один із його знаменитих вихованців.
У жовтні 1964-го одружився з Марією Уйгелі — дочкою грекокатолицького священника. У мирі й злагоді прожили 57 років. З-між 11 дітей вона була наймолодшою. І коли червонозоряні визволителі-комуністи, заборонивши греко-католицьку віру, вигнали всю велику сім’ю на вулицю разом з непокірним священником, що відмовився переходити у православну віру — вони не мали де жити.
— Як потім розповідала моя Марія, для них то тяжкі були часи, дуже тяжкі, — сумовито згадує Михайло Іванович. — Айбо з Божою поміччю та добрими людьми тото пережили.
Його Марія була племінницею знаменитого художника Йосипа Бокшая. Михайло дружив з ним. Мало того, Йосип Йосипович був у них на свадьбі свідком, тобто весільним дружбою!
Своїми руками Карбованці звели невеличкий дім, де чоловік мешкає і донині. Частим і вельми бажаним гостем тут бував Йосип Бокшай. Майстер подарував Карбованцям десять своїх картин! Вони милували очі й душі не лише рідні, а й гостей.
— Тут висіла така робота майстра, а там — така, на тій стіні — така, — напам’ять розповідає господар, показуючи на пусті стіни.
Але у 2007 році, на самий Великдень, коли всі пішли до церкви святити паску — лиходії залізли в хату, повирізали Бокшаївські картини з рамок. Рамки акуратно склали під ліжко, і… Міліція клялася-божилася:
— Ми їх обов’язково знайдемо. Це — наша честь...
Злодюг шукають і досі.
Михайло Карбованець живе сам, без дорогих і улюблених картин. Два сини, бізнесмени Михайло — закінчив Львівську консерваторію по класу баяну, та Еміл — майстер спорту зі стрільби з лука, випускник Львівського інституту фізкультури, зі своїми сім’ями відвідують старенького. Четверо онуків.
Михайло Карбованець ніколи не курив і не зловживав спиртним.
Ветеранські очільники прийшли не з порожніми руками: Янош Мешко подарував продуктовий набір, а письменник Андрій Дурунда вручив іменнику свою книгу «Чаша», побажавши при цьому ще багато літ пити з благодатної чаші життя.
Пресслужба Ужгородської міської організації ветеранів України
Коментарі :
![]() |