Ужгородець Андрій Баганич ще сім років тому виїхав з родиною до Словаччини і проживає нині в місті Кошице. З перших же днів війни він почав активно допомагати українцям, які шукали порятунку від війни, а також надавати масштабну допомогу українцям в Україні.

— Андрію, як вплинула на тебе війна? Що помінялося в твоєму житті?

— З першими ж новинами про військову агресію росії проти України я зрозумів, що не зможу бути пасивним, бо це означало б бути ворогом Україні та її народу. Щодня кордон зі Словаччиною перетинали тисячі українських громадян у пошуку порятунку. У мене не було якогось плану дій, тому перше, що робив, то особисто перевозив людей з кордону до Кошице, або ж організовував перевезення. У Кошице направляв біженців до відповідних соціальних служб, надавав максимальну консультацію.

— Свого часу ви створили у соцмережі Фейсбук групу «Українці в Кошице». До війни там було десь 3000 підписників, а зараз у ній вже майже 10 000. Чим корисна ця група?

— Фактично, це головний консультативний майданчик у соцмережах для українців у Кошице. Тут ми консультуємо українців про всі законодавчі нововведення в Словаччині, різні соціальні заходи в Кошице, надаємо правову консультацію і відповідаємо на багато практичних побутових питань. Тут також згуртовуємося на різні акції, даємо анонси подій. Насправді, це дуже дієвий інформаційний онлайн-майданчик і я радий, що і в такий спосіб можу бути корисним.

— І багато ще українців залишаються в Кошице?

— Звичайно ж, для багатьох Кошице стало лише початковим пунктом, бо Кошице є першим великим містом недалеко від кордону з Україною. Багато хто з українських біженців потім мандрував у пошуках кращої долі або до Братислави, або до інших країн. Зараз також багато людей повертаються в Україну. За останніми даними, у Кошице наразі перебуває ще 6000 українців. До війни їх було трохи більше двох тисяч, із яких 1500 – українські студенти.

— Наскільки об’єднані українці в Кошице, чи допомагаєте ви якось проводити їм якісь спільні акції?

— Люди різні. Вони прибули до Словаччини з різних регіонів, це люди різних соціальних груп. Звичайно ж, ми намагаємося якось всіх більше об’єднати, налагодити комунікацію. Найкраще це спрацьовує, коли ми проводимо якісь акції. Наприклад, ми тричі організовували акції подяки кошичанам, прибирання прибудинкових територій та фарбування огорож дитячих майданчиків. Організували і проспонсорували три концерти талановитих українських виконавців з числа біженців, один фестиваль української культури. Наступний концерт-подяку плануємо провести вже цієї неділі, вже проплатили сцену та апаратуру.

— А що це за акція з валізами, про яку йшлося у вашій групі в соцмережах?

— Багато українців прибували до Словаччини навіть без валіз. Зараз багато з них повертаються до України. От ми організували таку акцію, що кожен українець, який повертається додому отримує від нас безкоштовну валізу. І ця акція дійсно стала популярною.

— Андрію, ви займаєтеся підприємницькою діяльністю, маєте закордонних партнерів, ви «ротарієць», то якою була реакція ваших партнерів і друзів за кордоном на війну в Україні?

— Зараз навіть важко оцінити ту допомогу, яку мені надають мої друзі та партнери. Уявіть собі, що до Кошице почали надходити сотні тонн гуманітарної допомоги для України від моїх колег і у мене відразу ж виникло питання складів. Тобто, потрібні були великі приміщення для перезавантаження цих вантажів. І мої кошицькі друзі надали мені аж три склади. Один склад безкоштовно орендую у знайомого в'єтнамця, другий - у ірландця. Залізничний склад надав словацький власник. На складах я тут і логіст, і митний брокер, і вантажник, і завскладом, і оператор електрокара. Коли потрібно, скликаю на допомогу волонтерів з числа біженців та студентів. Волонтери теж переганяють машини швидкої допомоги і пікапи, які ми закупаємо в країнах ЄС.

— Тобто, роботи вистачає…

— Зараз дуже зайнятий: прибуває конвой допомоги 9 фур з Англії, закуповуємо 40 реанімобілів, готуємо поставку фільтраційних систем в Україну.

— Ну це вже дуже масштабна допомога, невже це лише допомога від партнерів?

— Я «ротарієць» зі стажем (посміхається). Був у Ротарі-клубі   ще в Ужгороді, а коли переїхав до Словаччини, то також вирішив увійти в місцевий клуб. Тому я від початку і до кінця ще й пишу грантові програми для допомоги українцям і виграю ці гранти. Саме завдяки гранту, отриманому від Ротарі та Ukraine Friends (США), на 600 тисяч євро ми закупимо ще 40 реанімаційних автомобілів, які відправлю на схід України. Попередні машини купили теж за грантові кошти, отримані у квітні. Зараз працюю над грантом 800.000 дол. на реконструкцію школи у Бучі. Грант уже пройшов експертизи і попередньо схвалений.

— Чи відчуваєте ви якусь віддачу від тієї роботи, яку робите для українців?

— Не зовсім розумію, про що ви, але скажу відразу – від того, чим я зараз займаюся, не очікую жодних особистих дивідендів. Це мій поклик, як українця, який вболіває за долю держави…

«Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України».