Всі важелі управління й притаманна сучасним райцентрам інфраструктура будуть у громади.

«Якби ця реформа була проведена свого часу, то в Донецьку, Луганську чи Криму не з’явилося би жодних аргументів для відокремлення», — вважає консультант Асоціації міст України, віце-президент Асоціації розвитку і реформ міст, селищ і сіл «Закарпаття ХХІ століття» Олег Лукша.

У вересні минулого року в інтерв’ю одній з місцевих газет експерт пояснював можливості перетворення Закарпаття у контексті цієї реформи. Йшлося, зокрема, про створення 4 укрупнених районів замість нинішніх 13. Затим у планах реформування сталися зміни й було озвучено, що місцева влада спільно з сільськими громадами визначатиме межі своїх районів.

Насправді ж районування не матиме великого значення для областей, бо після реформування у районів уже не буде тих повноважень, які вони мають нині. І хвилювання закарпатців з приводу надання довідок чи доступності медзабезпечення в укрупнених районах є безпідставними. Бо після об’єднання громад, кожна новоутворена громада матиме свою інфраструктуру, зокрема, медичний, освітні заклади, а також раду і виконком, через які здійснюватиме управління. Грошовий ресурс теж буде в такої громади, оскільки вона матиме, як мінімум, свій економічний ресурс.

У такі перетворення важко віриться в умовах фінансової і моральної кризи, однак адміністративно-територіальна реформа неминуче здійсненна, оскільки всі інші реформи в Україні без неї не мають жодного змісту. Крім того, від цієї реформи та децентралізації залежать майбутні вибори, адже логічно вони мали би відбутися саме після об’єднання громад і зміни меж районів.

Тож про складності адміністративно-територіальної реформи, можливі перетворення на Закарпатті, а також конфлікти місцевої сільської влади, які вже виникають через не усвідомлення реформи, у розмові ProZak з консультантом Асоціації міст України, віце-президентом Асоціації розвитку і реформ міст, селищ і сіл «Закарпаття ХХІ століття» Олегом Лукшою.

НІХТО НЕ РОЗУМІЄ, ЯК ОБ’ЄДНУВАТИСЯ

— Чи може невиконання адміністративно-територіальної реформи зашкодити виборам?

— Уже говорять про такий розвиток подій, оскільки є певні часові рамки, згідно з якими мають відбуватися вибори. Якщо ці вибори тривають на новій територіальній основі і після адміністративно-територіальної реформи, то вони мають відбуватися інакше. Бо створюється громада не як спільнота людей, а як базовий рівень територіального поділу в Україні.

Однак у цьому процесі має бути дотримана логічна послідовність. Спочатку об’єднуються громади, створюється їх нова територіальна основа, але для цього потрібні зміни до Конституції, бо в ній базовими територіальними одиницями все ще є місто, селище, село. Тепер, коли Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад» ухвалено, мало хто розуміє, як об’єднуватися. Протягом трьох форумів місцевого самоврядування на Закарпатті ми говоримо про те, що не можна зробити щось, не роз’яснюючи це людям. У Європі будь-яка реформа здійснюється так, що 80 % коштів йде на інформаційно-роз’яснювальну роботу.

Останнє, що мене вражає — це те, що жодна владна інституція поки що не може надати єдину методику добровільного об’єднання територіальних громад. Ми запропонували і власну методику, яку ніби схвалили у Києві, але далі справа не просувається.

Сільські й селищні голови запрошують нас пояснювати суть реформи. Сільські громади мають намір об’єднуватися, однак до кінця не усвідомлюють, чи правильно роблять. Сьогодні проводимо роботу у Свалявському, Ужгородському районах, а також Воловецькому і Тячівському.

У КОЖНОМУ З СУЧАСНИХ РАЙОНІВ МАЄ БУТИ ВІД 2-Х ДО 7-МИ ГРОМАД

— Чи є на Закарпатті приклади добровільного об’єднання територіальних громад?

— Жодного добровільного об’єд­нання на Закарпатті наразі не відбулося. Люди почали розуміти, що це процес незворотний. Але що ми виявили, до прикладу, у Воловецькому районі: об’єднатися хочуть майже всі сільські голови, але без селища Воловця, бо начебто села не хочуть з ним об’єднуватися. Якщо говорити серйозно, люди просто не зрозуміли, що має відбутися в результаті цієї реформи. Сьогодні вступають у дію інтереси окремих сільських голів, які думають, що ж буде з ними. А головне насправді — можливість громади бути спроможною: має бути економіка, адміністративні будови, де можна розмістити органи влади і надавати послуги. Це має бути включно з органами державної влади, які будуть розміщені там — фіскальною службою, муніципальною міліцією тощо. Моделювання показує, що у кожному з нинішніх районів має бути від 2-х до 7-ми громад. Керівником громади буде виборний голова, а в окремих її селах — також виборні старости, які за посадою будуть членами виконкому громади.

Є одна інновація, яку ми запропонували, і яку ще ніхто не робить в Україні. Ми вирішили поєднати процес добровільного об’єднання територіальних громад із розробкою їх стратегій розвитку. Окремі громади об’єднують і свої людські, і земельні, й інші ресурси. Держава дає певні преференції на об’єднання. Деякі повноваження у громад тимчасово забирали, наприклад, фельдшерсько-акушерські пункти і фінансування дитсадків сьогодні переклали на районний рівень. Як тільки громади об’єднаються, їм повернуть ці повноваження, а також повноту влади над всією землею громади та виділять гроші на проекти інфраструктурного розвитку. Для тих громад, які об’єднаються, передбачене хороше ресурсне забезпечення. Об’єднана громада буде і на рівні міста районного і обласного значення, насправді це буде субрайон чи міні-район.

Тобто реформа насправді задумана добре, а виконання її погане, неритмічне, непланове. Ідея побудови спроможних громад — хороша, бо в результаті матимемо всю тканину держави, зіткану зі спроможних громад. Сильні громади — сильна держава. Бо одна рада і один голова, замість сучасних п’яти-семи, матимуть підтримку і кошти на розбудову сильної громади. Тож сьогодні важливо, щоб слабкі громади об’єдналися з сильними. Має бути центр розвитку громади, навколо якого об’єднаються інші.

ОНОКІВЦІ, НЕВИЦЬКЕ, КАМ’ЯНИЦЯ Й ОРІХОВИЦЯ МОЖУТЬ СТАТИ ПЕРШОЮ ГРОМАДОЮ НА ЗАКАРПАТТІ

— Чи зміняться межі районів? На Закарпатті все ж буде утворено 4 райони?

— Поки що не відомо. Ніхто не може брати на себе відповідальність говорити про те, чого немає в законі. Я теж остерігався про щось говорити, поки не було Закону «Про добровільне об’єд­нання громад». Тепер настають ті критерії, які вже закладені у цьому Законі. Але до самого Закону має бути методика. А методик реально нема. Настає час, коли потрібно вирішувати, за яким адмі­ністративно-територіальним устроєм проводити вибори.

Як на мене, районний поділ не матиме вже особливого значення, тому що від району багато повноважень передадуть на рівень громади. Районна влада відповідатиме тільки за спеціалізовану лікарню, соціальні заклади, речі, пов’язані з інфраструктурою тощо. Отже укрупнений район не матиме великого значення. Це є фактично розукрупнення районів до громад і туди передадуть гроші, ресурси, тобто ближче до людей. І довідок як таких не буде, бо люди бояться саме через це. Довідки будуть заборонені, бо в різних службах давно є свої бази даних.

— Чи будуть ліквідовані районні державні адміністрації?

— Я не сказав би, що це ліквідація. Реформа полягає у тому, щоб змінити їхнє функціональне призначення. Ліквідація — це таке лякливе слово, бо держава не може втрачати керованість територіями, а керованість полягає у тому, що РДА і ОДА будуть здійснювати контроль за законністю всіх рішень рад громад, районів і обласної ради та їх виконкомів, які замість РДА і ОДА здійснюватимуть виконавчу владу в районах і області.

Взагалі всі реформи взаємопов’язані. Судова, конституційна реформи не можуть відбуватися без адміністративно-територіальної. На мою думку, цю реформу не можна порівнювати з жодною іншою — економічною, соціальною, бо це основоположна реформа за своїм значенням, яка формує територіальну основу міцності держави. Якби вона була проведена свого часу, то в Донецьку, Луганську чи в Криму не з’явилося би жодних аргументів для відокремлення чи «особливого» статусу.

— У який спосіб люди обиратимуть місцеву владу після реалізації адміністративно-територіальної реформи?

— Люди обиратимуть раду громади, голову громади, бо громад буде три типи: міська, селищна, сільська. Центральна влада задумала зробити ще один крок — передати владні повноваження обласним державним адміністраціям і обласним радам щодо підготовки і затвердження перспективного плану формування спроможних громад на основі пропозицій з місць. Але цей процес ще також не розпочався.

— До чого найшвидше готуватися?

— Готуватися потрібно до інформування і роз’яснення, бо ніхто добровільно не об’єднається. Наприклад, у Свалявському районі дві сільські ради хочуть об’єднатися. Одна з них — Неліпино, яке не має жодної межі зі Свалявою, але не хоче об’єднуватися з містом, а навпаки — з Ганьковицею. За територіями це дійсно великі села, де вже проводиться робота з людьми для об’єднання. Обидва села не хочуть бути придатком Сваляви, тому вирішили об’єднатися.

Або ж ведемо тепер стратегічне планування Тячівської й Ужгородської громад. Взагалі в Ужгородському районі мало би залишитися чотири громади — Чопська, Великодобронська, Середнянська і Ужгородська. Але Оноківці, Невицьке, Кам’яниця, Оріховиця теж не хочуть об’єднуватися з Ужгородом, бо не хочуть бути «сільським придатком» міста. І тепер проводять роботу на власне об’єднання звісно, вони можуть об’єднатися, якщо будуть виконані критерії Закону, у тому числі сформована певна інфраструктура для органів влади, у тому числі державної. І можливо, це буде перша громада, яка через рішення сільських рад зробить заявку на об’єднання. Але попереду ще розгляд нової громади у Верховній Раді.

Однак деякі критерії, які виробив Мінрегіонбуд, повністю суперечать таким намаганням громад. Розроблена методика, за якою обласний центр або ж районний і все, що навколо нього в межах 15—20 кілометрів, має бути в одній громаді. Тепер як подолати цей бар’єр? Але методика ще не затверджена, і села проти неї протестують.

Одна з тактичних помилок у Законі — це слово «добровільне» об’єднання громад. Бо насправді будь-яка держава має право визначати свій адміністративно-територіальний устрій. Як на мене, добровільність не спрацює, бо є інтереси місцевих псевдоеліт, яким не подобається, що вони втрачають владу. Тоді настане черга добровільно-примусового перспективного плану.

— У контексті розмов про можливий «особливий статус» Закарпаття, чи може ця реформа стати першим кроком до автономії регіону?

— Нещодавно ми дискутували з львів’янами на цю тему під час круглого столу в Будинку журна­ліста. Основна думка дискусії полягала в тому, що держава приділяє мало уваги цій проблемі, тому починаються рухи знизу. Регіони начебто починають думати про автономність, а також не сплять і певні політичні сили в деяких країнах-сусідах. З погляду нацбезпеки такий варіант не можна не враховувати, принаймні про нього не говорити. Якщо держава має бути унітарною, то яка її регіональна модель? Чому ця модель лише декларативно відповідає Європейській хартії місцевого самоврядування? За тривалий період маємо те, що маємо, бо Схід і Крим не відчували себе в Україні, і Україна не робила нічого, аби їх утримати. Насправді в сучасній унітарній державі має бути баланс влади між мозаїкою регіонів і сильною присутністю держави в регіоні.

У цьому Законі прописана побудова міцної тканини держави. Не зовсім добре, що з’явився Закон «Про особливий статус ДНР і ЛНР», бо почали запитувати інші регіони, чому має бути особливий статус лише цим регіонам і що за ним? Сьогодні немає інформаційно-роз’яснювальної роботи і немає коштів на роз’яснення реформи на місцях. Закон є, а люди не розуміють його. І взагалі немає нічого гіршого за невизначеність та відсутність інформації.

— То які прогнози щодо реалізації адміністративно-територіальної реформи?

— Можуть бути два сценарію: або дуже швидко введуть і встигнуть до виборів зробити зміни. Або проведуть вибори за старою основою і відтермінують їх. Тільки відтермінування незаконне, ос­кільки повноваження рад закінчуються. Продовжити повноваження неконституційно. Всерйоз розглядаються всі варіанти. Але це Україна, тут усе можливо.

Наталія Каралкіна