Два роки тому 10-річний хлопчик із Ужгорода покінчив життя
самогубством, стрибнувши з даху багатоповерхівки.

Резонансна справа про згвалтування й самогубство 10-річної дитини пройшла через першу судову інстанцію. Два роки тому про трагічний випадок в Ужгороді повідомляли практично всі центральні ЗМІ України (див. матеріал у «РІО» «Крик по допомогу, якого ніхто не почув» у вересні 2012 р.). Правоохоронці запідозрили, що до смерті хлопчика причетний рідний батько і звинуватили його в насильницькому задоволенні статевої пристрасті протиприродним способом та доведенні до самогубства. Підсудного визнали винним за обома статтями Кримінального кодексу, вирок — 10 років позбавлення волі.
Трагедія в Ужгороді, про яку дізналася вся Україна, це історія нескінченної судової тяганини, відчаю матері й повної байдужості до долі дитини служби у справах дітей, Центру соціальних служб сім’ї та молоді, опікунської ради Ужгородської міської ради.

«ЧОЛОВІК ГОТУВАВСЯ СТАТИ СВЯЩЕНИКОМ І НАВІТЬ ЗАКІНЧИВ БОГОСЛОВСЬКУ АКАДЕМІЮ»

— Напередодні того страшного дня ми з дітьми поїхали за місто на річку, — розповідає мама загиблої дитини Анна Сергіївна. — Діма розважався — купався, грався з братами й виглядав повністю щасливим. Уже потім, згадуючи той виїзд, я зрозуміла, що син вирішив усе для себе наперед, просто захотів відпочити, забутися перед вирішальним кроком. Наступного дня він стрибнув із даху 9-поверхівки...

10-річний Діма пішов із життя 6 липня 2012 року на вул. Легоцького в Ужгороді. Жінка з сусіднього будинку бачила, як хлопчик кілька хвилин стояв на самому краю даху й дивився вниз, а потім відійшов назад, розбігся і стрибнув. Тому всі сумніви, що це самогубство, а не нещасний випадок, зразу відпали. Подальші події в багатьох викликали шок — під час розтину експерти встановили, що дитина приблизно за два тижні до самогубства була згвалтована. У злочині запідозрили батька Діми — 42-річного Станіслава Бойка (ім’я та прізвище змінені, оскільки в загиблої дитини залишилися брати. — Авт.). І це не дивно, адже на той час батько був підсудним у справі про розбещення малолітніх, а одним із потерпілих став його син Діма. Але, незважаючи на кримінальну справу, хлопчик разом із молодшими братами регулярно зустрічався з батьком і навіть залишався в нього на ніч. Причина цього — відчай матері, в якої від безвиході опустилися руки, повна байдужість соціальних служб, які знали про ситуацію в сім’ї, але нічого не зробили для її виправлення, і нескінченна судова тяганина.

Станіслав і Анна одружилися в 1998 р., жінка на той часу виховувала дочку від попереднього шлюбу. Пізніше в подружжя один за одним народилися три сини, старшим із яких був Діма. Але через дев’ять років шлюб розпався. У 2007 р., коли дружина на кілька місяців потрапила в лікарню, чоловік почав чіплятися до 15-річної пасербиці. Дівчина поскаржилася матері й та вигнала чоловіка з квартири. Однак писати заяву в міліцію не стала.

— Коли я дізналася від дочки, що Станіслав чіплявся до неї, в мене був шок, адже чоловік готувався стати священиком і навіть закінчив богословську академію, — розповідає Анна Сергіївна. — Ми з донькою пішли в міліцію і офіцер пояснив, що якщо чоловік потрапить у зону за педофільною статтею, життя йому не буде. І я пошкодувала його, не стала писати заяву. Річ у тім, що Станіслав на той час уже двічі був судимий і відсидів у зоні — за крадіжку зі зломом із вуличного кіоску та підроблення грошей. Тому я просто вигнала його, а розлучення оформила через рік — у 2008-му. Чоловік перебрався до своїх батьків і незабаром став наполягати на зустрічах із синами. Я була категорично проти таких зустрічей без моєї присутності (при мені вони регулярно бачилися), однак Станіслав через опікунську раду Ужгородської міськради домігся права зустрічатися з дітьми на вихідні з ночівлею в своїх батьків. Через місяць, у жовтні 2008-го, старший Діма (йому було 6 років) промовився після такої зустрічі, що батько чіплявся до нього. Його слова підтвердили й молодші брати. Цього разу я без вагань пішла в міліцію й написала заяву на колишнього чоло¬віка, згадавши і йо¬го чіпляння до па¬сербиці.

Станіслава притягнули до кримінальної відпо-
¬відальності за роз¬-
бещення неповнолітньої, а також малолітньої дитини (ч. 2 ст. 156 Кримінального кодексу). Через два місяці справу передали в Ужгородський міськрайонний суд, де вона й застрягла майже на чотири роки. Мати весь цей час залишалася з чотирма дітьми фактично одна. Грошей на їх утримання катастрофічно не вистачало, батько (якого залишили на волі, взявши підписку про невиїзд) аліменти не платив, а судовій справі не було видно кінця. У лютому 2011 р. жінка в розпачі відправила братів на один місяць до свекрів, у яких проживав і Станіслав. А потім неофіційно домовилася з ними, що буде віддавати хлопчиків туди на вихідні. На літніх канікулах у 2012 р. діти пробули у бабусі з дідусем цілий червень і весь цей час регулярно бачилися з батьком.

— Сини повернулися додому 30 червня, все було нормально, — продовжує Анна Сергіївна. — Ми кілька разів поїхали відпочити на природу. Діма трохи змінився, наприклад, уночі став кричати уві сні й міг обмочитися, чого раніше з ним майже не траплялося. Я підходила, заспокоювала, питала, що наснилося, але він не відповідав — лише опускав голову. Того дня, 6 липня, ми після полудня разом із ним піднялися на дах, щоб розвісити сушити рибу, спійману в річці напередодні. Спека стояла неймовірна — близько 40 градусів — і я кілька разів повторювала синові: «Спускайся вниз, тут неможливо бути». Але він не хотів, казав, що побуде поруч. Закінчивши розвішувати рибу, я сказала — все, спускаємося — й пішла вниз. Навіть не подумала, що син може залишитися. Зайшла у квартиру (вона на останньому поверсі), почала мити руки і тут забігає сусідка: «Діма впав із даху!» Я схопила воду, згребла з холодильника лід і кинулася вниз. Син лежав біля будинку без руху. Я намагалася зробити йому штучне дихання, обливала водою, прикладала лід, але це не допомогло... Чому він покінчив із собою? Видно, не витримала нервова система. Експертиза показала, що син був згвалтований... Він дуже любив батька. З одного боку, ця щира дитяча любов, а з іншого — гидке згвалтування, про яке він не міг розповісти, щоб не зрадити батька. Діма просто не витримав...

ХЛОПЧИК ЗІЗНАВСЯ МОЛОДШОМУ БРАТОВІ, ЩО МАВ ІЗ БАТЬКОМ СЕКСУ¬АЛЬНІ СТОСУНКИ, АЛЕ ПРОСИВ НІКОМУ НЕ РОЗПОВІДАТИ ПРО ЦЕ

Через кілька днів Станіслав приніс у прокуратуру лист, написаний сином за півтора тижня до загибелі. Ось кілька цитат із нього: «У школі нас називають бомжами, тому що ми ходимо грязні. Ми ще не вміємо самі стірати. Ми ходимо дома голодні їсти маємо готувати самі бо мама має відпочивати від нас вона каже що ми їмо багато як свині... Я хочу жити тільки з татом. Тато ніколи мене не ображає. Тато про нас турбується. Він нас любить...»

Очевидно, з допомогою листа чоловік намагався відвести від себе підозри, але це не спрацювало. Після перших же слідчих дій Станіслава заарештували, проти нього порушили кримінальну справу за двома статтями — доведення до самогубства (ч. 3 ст. 120) та насильницьке задоволення статевої пристрасті протиприродним способом щодо малолітнього, що викликало особливо тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 153 Кримінального кодексу). Слідство проводило обласне управління МВС, а справу в першій інстанції слухала судова колегія з трьох суддів Ужгородського міськрайонного суду.

Свою провину Станіслав категорично не визнавав. Стверджував, що падіння з даху це нещасний випадок, а якщо син і покінчив із собою, то через тиск матері (хоча свідок — молода дів¬чина, котра засмагала в той час на даху — підтвердила, що син і мати розмовляли цілком спокійно, ніяких сварок не було). Що ж до згвалтування, то Станіслав назвав експертизу сфабрикованою. Або допустив, що сина міг згвалтувати хтось інший.

У ході розслідування було проведено багато експертиз. Одна з них — авторопочерко¬знавча — дійшла висновку, що лист про бажання жити з батьком Діма хоч і написав власноруч, але під диктовку, при цьому перебував під психологічним пресингом. А авторами є дорослі, які склали текст, намагаючись імітувати дитячу мову. Крім того, експерти виявили в Станіслава ознаки схильності до педофілії й дійшли висновку, що до самогубства дитину спонукала ситуація, з якої вона не знаходила виходу. Ця ситуація була пов’язана зі згвалтуванням і те, що хлопчик не захотів розповісти про нього дорослим, вказує на участь у злочині знайомої людини. До речі, з молодшим братом Діма ділився своїми проблемами. Кілька разів казав йому, що хоче покінчити з собою, хоч і не пояснював, чому. А під час допиту в присутності дитячого психолога і вихователя молодший брат повідомив — Діма казав йому, що мав із батьком сексуальні стосунки, але просив нікому не розповідати про це.

Слухання справи тривало майже півтора року, в результаті судова колегія визнала Станіслава винним за обома інкримінованими статтями. Вирок — 10 років позбавлення волі. Прокуратура вже заявила, що вважає таке покарання занадто м’яким, тому оскаржить його в Апеляційному суді (стаття про насильницьке задоволення статевої пристрасті протиприродним способом щодо малолітнього передбачає від 10 до 15 років ув’язнення). Вирок поки що не набув чинності, проте Станіслав уже вважається засудженим — за першою справою про розбещення сина й пасербиці. Деякий час обидві справи слухалися в паралельному режимі. У жовтні 2012 р. Ужгородський міськрайонний суд майже через 4 роки (!) розгляду визнав Станіслава винним у розбещенні дітей і засудив до трьох років позбавлення волі. У квітні 2013-го Апеляційний суд Закарпатської області, підтвердивши провину підсудного, пом’якшив йому покарання до двох років в’язниці (ця ухвала вже набула чинності). А за місяць до вироку в другій справі суд позбавив Станіслава батьківських прав.

— Це був дуже складний, заплутаний злочин, до якого колишній чоловік ретельно готувався, — каже Анна Сергіївна. — Однак і міліція, і суд серйозно поставилися до своєї роботи і в усьому розібралися, за що я їм дуже вдячна.

Молодші брати, як і раніше, живуть із матір’ю, їм тепер 9 і 11 років.

— Діти зазнали важкої психологічної травми — і від загибелі брата, і від подальших слідчих дій, і від судового розгляду, — каже жінка. — Вони дуже повільно відходять від пережитого, але, дасть Бог, усе буде нормально. Брати часто згадують Діму, причому тільки по-хорошому...

Від редакції. Минулого місяця у Верховній Раді України був зареєстрований законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення та вдосконалення покарання за злочини, скоєні на сексуальному грунті проти малолітніх та неповнолітніх». Його автор, народний депутат Геннадій Москаль пропонує запровадити додаткове покарання у вигляді хімічної (фармакологічної) кастрації особи, що вчинила сексуальний злочин проти дитини. Медикаментозна профілактика сексуальних злочинів використовується в багатьох штатах США, а також у Канаді, Ізраїлі та західноєвропейських країнах. Крім хімічної кастрації проект закону передбачає також неможливість пом’якшення вироку для осіб, які вчинили злочини проти дітей, і позбавлення їх права на умовно-дострокове звільнення від покарання, звільнення з випробувальним терміном і т. ін.

Ярослав Галас