Рада прийняла новий закон про вищу освіту.

Верховна Рада проголосувала у другому читанні й у цілому новий Закон України «Про вищу освіту». За нього проголосували 276 народних депутатів. Протягом періоду розробки проекту Закону до нього було подано понад 4 тис. пропозицій від понад 100 організацій та установ і великої кількості фахівців у сфері освіти, науки, державного управління та бізнесу.

Основними нововведеннями цього закону є ліквідація рівнів акредитації вищих навчальних закладів, запровадження академічного та першого наукового ступеня — доктор філософії. Крім того, закон передбачає запровадження Національного агентства з якості вищої освіти та незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти.

У попередньому номері ми розповідали про те, що закарпатська освіта найслабша в Україні. Наші випускники найгірше складають ЗНО і відповідно вузи отримують доволі слабких студентів. А вже у самих вузах подеколи відбуваються просто злочинні дії. Мова не так про хабарі викладачам за іспити, як про самодурство ректорів, які через безкарність уважають університети ледь не своїми приватними фірмами. Це як у нас в Закарпатті один балогівський ректор торгував університетським майном. Нинішній балогівський ректор на свій розсуд перекроює кафедри і ліквідовує інститути.

А що вже говорити про якість освіти, коли студенти вчаться за старими програмами і підручниками радянської доби. Наші вузи випускали у світ не спеціалістів, а просто «людей із дипломами». То які нововведення будуть у вищій освіті після ухвалення закону, дещо про це виданню «УП. Життя» повідомила заступниця міністра освіти Інна Совсун, яка пригадала, що за час незалежності кількість вищих навчальних закладів невпинно зростала, але якість освіти у цих вузах була занадто низькою. Інколи міністерські ліцензії та акредитації отримували заклади, які навіть важко назвати навчальними.

ГРОМАДА КОНТРО¬ЛЮ¬ВАТИМЕ ВИШІ

Реформа вводить громадський контроль за якістю вищої освіти. Законопроектом передбачено створення Незалежної агенції з забезпечення якості вищої освіти, яка буде видавати дозвіл на відкриття нових спеціальностей. До складу агенції входитимуть представники вишів, роботодавців, студентів та академіків, які працюватимуть там на принципах прозорості та чіткої ротації. Участь роботодавців у такому органі є принципово важливою, адже сьогодні чимала кількість навчальних програм безнадійно відстала від потреб ринку праці.

Тож основною функцією агенції стане контроль за виконанням мінімально необхідних вимог для забезпечення навчального процесу відповідно до стандартів, які затверджуватиме міністерство. Тобто, держава розроблятиме стандарти, а громадськість надаватиме дозволи на відкриття програм.

У свою чергу університети, виконавши ці мінімальні вимоги, впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості. Важливо, що громадськість, абітурієнти та роботодавці зможуть ознайомитися з результатами такого моніторингу, адже його результати виші будуть змушені розміщувати на своїх сайтах у Інтернеті.

ПРОЗОРІСТЬ ТА ВІД¬ПОВІ¬ДАЛЬ¬НІСТЬ

Зловживання, незаконний розпродаж майна чи привласнення коштів трапляються у вищій освіті з прикрою регулярністю. Інституції та системи, покликані запобігати таким ганебним явищам, уже тривалий час не вдосконалювалися. Міністерство механічно нарощувало сито дозволів та конт¬рольних заходів, через яке, як бачимо, без проблем продовжують прослизати корупціонери. Водночас воно часто паралізує роботу університетів.

Закон закладає підвалини для вирішення обох проблем. З одного боку, він гарантує фінансову автономію — знімає деякі мита та податки, легалізує фонди сталого розвитку — такі собі гарантійні фінансові подушки, які є в багатьох потужних американських університетах. Також він дозволяє керувати власними надходженнями не через систему казначейства. Як наслідок, маючи нові фінансові повноваження, університети зможуть розвиватися набагато динамічніше.

Однак фінансова автономія не означає відсутність конт¬ролю за витратами. Реформа поряд із державним контролем створює умови для нагляду з боку громадськості та, у першу чергу, членів університетських громад. Зокрема, закон вимагає від адміністрації публікувати на сайті університету затверджені бюджети та їх проекти, інформацію про майно закладу, дані про розподіл зарплат та інші документи.

Окрім цього, лише загальні збори колективу університету чи інституту будуть уповноважені надавати дозвіл на передачу майна університету у власність іншій стороні.

Не менш важливо те, що реформа ставить крапку на ректорському всевладді в українських університетах. По-перше, ректорів обиратимуть на загальних, таємних та прямих виборах усі працівники університету, а кількість студентів, котрі братимуть участь у голосуванні, значно зросте.

По-друге, спрощено процедуру відкликання ректора з посади — тепер вона стане цілком можливою, тож ректори будуть змушені рахуватися з думкою колективу.

По-третє, зменшено термін каденції ректора — ректори усіх університетів перебувають на посаді 5 років та не більше двох термінів. Таким чином, університетська влада та ректори, в чиїх руках і надалі будуть сконцентровані основні повноваження, перебуватимуть під постійним громадським конт¬ролем.

БІЛЬШЕ ЧАСУ ДЛЯ НАУКИ

Питання надмірного обсягу навчального навантаження викладачів, поза сумнівом, належить до числа найгостріших проблем української вищої освіти. На сьогодні максимальний річний обсяг навчальної роботи українських викладачів становить 900 годин, що часто вдвічі чи навіть утричі більше, ніж у країнах ЄС. За таких умов часу для досліджень чи вдосконалення курсів практично не залишається.

Законопроект передбачає зниження річного обсягу навчального навантаження на третину до 600 годин. У такий спосіб повернення науки до університетів та перетворення їх на дійсно потужні центри досліджень зможуть отримати реальні передумови для втілення.

Разом із цим саме лише зменшення навантаження є недостатньою передумовою для розвитку науки в університетах. Якщо для цього не буде фінансової підтримки, яка розподілялась би на конкурсних засадах, університети втрачатимуть саме найамбітніших людей, котрі мігруватимуть у бізнес чи інші прибуткові сфери.

Тому законопроект закладає гарантійне фінансування для університетів, які мають статус національних та дослідницьких. Самі статуси потрібно буде отримати у прозорому конкурсі.

Водночас навантаження буде знижено для студентів, адже кількість годин в одному кредиті ECTS складатиме 30 годин (зараз 36 годин). Це дозволить якісно переформатувати навчальні програми, відсіяти чимало зайвих дисциплін, які зараз просто дублюють одна одну.

А зменшення навантаження для студентів дозволить підвищити вимоги до них, зокрема створить повноцінні умови для боротьби з плагіатом. До слова, боротьба з плагіатом має ввійти до засобів внутрішнього моніторингу якості навчання. Закон передбачає публікацію онлайн усіх наукових дисертацій здобувачів, що стане ефективною протидією нечистим на руку науковцям, котрі часто не лише викладають, а й посідають різноманітні владні посади.

АКАДЕМІЧНА МОБІЛЬНІСТЬ

Український науковий істеблішмент роками оточував себе бар’єром із усіляких перепон, аби уникнути конкуренції з закордонними колегами. Однією з таких перепон стала процедура з нострифікації, тобто визнання закордонних наукових ступенів. Зрештою така процедура характерна для багатьох країн, але вона зазвичай відбувається безпосередньо на місці, де бажає викладати професор, а не в міністерстві, де часом знизують плечима та фактично пропонують пройти повторний захист.

Відтепер українські університети отримають право на остаточне визнання закордонних дипломів та наукових ступенів. Таким чином буде ліквідовано багаторічне наукове гетто. Вперше закордонні професори будуть прирівняні у правах до українських, що однозначно сприятиме їх залученню до навчального процесу.

Університети зможуть запроваджувати повноцінні гостьові курси за участі провідних іноземних фахівців. У першу чергу ця новина втішить українців, які не поверталися на батьківщину саме через те, що їх закордонний науковий ступінь потрібно було ще раз підтверджувати.