І чекає реакції міліції на рекламний терор.

Рекламний терор особливо сильно б’є по людях похилого віку, які надто довіряють і не завжди можуть себе захистити. Йдеться про грандіозні пропозиції, подарунки, можливості в обмін на покупку кількох «корисних і необхідних» і далеко не дешевих товарів, Про такі випадки пише, говорить і показує вся країна, однак чіткого механізму протидії шахраям, вочевидь, нема. «РІО» ілюструє такий випадок на своїх шпальтах, посилаючись на лист читача. Тут йдеться і про жертву виробників, і про листоношу, і про міліцію. А далі вже питання відповідних органів — як реагувати на подібні прецеденти.

Ужгородець Мирослав Цьока в листі до редакції розповідає історію своєї мами (інвалід І групи, учасниця ВВВ), якій невдовзі виповниться 90 років. Протягом останніх 4—5 років зі столиці їй надходять листи з різних організацій про великі виграші: грошей (280 000 грн.), машин, золота, побутової техніки, «магічних» дорогих ліків за 5 000—
10 000 грн., від яких вона зразу стане здоровою. Щоб отримати ці виграші та товари, потрібно замовити інші різні товари — останні за своєю вартістю, за словами автора листа, у 5—10 разів дорожчі за їх ринкову ціну, також треба оплатити поштові послуги й ціну пересилання грошей за товари.

ПОШТАРІ Й ШАХРАЙСТВО?

«Ці листи приносила прямо у квартиру, не зважаючи на мої застороги та минаючи поштову скриньку, листоноша Ужгородського відділення № 18 (імені поштарки редакція не називає — Авт.). На мою думку, вона разом із мамою оформлювала замовлення і приносила поштові посилки до маминої квартири», — переконаний пан Цьока.

Він додає, що є офіційним опікуном мами (згідно з рішенням Ужгородської міської ради за № 343 від 24.12.2003) і особисто був проти цих дій, заходив у поштове відділення № 18 і просив листоношу не носити мамі листи та посилки додому, оскільки вона дуже стара і недієздатна, не може розібратися в цих шахрайських оборудках. Попри це поштарка та її керівництво, до якого чоловік також звертався, не реагували на його заяви і прохання.

Мирослав Васильович оповідає, що у травні цього року мама самостійно замовила собі «медикаментів» на всю пенсію, хоч вони і не були виписані лікарем. Відтак жінка залишилися без засобів для існування, а від «лікування», як каже ужгородець, цілком злягла. У червні цього ж року пан Цьока знову звертався до листоноші з проханням не робити нових замовлень для мами, поштарка ж переконувала, що пенсіонерка більше їх і   не робить. Однак це була не до кінця правда. Водночас стан здоров’я мами так погіршився, що панові Мирославові довелося найняти людину, яка би її доглядала. А тим часом листоноша продовжувала приносити жінці посилки без відома сина-опікуна. Він зазначає також про останній випадок, який стався 5 серпня, коли вкотре листоноша за відсутності людини, яка доглядала за мамою, принесла у квартиру посилку з ліками під приводом доставки пенсії. Наступного дня син звернувся з заявою до Ужгородської міліції. Згодом дільничний міліціонер запропонував зустрітися та пред’явити докази, далі ще кілька дзвінків...

«Згодом він змінив своє рішення, сказавши, що йому потрібно переговорити з листоношею, після чого він зателефонує мені щодо нашої зустрічі. З того часу минуло вже понад 10 днів, а листоноша так «зачарувала» його своєю розмовою, що в дільничного міліціонера пропало бажання зустрітися зі мною та оглянути речові докази», — міркує Мирослав Цьока.

У подальшому автор листа продовжував навідуватися до поштового відділення № 18 та до заступника начальника Ужгородського поштамту у відділенні поштової скриньки для поштової кореспонденції, яка надходить його матері, а також щодо вчинку листоноші.

«Поштову скриньку мені не хочуть надати, на вчинок листоноші вони не реагують. На мою думку, працівники пошти можуть мати фінансові заохочення від шахраїв, які з ними співпрацюють, — наполягає Мирослав Васильович. — Я хотів би, щоб керівництво міліції та Ужгородської прокуратури втрутилося в ці шахрайські дії та спитало в дільничного міліціонера, який займався цією справою, чим так заінтригувала його листоноша, що змусило його так різко втратити інтерес до цього ганебного випадку...»

Від редакції:
Аби поглянути на ситуацію без емоцій, відтак знайти вихід із неї не лише панові Мирославові, а й іншим закарпатцям, які мають подібний клопіт, «РІО» звернулася за роз’ясненням до закарпатського адвоката Юлії Малик.

«Із листа шановного пана Мирослава, який скаржиться на дії листоноші, що приносить рекламну продукцію та каталоги його мамі, видається, що це скоріше її (листоноші) особиста ініціатива, аніж виконання службових обов’язків. У принципі, завжди існує можливість написати скаргу на будь-якого працівника будь-якої установи, тим паче державної, але питання в тому, чи буде досягнуто бажаний результат. Навряд чи керівництво поштового відділення зможе вплинути на поведінку свого працівника, особливо, якщо йдеться про позаробочий час. Однак за умови, що буде проведено службове розстеження і за його результатами буде виявлено порушення з боку листоноші (скажімо, що вона в робочий час вирішує особисті справи або за винагороду незаконно розповсюджує рекламну продукцію без відповідної підстави), її можуть притягнути до дисциплінарної відповідальності. Водночас, я би радила більше зосередитися на фінансовому аспекті, а саме: позбавити або обмежити літню жінку в можливості розпоряджатися її пенсією на власний розсуд. Якщо пан Мирослав є її опікуном, це дає йому можливість самостійно одержувати її пенсію та розпоряджатися нею (ст. 37 Цивільного кодексу України). Однак користуватися цими повноваженнями опікуна він може тільки в тому випадку, якщо його мама була визнана обмежено діє¬здатною в судовому порядку і він був призначений її опікуном теж судом.

Крім того, завжди існує можливість скористатися правами, закріпленими в Законі України «Про захист прав споживачів», наприклад, у разі виявлення протягом встановленого гарантійного терміну істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач має право вимагати від продавця або виробника   розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми, відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої через недоліки продукції. Крім того, споживач має право обміняти непродовольчий товар на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням, а якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажі, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або розірвати договір та одержати назад гроші в розмірі вартості повернутого товару.

ПРИТЯГНУТИ МОЖНА ВИРОБНИКІВ ПРОДУКЦІЇ

Щодо шахрайства, про яке згадується в листі, то у випадках із розповсюдженням та продажем різноманітної продукції з допомогою каталогів, у тому числі шляхом обіцянок виграшів, участі в акціях, будь-яких інших переваг, звертатися до міліції з відповідною заявою про злочин є сенс тільки по відношенню до виробників цієї продукції (самих рекламодавців), але вони, по-перше, як правило, мають юридичну адресу, зареєстровану в Києві, по-друге, настільки грамотно прописують (дрібним шрифтом) правила участі в акціях, умови розіграшу товарів та інше, що знайти зачіпку майже нереально. Тому єдина порада це сподіватися на свій здоровий глузд, десять разів подумати, перш ніж щось замовляти поштою і витрачати власні гроші. Це якраз той випадок, коли легше запобігти, аніж давати раду наслідкам. Звичайно, перспективи у площині юридичного захисту порушених прав є завжди, але скільки для цього знадобиться часових, матеріальних, фінансових ресурсів і який буде результат — питання відкрите».


***

СТИСЛО З РЕДАКЦІЙНОЇ ПОШТИ


У Лумшорах продали церкву?

Мешканець села Лумшори Перечинського ра¬йону пан Василь Куцик написав до «РІО», мовляв, у селі продають новозбудовану церкву. Він оповідає передісторію, коли 10 років тому до села навідалися німецькі туристи, які пропонували свою допомогу місцевим жителям. Люди просили підтримки у будівництві церкви. Відтак до процесу долучилися місцеві мешканці й тутешні підприємці. Гроші перерахували, був оголошений конкурс проекту, визначили місце для будівництва, де вже був фундамент, викладений тесаним каменем.

«А сталося так, що цей фундамент розібрали, тесаний камінь кудись зник, що мало би зацікавити і правоохоронні органи. Зараз у селі Лумшори новозбудовану церкву розбирають, кажуть, що її продають, а гроші використають для будівництва нової. І знову кілька десятків вірників не матимуть, де помолитися. — заявляє читач. — Від самого початку й дотепер у цій історії проглядаються матеріальні інтереси її учасників».

Сусідський конфлікт у Рахові

Пані Еріка Брана з Рахова у своєму повідомленні до редакції описала сусідський конфлікт і нарікала на владу, про що часто закарпатці пишуть до газети. Жінка скаржиться на свою сусідку, мовляв, вона поблизу дерев’яного будинку пані Еріки споруджує кочегарку. Читачка кількаразово зверталася в міську раду, щоб чиновники заборонили, як вона стверджує, незаконне будівництво.

«Мені повідомляють, що комісія провела перевірку і встановила, що сусідка здійснює будівництво споруди без відповідних дозвільних документів. Я це й без їхнього повідомлення знаю», — пише Еріка Василівна.

Жінка скаржиться, мовляв, для чого в Рахові влада, коли комісія встановлює, що будівництво ведеться без усіх відповідних дозволів, а будівництво кочегарки все одно триває.

Чому в газетах пишуть лише про діяння Погорєлова, а не про те, як людям живеться на 1000 гривень?

Троє читачів «РІО» — пан Османов, пан Коман та пані Незгазінська (своїх імен ужгородці не вказали — Авт.) — у спільному листі порушили питання про ЗМІ. Вони зауважують, що одна з місцевих газет, яка фактично видається за податки місцевих мешканців, пише здебільшого про діяння мера Ужгорода Віктора Погорєлова, його родини, про Віктора Балогу, його сім’ю та їхню діяльність у переддень виборів...

«Який у них «хороший» нардеп В. І. Балога. Навіщо нам знати про це? Чи це плани в майбутньому цілком підкорити Ужгород Балогами?» — йдеться в листі.

Панство пише, мовляв, владі нічим займатися, окрім піару, водночас місто залишається брудним і, за словами ужгородців, не важливо, яка фірма займається вивезенням сміття — ужгородська чи австрійська, головне, що місто залишається брудним, до того ж без світла і з брудною водою, розбитими дорогами.

«Ми хочемо читати в газетах про життя городян, як їм живеться за 1000—1500 гривень на місяць. Що робить мерія? Всі справно їздять на роботу вчасно, «кавиль» поп’ють, почаюють, у Інтернеті засядуть, відішлють тих, хто до них звернувся, бо вони заважають їм грати в ігри. І за свою бездіяльність їм не ганьба брати зарплати і немалі держпенсії?» — виливають свій розпач ужгородці.    

Звільнили з лижного заводу після ... обіду

Пані Лариса, мешканка міста Чоп, описала редакції «РІО» історію свого звільнення з ТОВ «Бліцарт Продукціон» (завод, де виготовляють лижі). Причину такого рішення керівництва жінка не розуміє. Вона переповідає, що в серпні пішла на обід у їдальню, яка знаходиться на території фабрики, а там їй буцімто не дали решти за оплачений обід. При цьому власник переконував, що гроші таки віддав. Жінка переконує, що через цей прикрий інцидент господар їдальні побажав, аби вона більше не приходила на обід... Мотивація — жінка рідко харчується саме за готівкову плату. Після конфлікту працівницю з заводу звільнили, а до кабінету директора (пані Лариса хотіла дізнатися причину звільнення) зайти їй не дали.

«То до якої правової держави ми прагнемо? Люди чесно й важко працюють на підприємствах, виготовляючи продукцію для Австрії та Італії. Але при цьому не мають ніяких прав і стикаються з приниженням людської гідності», — додає у своєму зверненні колишня працівниця.

Підготувала Евеліна Гурницька