У більшості закарпатських угорців два паспорти: один — країни, де перемогла революція і відбувається війна за європейський вибір, другий — країни, яка свій європейський вибір вже реалізувала, але сьогодні його відстоює.

Україна для них — домівка з туманною, але перспективою, Угорщина — друга батьківщина, яка вже зараз надає їм переваги. Таким чином, ці подвійні громадяни стоять перед вибором: або будувати нове громадянське суспільство в Україні, або ж прагнути до складу Угорщини.

У 2014-му закарпатські угорці мали змогу обирати парламенти двох країн: у квітні — на виборах в Національні Збори Угорщини, у жовтні — на виборах до Верховної Ради України. Не важко було здогадатися, за чию партію на угорських виборах вони голосуватимуть, адже саме завдяки прем’єру попередніх чотирьох років Віктору Орбану, лідеру партії ФІДЕС, етнічні угорці в інших країнах змогли отримати угорське громадянство. Правоцентриська ФІДЕС отримала передбачувану більшість голосів, а пан Орбан вдруге став прем’єр-міністром.

У своїй промові після призначення Віктор Орбан зробив скандальну заяву: “Угорцям Карпатського регіону належить мати подвійне громадянство (…) і автономію”. В Україні, дестабілізованій війною на Сході, такий випад сприйняли вкрай стурбовано. Хоча, як зазначалося вище, подвійне громадянство вже є у більшості українських етнічних угорців, в Україні воно заборонене законом. Більше того, заява офіційного Будапешту про автономію закарпатських угорців співзвучна із закликами Росії до федералізації України та радикальними закликами ультраправої угорської партії “Йоббік” (“За кращу Угорщину”).

Радикали
У політичній програмі “Йоббік” задеклароване повернення території Закарпаття до Угорської республіки.
На Берегівщині кілька років працював офіс партії у вигляді приймальні депутата Європарламенту від “Йоббік” Бейли Ковача, що офіційно значилася благодійним фондом. Після того, як пан Ковач відзначився спостерігачем на референдумі у Криму, його звинуватили у шпигунстві на користь Росії, а у жовтні обласна прокуратура припинила діяльність фонду європарламентаря.

Протистояння біля офісу Бейли Ковача представників “Йоббік” та української “Свободи” ледь не закінчилося бійкою. Радикали “Йоббік” також відомі спалюванням українського прапору минулого року у Берегові, а закарпатські “свободівці” — нічними маршами з факелами та пошкодженням угорських пам’ятників. Вже влітку представник “Йоббік” Іштван Савой звинувачував українську владу у примусовій мобілізації населення та застерігав від збільшення в області біженців зі Сходу: “Одна з наших цілей — не допустити осідання на території угорських сіл на Україні біженців, але програма-мінімум для нас — не допустити того, щоб закарпатські солдати покидали по службі територію області насильно, а щоб вони відслужили на території регіону.“ Секретар “Товариства угорської культури Закарпаття”, політолог Кароліна Дарчі так коментує дії представників двох правих партій: “Діяльність ”Свободи“ та ”Йоббік" вже давно обурює закарпатців, обидві організації намагаються дестабілізувати політичну ситуацію на теренах нашої області.” Іштван Савой у відповідь назвав пані Дарчі некомпетентною, а її думки “жалюгідними”.


Керівник партії “Йоббік” Габор Вона наголошує, що їхня основна мета — створення саме угорсько-русинської автономії на території Закарпаття. Закарпатські русини вважають себе окремою нацією, хоч більшість істориків називають їх лише окремою етнічною групою, і у них немає статусу національної меншини.
Тема русинського сепаратизму досить складна, контраверсійна і заслуговує окремої публікації. Важливо те, що історична доля угорців та русинів тісно переплітається, на чому спекулює “Йоббік”. За рахунок залучення до свого руху за автономію ще однієї сторони, партія надає йому більшої ваги. Якщо на території області проживає близько 150 тис. етнічних угорців, тобто 12% всього населення, то разом із “закарпатськими русинами” вони заявляють, що представляють більше половини населення регіону.


Прагматичні і толерантні
Пересічних закарпатських угорців мало цікавлять питання сепаратизму та автономії. Пан Іштван з Виноградівщини коментує: “Як закарпатський угорець, я не хочу відокремлення від України. Не хочу ні в Угорщину, ні в будь-яку іншу країну ЄС. У мене є угорський паспорт, але жити там я не бажаю. Більшість також так думають: їм тут добре, як є. Аби тільки був мир”. Закарпатські угорці частіше індиферентні або дуже прагматичні у своєму виборі: “Я, наприклад, часто їжджу в Угорщину. Там дійсно добре: можна заробити грошей, але там цих грошей не зможеш накопичити. Краще заробити, приїхати додому і тут їх використати.”

Найзахідніша область України компактно вміщує представників більше ста національностей і близько сорока конфесій. Закарпатці пишаються своєю толерантністю і тому дуже вразливо сприймають свідчення протилежного. Ілдика Молнар, працівник угорської редакції обласного телебачення, запевняє: “На Закарпатті буде тихо і спокійно. Це особливі люди, особлива частина України. Тут тисячу років живуть різні національності. Потреб автономії немає. Можливо, хтось і думає про автономію, але це не тенденція. Не знаю, чим на Закарпатті можна зараз підняти великий бунт. Це тихий і мирний народ. Ми звикли одне до одного.”


Роз’єднані
Закарпатці вже звикли і до багаторічного протистояння двох місцевих угорських партій: Демократичної спілки угорців України (ДСУУ) і Товариства угорської культури Закарпаття (ТУКЗ). Під час мажоритарних виборів 1994-го, 1998-го та 2002-го рр. угорська національна меншина мала свій мажоритарний округ переважно з угорським населенням, що включав Берегівський та Виноградівський райони. Проте у 2012 р. межі округу змінили, розділивши Берегівщину, як найбільш угорськомовний район, між двома округами в інтересах не угорського провладного кандидата від Партії регіонів. Тоді тільки один представник угорської громади, голова ДСУУ Іштван Гайдош, зміг забезпечити представництво угорської національної меншини у Верховній Раді, пройшовши через списки тодішньої провладної партії.

Щойно стало відомо, що цьогорічні вибори пройдуть за старою, змішаною, системою, ТУКЗ подало заяву до Центрвиборчкому з проханням утворити мажоритарний округ в інтересах угорської громади. У зв’язку зі скороченим терміном виборчого процесу ЦВК відмовила. ТУКЗ у відповідь пообіцяла відстояти права закарпатських угорців в Європейському суді з прав людини. Ситуацію певним чином вдалося згладити, коли голова ТУКЗ та перший заступник голови Закарпатської облради Ласло Брензович все-таки пройшов до ВР за списками Блоку Петра Порошенка. Це вперше ТУКЗ використала можливість пройти до парламенту за списками загальноукраїнських партій. Зрозуміло, що самостійна перемога на мажоритарному окрузі та проходження за списком провладної партії — це дві різні речі, що довела робота Іштвана Гайдоша в Партії регіонів. Однак представники Товариства вірять своєму кандидату: “Брензович знайде золоту середину: вистоїть і наші інтереси, і інтереси коаліції. Його поважать в ТУКС, в обласній адміністрації. З ним рахуються і його цінують. За ним громада.”

Секретар ТУКЗ політолог Кароліна Дарчі так визначає цілі найбільшої організації етнічних угорців: “Вирішення проблем національних меншин відіграє дуже важливу стабілізаційну роль. Одним із основних умов побудови правової держави європейського зразка є те, що права національних меншин, які забезпечують їх захист та збереження, мають бути зафіксовані не лише на папері, а реально втілювалися в життя.”

Тим часом Іштван Гайдош, дискредитований своєю діяльністю в Партії регіонів, пішов з посади голови ДСУУ, яку обіймав 12 років. Приблизно у грудні партія обиратиме нового лідера. Багато закарпатських угорців сподівається, що новий керівник ДСУУ буде готовий сісти за стіл переговорів з представниками ТУКЗ: “Якщо вони оберуть потрібну людину, тоді може бути консенсус і угорці можуть навіть об’єднатися. Це буде процес не одного дня, але за три-чотири роки, до наступних парламентських виборів, угорська громада може стати єдиною на Закарпатті. Поки що вона поділена, і тому нею можна маніпулювати.”


В День пам’яті жертв голодоморів, у закарпатських угорців свій день скорботи. 22 листопада вони пройшли пам’ятною ходою від Мукачева до Сваляви для вшанування пам’яті закарпатців, які загинули в ГУЛАГу. Закарпатські угорці це скоріше не напівукраїнці і напівугорці, а ніби окремий народ. Більшість не цікавить те, що відбувається в Києві чи Будапешті, якщо воно їх прямо не стосується. У них своя політика, що радше прагне бути відокремленою від великих угорської та української політики. Проте у ці турбулентні часи для обох їхніх батьківщин, закарпатським угорцям не тільки доведеться брати участь у політиці обох держав, але, можливо, бути для них об’єднавчим фактором.


Артур Корнієнко
Проект Института Горшенина
http://society.lb.ua/life/2014/12/09/288637_zakarpatskiy_separatizm.html

admin