Те, що відбувається в Києві та в інших регіонах України, – це внутрішня українська справа, яка має вирішуватися без стороннього втручання.


Про це заявляє політолог, голова правління Інституту української політики Кость Бондаренко.

«Популярним міфом українських політиків – як з табору влади, так і з табору опозиції – є теза про те, що Європейський Союз однозначно стоїть на стороні Євромайдану і активно сприяє та сприятиме опонентам влади у просуванні їх інтересів. Бажання спотворити картину дійсності, показати ситуацію в Україні як конфлікт глобального Заходу (США і ЄС) та Сходу (Росія) – спокусливий, особливо після того, як аналогічним способом (як конфлікт ЄС та Китаю) було минулого року подано збройний конфлікт у Малі. З одного боку, можна зрозуміти сторони протистояння: кожна розуміє, що у випадку загострення конфлікту от-от з’явиться – одним Брюс Вілліс, іншим Михайло Порєчєнков – і врятує ситуацію. Але з іншого боку – суттєво занижується власна суб’єктність України», – вважає він

Бондаренко зазначає, що в 2004 році українці запросили для участі у переговорному процесі і в посередництві для вирішення спірного питання про владу іноземців – «високі посередники з ЄС, США і Росії всадили наших політиків за стіл переговорів і допомогли тому, щоб політичний процес в країні розвивався в мирному руслі і отримав легітимну основу».

«Минуло майже десять років. За цей час багато чого змінилося. Але запрошувати зараз іноземних посередників, аби вирішити проблему всередині нинішньої України – контрпродуктивно. Ми просто розпишемося у власній безпорадності і у відсутності внутрішніх механізмів досягнення компромісу. Тим більше, що в умовах, коли президент пропонує опозиції реальний компроміс (навіть із вирішенням питання влади і переформатуванням Конституції). Якою в таких умовах повинна бути роль міжнародних посередників? Хіба що вони мали би всадити за стіл переговорів лідерів опозиції і лідерів «навіжених» (прошу не ображатися на історичний термін) всередині Майдану і виступити у ролі посередників всередині Майдану?» – заявляє політолог.

На його думку, Європейський Союз відверто не втручається у справи України. Україна – не Югославія початку 90-х. Конфлікт між політичними групами всередині нашої країни – це не міжетнічний конфлікт в колишній Югославії і національним інтересам, скажімо, Німеччини чи Франції він не загрожує. Натомість відверте втручання може дорого коштувати Європейському Союзу – насамперед, як каже Бондаренко, зовнішнє втручання може призвести до розколу країни й утворення кількох територій під протекторатом різних геополітичних гравців. По-друге, це обов’язково посварить ту ж Німеччину з Росією, а вона націлена на пошук конструктивного діалогу з РФ.

Саме тому, за словами політолога, в Європейському Союзі дуже ретельно відстежують інформацію з України і ретельно розшифровують мессиджі з Києва.

«Міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт не випадково привітав ініціативи Віктора Януковича, озвучені 24 січня. Більдт не належить до числа палких шанувальників українського президента і відомий як його критик. До того ж Більдт – один з найавторитетніших європейських дипломатів. Слова, сказані ним на підтримку компромісу в Україні, варті не просто уваги. Слова Більдта можна оцінювати як напівофіційну позицію Європейського Союзу у даному питанні», – заявляє Бондаренко.

Також він стверджує, що Європі не потрібна підтримка чергового «кота в мішку» в Україні.

«Почергова спроба робити ставку на Ющенка, Тимошенко, потім Януковича, потім – пошук можливого «спадкоємця» привів до переконання, що в Україні потрібно працювати не з окремими особами, а з силами, які стоять на чіткій платформі. Опозиція і Майдан окрім гасел не сформували нічого. Немає цілісної системи і стратегії руху до європейської ідентичності. Немає бачення системних змін і реформ на випадок взяття влади. Немає артикульованої програми. Два місяці – це більш, ніж достатньо для того, щоб написати осмислений план будівництва нової держави. За цей час можна було навіть написати і відшліфувати власний варіант Конституції, з яким виходити на переговори з владою – замість того, аби повертатися до недосконалої та суперечливої Конституції у редакції 2004 року.

Всього цього не було. Були лише постійні приїзди іноземних гостей, які відверто піарилися на барикадах (в Європі навесні – вибори до Європарламенту, тому зайвий піар не зашкодить), робили багатозначні, але порожні по суті заяви про підтримку України і Майдану, голосно виступали з другорядних європейських трибун», – каже він.

http://zik.ua/ua/news/2014/01/27/

admin