Коли в квітні цього року головою Закарпатської ОДА призначили генерала СБУ Олексія Петрова, то закарпатці насторожилися. У генерала не було досвіду адміністративної роботи, і хто знає, як він розбирається в господарських питаннях, а область наша міцно осіла на останній сходинці щодо соціально-економічного розвитку в Україні.

Виникали також питання, як новий голова ОДА буде співіснувати з місцевими політичними та бізнесовими елітами, як готуватиме грунт під місцеві вибори.

Одним словом, питань назбиралося багато, щоб сісти і поговорити, на що Олексій Петров без проблем погодився.

— Олексію Геннадійовичу, сподіваюся, те, що вас направили працювати на Закарпаття не є засланням на каторгу. Ви взагалі раніше були на Закарпатті?

— Звичайно, був. Ще 13 років тому ми з родиною для себе відкрили Закарпаття. Сталося так, що об’єднали Травневі свята, тобто, були доволі тривалі вихідні, але не було можливості по роботі виїхати за кордон, бо у нас є обмеження, не можна виїжджати за кордон без відпустки, тому нам порадили з’їздити подивитися Закарпаття. І ми відкрили для себе цей чудовий край. Відкрили сакури, відкрили магнолії, відкрили цілющу мінеральну воду. Ми просто закохалися у Закарпаття і потім уже щороку сюди приїздили разом із дітьми і проходили курс оздоровлення в Поляні.

— Чи можна так сказати, що ви добре вже знали про Закарпаття і вам просто надійшла пропозиція очолити одну з областей і ви вибрали Закарпаття, чи все-таки було конкретне прохання від президента стати головою ОДА саме на Закарпатті.

— Була пропозиція очолити ОДА конкретно на Закарпатті.

— А дружина як прореагувала?

— Дружина зі мною у таких питаннях не сперечається, тому, що я був військовим, тож для нас було звичним міняти локацію, ми готові до цього завжди. Єдине, проблема з дітьми, вони навчаються, мають сталий навчальний процес. Але щодо Закарпаття, то заперечень не було, Закарпаття — так Закарпаття.

— Що ви на той час знали про Закарпаття? Вас напевно консультували, розповідали про особливості регіону. Яка інформація у вас на той час була?

— Дуже багато інформації. Ви ж знаєте, що я був у керівництві Департаменту контррозвідки, мав багато інформації, в тому числі й стосовно Закарпаття. Інформації усього спектра: політичної, соціальної, економічної, щодо нацменшин, контрабанди, незаконних фінансових схем, незаконних вирубок лісу і таке інше. Я був обізнаний, звичайно, але враховуючи, що це посада адміністративна, управлінська, пов’язана з державотворенням, то довелося трошки «піднабратися» додаткової інформації. Для цього відвідував Інститут стратегічних досліджень, зібрав останні аналітичні довідки, узагальнювальні факти, щоб було чим оперувати.

— Ну, тоді ви вже знаєте, що область є дотаційною, і як ви вважаєте, наскільки це справедливо, що Закарпаття є дотаційним краєм, якщо у нас такі потужні природні ресурси і область межує з чотирма кордонами Євросоюзу? Чи є в області потенціал, щоб вийти з ярма дотаційності та заробляти на себе?

— Гарне питання, бо завжди сміюся, коли згадую, що коли я тільки від’їжджав на роботу на Закарпаття, то мені демонстрували в Офісі Президента статистику, за якою Закарпаття займає 24-те місце з 24-х регіонів. Ну я тоді подумав оптимістично — пощастило, бо падати вже нікуди (посміхається).

Це, звичайно, виклик для мене. Вважаю, що незаслужено область була обділена увагою державною, в першу чергу фінансовою, щодо виділення державного бюджету асигнувань. Але дуже цікаво те, що є куди розвиватися, є такий люфт для прийняття рішень з метою формування реального сектору економіки в регіоні. Бачу серйозний потенціал у туризмі, а також в індустріалізації.

— В індустріалізації якого плану? Ми тут боремося за чисту екологію…

— У плані залучення виробничих потужностей, які дадуть змогу формувати місцевий і державний бюджети. Мова не про важку індустрію, а, в першу чергу це машинобудування. Це можливість відновлення того потенціалу індустріального, який був започаткований у 2001 році, за рахунок введення спеціальних економічних зон. Тут існував індустріальний парк у СЕЗ, інвестори отримували податкові пільги і жваво вкладали кошти у виробництво. Тоді Закарпаття виходило на самоокупність. Але, на жаль, проект через кілька років закінчився. Хоча ще досі у нас працюють відомі компанії — «Ядзакі», «Фішер», «Джейбіл», «Флекстронікс», «Єврокар». Це ті підприємства, які ще й сьогодні займають топ-місця. Але область уже не має достатніх бюджетних надходжень для того, щоб не бути дотаційною.

Саме тому лобіюватиму перед президентом та урядом питання створення в області індустріальних парків із необхідними преференціями та пільгами.

Ми повинні надати шанс нашому регіону вийти на якусь точку окупності.

Ну і туризм. Туризм, безперечно, є однією з пріоритетних сфер, але, як на мене, він за нинішніх обставин не може бути головним прибутком. Туризм наразі — це додатковий прибуток. Хоча ми будемо робити все, щоб розвивати в області серйозний туризм.

— Туризм на Закарпатті приносить у бюджет лише десяту частину того, що приносить туризм у тій же Львівській області. У чому причина?

— Можливо, у нас нема відповідного контролю фіскального за обсягом коштів, які надходять. Але хотів би звернути вашу увагу, що насправді це все опосередковано. Коли ми говоримо про надходження від туризму, то це не лише прямі бюджетні надходження. Адже туристи залишають багато грошей у наших крамницях, на базарах, ресторанах, садибах, чанах, басейнах тощо. І в цьому випадку відбувається оподаткування опосередковане. Через другий, третій ланцюги вони все одно формують реальний сектор економіки.

Хочу звернути увагу на ще одному моменті. З втіленням адміністративної реформи буде зовсім інше співвідношення податків, які залишаються в територіальній громаді і які йдуть до решти бюджетів. Після реформи сільські старости чи голови ОТГ будуть зацікавлені в тому, щоб кошти з садиб, пансіонатів чи готелів надходили до бюджету громади і тоді посилиться контроль, буде менше нелегального туристичного бізнесу. Після того, як будуть створені ОТГ, вже влада ОТГ має нести фінансову відповідальність за утримання шкіл, садочків, ремонт доріг, тротуарів тощо.

— Олексію Геннадійовичу, уявіть собі, що ви закінчили державну службу і стали підприємцем. Чи захотіли б ви відкрити власний бізнес на Закарпатті або пішли б у інший, більш індустріальний регіон?

— Звичайно, що відкрив би, мені тут дуже подобається, мені тут, як кажуть, зайшло.

— Перед цим ви були в Кіровоградській області. Там як?

— А там «не зайшло» (сміється).

— На вашу думку, які головні проблеми в нашій області, на що в першу чергу потрібно звернути увагу?

— Мені здається, що головною проблемою, яка, щоправда, тепер добре вирішується — це дороги. Скрізь у світі, де будують житлові будинки або якісь об’єкти, в першу чергу будують дороги, а потім самі об’єкти. Найважливішим стимулом для економічного розвитку є дорожня інфраструктура. Я не політикан, та повністю підтримую ініціативу президента Володимира Зеленського щодо необхідності розбудови інфраструктури і, як відомо, вперше Закарпаття отримує на реконструкцію доріг аж 5 мільярдів гривень.

Хороші дороги на Закарпатті дадуть можливість розвитку туризму, включаючи зелений туризм, сільський. Це дасть можливість приїхати на Закарпаття багатьом українцям та європейцям з грошима. У першу чергу, приїдуть сюди кияни, і я борюсь за те, щоб Закарпаття відвідувало якнайбільше киян, бо це люди, які мають хороші статки і залишають у мандрівках чималі кошти. Киянин — це багатий турист.

Хочу також залучити і львівських туристів на Закарпаття. Їх вже чимало відпочиває в термальних басейнах у Косино. Але зараз ми відновлюємо рух потяга Львів—Солотвино, і туристів зі Львівщини має бути ще більше.

— Якщо ми боремося за туриста, то чому у нас є така нездорова тенденція рекламувати наш туризм у нашій же області?

— Я намагаюся зламати цю тенденцію і наразі ми пропагуємо Закарпаття в різних областях України. Білборди із закликом відпочивати на Закарпатті встановлені на трасі Київ—Одеса. Ми на столичному ринку орендуємо магазини для презентації нашої закарпатської гастрономії. У планах також інші проекти презентації нашого краю в інших регіонах України.

— Окрім доріг, які ще проблеми?

— Друга проблема — проблема зі сміттям. Для цього нам необхідно вплинути на культуру, вплинути на свідомість, а також надати і створити такі умови, які би сприяли залученню інвестицій для побудови сміттєпереробних заводів. Є стратегія поводження з відходами. Ми повинні її втілити, і для цього будуть створені майданчики з переробки вторинної сировини. За кілька днів ми відкриваємо сміттєпереробний завод у Яноші. Сподіваюся, будуть й інші інвестиційні проекти.

Ну і знову хочу повернутися до туризму. Бо це також напрямок, який вважаю проблемним, хоч і дуже перспективним. У нас на Закарпатті є багато місць, які можуть бути привабливішими для туристів, ніж той-таки Буковель на Івано-Франківщині. Ми маємо навіть більші переваги над сусідніми регіонами — Львівщиною та Івано-Франківщиною, бо у нас крім гір є термальні, мінеральні води, є північні схили гір, на яких сніг тримається значно довше, ніж на Буковелі. Зокрема, на Драгобраті до травня лежить сніг. Мені дивно, що в таких привабливих туристичних місцях на Закарпатті за роки незалежності не було побудовано жодного пристойного гірськолижного курорту. Коли перебуваю з візитом у Рахівському районі, то мене люди питають, коли буде нарешті в районі збудовано хороший гірськолижний курорт, на якому були би працевлаштовані місцеві мешканці, а бюджет мав би солідне фінансове поповнення. Наразі у нас діє виключно прозора система тендерів, і у нас на тендер зголошується по 10—13 компаній на реалізацію того чи іншого проекту. І саме завдяки цьому у нас є можливість економії по 30—40 мільйонів гривень на 100-мільйонному тендері. І ці зекономлені кошти я перенаправляю на об’єкти, які мають відношення до покращення туристичної привабливості.

Зокрема, ми зробили 5 км дороги біля гірського курорту Красія на Великоберезнянщині. До нас звернулися організатори, які хочуть провести там Чемпіонат Європи з фристайлу, попросили зробити 5 км дороги і ми оперативно вирішили це питання. Так само нещодавно проводився Чемпіонат України з гірських автогонок біля Лумшорів у Перечинському районі. Ми за два дні зробили трасу. Наразі так само хочемо збудувати дорогу до гірськолижного курорту Драгобрат. Це дасть можливість розбудувати інфраструктуру курорту. Хоча, якщо чесно, наразі там «шанхай», і роботи ще дуже багато.

— Ви були вже в усіх районах області?

— Так.

— Які найдепресивніші? Які тягнуть область назад? Які треба піднімати і вливати в них?

— Із депресивних, напевно, Перечинський, стосовно слабкості економіки. Є ще один проблемний район, але не щодо економічного, а щодо розбалансування державної влади і місцевого самоврядування. Виноградівський район. Там існують глибинні владні конфлікти, невиконання функцій влади, відсутність прокурорського нагляду. Буду розбиратися…

— З вашого дозволу хотів би поставити кілька політичних запитань. Чи можете сказати, з ким ви бачите коаліцію в майбутній обласній раді, які політичні сили будуть союзниками «Слуги народу»? Останнім часом ви доволі лояльні до закарпатських нардепів парламентської групи «Довіра», які створили партію «Рідне Закарпаття». Вони союзники?

— Відповідно до Закону «Про місцеві адміністрації» голова державної адміністрації є політичною посадою, але політичним будівництвом на Закарпатті я ще не займався. Таких прав та повноважень мені ще ніхто не надавав, хоча мене вже звинувачують у тому, що я використовую адмінресурси. Хочу сказати щодо лояльності до представників «Довіри». Вони консолідовано підтримують усі проекти провладної партії у Верховній Раді, і у «Слуг народу» та «Довіри» немає різких контрастних протирічь у політичних програмах. Окрім того, закарпатські нардепи «Довіри» є патріотами Закарпаття. Вони керуються єдиною метою, як розвивати цей край. Мені здається також, що у представників «Довіри» менші, ніж у інших політичних груп, якісь владні амбіції щодо можливості повпливати на процеси державотворення в Закарпатській області. Думаю, що моя думка збігається з думкою партії «Слуга народу».

Будучи над процесом політичним, прошу сьогодні допомоги у всіх політичних партій. До всіх політичних партій звертався у відкритому ефірі про те, що я як представник з виконання законів на території Закарпатської області буду чітко слідкувати за дотриманням виборчого процесу.

— З Балогою вже зустрічалися?

— Ні. Навіть у житті ніколи.

— А з Ледидою?

— З ним так. Він же обласний депутат.

— Так, а зараз ще й очолює обласний осередок партії «За майбутнє». Представники цієї партії можуть бути у провладній коаліції в майбутній облраді?

— Я думаю — ні.

— А з ОПЗЖ ви б пішли в коаліцію?

— Ні. Хоча це ще питання зараз, хто токсичніший ЄЦ чи ОПЗЖ.

— У нас у минулій обласній раді золотою карткою володіли угорці. Ви з ними як співпрацюєте зараз? Можете з ними піти на переговори. Ви їх бачите в майбутній коаліції?

— Якщо я буду десь дотичний до політичного будівництва в регіоні, то, звичайно, я б запропонував угорцям бути в коаліції з діючою владою. Дійсно, достатньо велика кількість угорців на Закарпатті і певна реакційність Будапешта зобов’язує нас обов’язково звертати увагу на наші взаємовідносини, звертати увагу на їх проблеми та шукати компроміси. Це не вимушене зобов’язання, там небагато компромісів, на які ми йдемо. Я спробував змінити формат взаємовідносин. І бачу, що нам це вдалося, бо це був меседж президента.

Ми достатньо багато уваги приділяємо Берегівському району і те, що після скорочення кількості районів, Берегівський район залишився, теж моя пропозиція. Хотів би бачити угорців у обласній раді, але під прапором «Слуги народу». Їм краще приймати рішення і бути у владній партії.

— Ви поміняли заступників. Відчуваєте опір всередині адміністрації, опір чиновників, які залишилися із минулої влади?

— Я ж усіх не міняю. Хто біжить, хто не біжить, хто витримує темп, хто ні. Я є прибічником того, що машина має рухатися, а вже на ходу щось замінювати, якщо не можемо пристосувати під себе.

— У нас часто голови ОДА не мали нормальної підтримки Києва. У вас зараз є підтримка у Києві в уряді, в Офісі Президента?

— Є. Ми розробили свої проекти на Закарпатті, які потребують підтримки центральної влади. Це і електронна черга перетину кордону, хочемо запустити аеропорт, маємо намір відновити індустріальний парк. І нас чують у Києві. Є у нас контакт із керівником бюджетного комітету Юрієм Арістовим, і першим заступником керівника Офісу Президента Сергієм Трофімовим, який займається регіональною політикою, часто спілкуюся і з главою уряду Денисом Шмигалем.

— Як ми вже згадували, Закарпаття в так званих рейтингах соціально-економічного розвитку, які хтось колись назвав ще «рейтингами губернаторів», на останньому місці. Раніше головам ОДА, чиї області були на останньому місці, погрожували звільненням. Чи є в нас шанс вийти хоча б у 20-ку.

— Шанс є. По багатьох показниках у нас не все так погано. Але за три місяці я не можу побудувати неможливе. Вносить також свої корективи коронавірус. Окрім того, ми мали паводок, який також повпливав на показники.

— Ви робили соціологічний зріз на рахунок впізнаваності на Закарпатті? Який відсоток вашої впізнаваності в області? Люди знають, хто такий Петров?

— Ні, не робив. А навіщо? Тут, на Закарпатті, не потрібно здаватися, у значенні російського слова «казаться». Тут показуху чітко бачать. Тут потрібно робити. Закарпатці дуже тонко відчувають імпровізацію або фейк. Виключно заради «лайків» це не працює. Тут реально треба працювати.

— Бачу, немає щодо вас поки що серйозної критики, навіть у тій пресі, яка, можливо, буде вам опонувати. Рідкісне явище на Закарпатті, коли голову ОДА ніхто не критикує, зважаючи на те, що кожен політичний лідер має власні ЗМІ.

— Конструктивна критика це — нормально, а відсутність критики насторожує. Коли ти перебуваєш в зоні комфорту, ти втрачаєш пильність. А неконструктивна критика мене не чіпляє.

— І останнє питання, після закінчення державної служби або виходу на пенсію ви б залишилися жити на Закарпатті?

— Звичайно. Прекрасна природа, помірний клімат, особливий менталітет закарпатців, які є творчими і мудрими людьми. Мені все «заходить» і я із задоволенням залишився би тут жити (посміхається).

Петро Гойс