Із-понад 100 тисяч закарпатців, переважно угорської національності, які мають ще й паспорти Угорщини, чимала кількість працює на державній службі. Закон про держслужбу, який набуде чинності з 1 травня, забороняє людям із подвійним громадянством займати держпосади.


З громадянством іншої держави на держслужбу в Україні зась

Відповідно до статті 4 Конституції в Україні існує єдине громадянство, а отже, за конституційною логікою державними службовцями не можуть бути особи з громадянством іншої держави. У цьому контексті абсолютно необгрунтованим є жарт Ігоря Коломойського стосовно того, що в Україні нібито заборонене лише подвійне громадянство, а у нього воно потрійне і це не заборонено. Конституція України забороняє будь-яке множинне (два і більше) громадянство.

Однак у старому законі про держслужбу це конституційне положення не було належним чином відображено, що й призводило до різних маніпуляцій. Тому однією з особливостей нового закону є наявність чітких заборон щодо зайняття посад державних службовців особами, які мають громадянство інших держав. Зокрема, відповідно до п. 6 ч. 2 статті 19 Закону на державну службу не може вступити особа, яка має громадянство іншої держави. Крім того серед підстав для припинення державної служби (стаття 84) у зв’язку зі втратою права на державну службу або його обмеженням є: 1) припинення громадянства України або виїзд на постійне проживання за межі України; 2) набуття громадянства іншої держави.

Ключові засади та принципи діяльності держслужби за новим законом

1. Замість складної системи поділу на сім категорій та 13 рангів запроваджується поділ посад державної служби на категорії:

— «А» (вищий корпус державної служби): посади державного секретаря КМУ та його заступників, державних секретарів міністерств, керівників ЦОВВ, які не є членами КМУ, та їх заступників, керівників апаратів КСУ, ВСУ, вищих спецсудів та їх заступників, голів місцевих держ­адміністрацій, керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України.

— «Б» (керівники підрозділів): посади керівників структурних підрозділів Секретаріату КМУ та їх заступників, керівників структурних підрозділів міністерств, інших ЦОВВ та інших державних органів, їх заступників, керівників територіальних органів цих державних органів та їх структурних підрозділів, їх заступників, заступників голів місцевих державних адміністрацій, керівників апаратів апеляційних та місцевих судів, керівників структурних підрозділів апаратів судів, їх заступників, заступників керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України.

— «В» (інші посади державної служби, не зачислені до категорій «А» та «Б»).

При цьому кількість посад державної служби категорій «А» і «Б» в державному органі повинна становити не більше третини його штатної чисельності.

2. Дія Закону про держслужбу не поширюється на низку посад, які відповідно не є держслужбовцями: 1) політичні та виборчі посади — президент, глава Адміністрації президента та його заступники, члени уряду (прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри, їх перші заступники та заступники), народні депутати та депутати місцевих рад, секретар РНБО та його заступники, голови та члени державних колегіальних органів (Фонд держмайна, Антимонопольний комітет, Рахункова палата тощо), службовці Нацбанку; 2) судді, працівники прокуратури; 3) працівники державних органів, які виконують функції з обслуговування, працівники державних підприємств, установ та організацій, державних навчальних закладів; 4) військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу правоохоронних органів та інших органів, яким присвоюються спеціальні звання; 5) працівники патронатних служб (помічники, радники, уповноважені та прес-секретарі президента, голови Верховної Ради, прем’єр-міністра, помічники народних депутатів, наукові консультанти суддів КСУ, помічники суддів тощо).

Для окремих з вище перелічених осіб втрата статусу державного службовця дає і певні переваги, адже тепер можна буде працювати за сумісництвом чи на половину ставки, що заборонено державним службовцям.

3. Мінімізація можливості міністрів впливати на кадрову політику міністерства. Запроваджуються посади державного секретаря Кабінету Міністрів та державних секретарів міністерств,які й мають очолити систему державної служби в Україні. Державні секретарі міністерств будуть призначатися на посаду Кабінетом Міністрів за поданням Комісії з питань вищого корпусу державної служби строком на п’ять років із правом повторного призначення. Відбір кандидатур на посаду державних секретарів буде здійснюватися за результатами конкурсу.

Комісія з питань вищого корпусу державної служби — постійно діючий колегіальний орган, що працює на громадських засадах у складі представників президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, керівника ЦОВВ, що реалізує державну політику у сфері держслужби, керівника   Національного агентства з питань запобігання корупції, представника Державної судової адміністрації України, представників профспілок та представників наукових установ, громадських об’єднань, навчальних закладів, експертів відповідної кваліфікації.

4. Кількість державних службовців скорочується, за приблизними підрахунками, на 30 % (нині в Україні приблизно 250 тисяч державних службовців у системі органів виконавчої влади і 80 тисяч — в органах місцевого самоврядування). Діяльність службовців органів місцевого самоврядування визначатиме окремий Закон «Про службу в органах місцевого самоврядування». Зараз він у парламенті на розгляді у другому читанні. Цей Закон відділить виборчі посади від інших.

5. Вимоги до політичної неупередженості державних службовців (стаття 10 Закону): 1) для державних службовців категорії «А» — заборона бути членами політичних партій, поєднувати державну службу зі статусом депутата місцевої ради; 2) для всіх категорій державних службовців — заборона обіймати посади в керівних органах політичної партії, залучати, використовуючи своє службове становище, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, працівників бюджетної сфери, інших осіб до участі у передвиборній агітації, акціях та заходах, що організовуються політичними партіями, у будь-який інший спосіб використовувати своє службове становище в політичних цілях. Невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця вважається дисциплінарним проступком (п. 8 ч. 2 ст. 64 проекту).  

6. Правила субординації. Державний службовець під час виконання посадових обов’язків діє у межах повноважень, визначених законом, і підпорядковується своєму безпосередньому керівнику або особі, яка виконує його обов’язки. Якщо державний службовець отримав наказ (розпорядження), доручення не від безпосереднього керівника, а від керівника вищого рівня, він зобов’язаний повідомити про це безпосереднього керівника. Під час виконання своїх обов’язків державний службовець не зобов’язаний виконувати доручення працівників патронатної служби (помічників, радників, консультантів керівника).

Наказ (розпорядження), доручення має містити конкретне завдання, інформацію про його предмет, мету, строк виконання та особу, відповідальну за виконання. Наказ (розпорядження) має бути письмовим, а доручення може бути письмовим або усним. Наказ (розпорядження), доручення може бути скасовано керівником, який його видав, а також керівником вищого рівня або органом вищого рівня.

7. Дотримання принципу вер­ховенства права та поваги до прав людини. Державний службовець у разі виникнення у нього сумніву щодо законності виданого керівником наказу (розпорядження), доручення повинен вимагати його письмового підтвердження, після отримання якого зобов’язаний виконати такий наказ (розпорядження), таке доручення. Одночасно з виконанням таких наказу (розпорядження), доручення державний службовець зобов’язаний у письмовій формі повідомити про них керівника вищого рівня або орган вищого рівня. У такому разі державний службовець звільняється від відповідальності за виконання зазначених наказу (розпорядження), доручення, якщо їх буде визнано незаконними у встановленому законом порядку, крім випадків виконання явно злочинних наказу (розпорядження), доручення. Якщо державний службовець виконав наказ (розпорядження), доручення, визнані у встановленому законом порядку незаконними, і не вчинив зазначених дій, він несе відповідальність за своє діяння відповідно до закону.

Керівник у разі отримання вимоги державного службовця про надання письмового підтвердження наказу (розпорядження), доручення зобов’язаний письмово підтвердити або скасувати відповідні наказ (розпорядження), доручення в одноденний строк. У разі неотримання письмового підтвердження у зазначений строк наказ (розпорядження), доручення вважаються скасованими.

За видання керівником та виконання державним службовцем явно злочинних наказу (розпорядження), доручення відповідні особи несуть відповідальність згідно із законом.

2. Робочий час. Для державних службовців установлюється 40-годинний п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Для виконання невідкладних або непередбачуваних завдань державні службовці, для яких законом не передбачено обмежень щодо роботи, на підставі наказу (розпорядження) керівника державної служби, про який повідомляється виборчий орган первинної профспілкової організації, зобов’язані з’явитися на службу і працювати понад установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні, святкові та неробочі дні, у нічний час. За роботу в зазначені дні (час) державним службовцям надається грошова компенсація у розмірі та порядку, що визначені законодавством про працю, або протягом місяця надаються відповідні дні відпочинку за заявами державних службовців.

Забороняється залучати до роботи понад установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні, святкові та неробочі дні, у нічний час вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їхньою згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їхньою згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

3. Відпустка. Державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Крім того за кожний рік державної служби після досягнення п’ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів. На держслужбовців також поширюються загальні положення трудового законодавства щодо надання додаткових відпусток, зокрема й без збереження заробітної плати. Також державному службовцю надається відпустка без збереження заробітної плати на час участі у виборчому процесі.

Для виконання невідкладних завдань державні службовці, які займають посади категорії «А», можуть бути відкликані із щорічної основної або додаткової відпустки за рішенням суб’єкта призначення, а державні службовці, які займають посади категорій «Б» і «В», — за наказом (розпорядженням) керівника державної служби. Порядок відкликання державних службовців із щорічних відпусток затверджено постановою Кабміну від 25.03.2016.

4. Додаткові гарантії під час службових відряджень (стаття 42 Закону). Під час направлення державного службовця у відрядження беруться до уваги його сімейний стан та інші особисті обставини. Не допускається направлення у відрядження без їхньої згоди вагітних жінок, державних службовців, які мають дітей віком до 14 років, самостійно виховують дітей-інвалідів, інвалідів з дитинства. При цьому строк відрядження державного службовця протягом одного календарного року не може перевищувати 60 календарних днів, крім випадків, визначених законодавством.

Віталій Дацюк,
кандидат юридичних наук, ProZak.info