Бюджетна ніч підтвердила депутатську здібність штампувати закони наосліп. Недосконалі, як зізнався прем’єр, але за умов війни та кризи все ж нібито кращі, ніж ніякі. Зазначену процедуру експрес-продавлювання бюджету-2015 більшість політологів небезпідставно присвятила Міжнародному валютному фонду, без якого Україна, на жаль, уже не врятується. Отже, девіз «на війні як на війні» для частини парламенту послужив певним виправданням тієї нічної активності.    


Тепер про справжню війну. Нинішня хоча й не світова, однак має таки і світовий вимір. У ній і Росія, і Україна зазнають приблизно рівних втрат. Різниця лише в тому, що в Росії ресурсів на рік-два, а Україна свої майже вичерпала. Держава нині в цейтноті й тому має рухатися на форсажі.

Мало в кого є сумніви, що Росія впаде. Втім Україна ризикує впасти скоріше, якщо не «підметушиться». При цьому Київ зможе отримати реальний доступ до таких ресурсів, які Москві і не снилися. І йдеться не лише про фінанси. Головне — доступ до західної моделі сталого розвитку. Питання стоїть глобально: якою буде модель світового розвитку найближчими десятиліттями. Буде ця модель китайсько-російською (ринок мінус демократія) або європейсько-американською (ринок плюс демократія)?

Від першої моделі Україна вже відбилася, а до другої так і не прийшла. Новий уряд замість того, аби радикально змінювати державу, оголосив курс на виживання. Мовляв, складно проводити реформи під час війни. Втім це або помилка, або дезінформація, бо перехід до стабільного розвитку рідко коли відбувався в мирний час. Навпаки — майже завжди він тривав під тиском складних викликів, з війною та її наслідками включно. Тож, якщо Україна й виграла перший раунд війни у 2014 році, це ще не гарантує, що виграє у 2015-му. А причина буде одна — недалекоглядність українських лідерів. Якщо, звичайно, пересічні українці своїх керманичів не поправлять.

До речі, за останній рік відкрилися ті риси, які українці чи то давно забули, чи то добре приховували. У той час, коли донизу котяться економічні показники, галопують ціни і урізаються зарплати, на Схід невпинно йдуть каравани допомоги бійцям та біженцям. Притрушене історичним пилом слово «добровольці» стало популярним. І це у країні, де «косити від армії» роками було національним видом спорту. Розуміючи, що за законом добровільні загони — фактично «стійкі озброєні злочинні угруповання», добровольці йшли в бій уже тоді, коли влада ще міркувала, як назвати війну на Сході й забороняла військовим застосовувати зброю проти сепаратистів. Ця війна стала справжнім рентгеном людської сутності. І це стосується не лише цивільного обивателя або військової людини, а й можновладця.

Чи не головне завдання, що стоїть сьогодні перед владою, це зміцнення довіри до себе. Бо сьогоднішній її рівень набагато нижчий, ніж це повинно бути у країні, що перебуває у стані війни. Влада, якій не вірять, не має права просити потерпіти та наказувати йти на смерть. Влада, що не вилікувалася від клептоманії, не має права закликати затягнути паски. Влада, яка не пояснює своїх намірів і не обгрунтовує своїх вчинків, не має права чекати на розуміння. Крім того, нерішуча влада має пам’ятати, що вона може дочекатися появи під своїми вікнами значної кількості рішучих чоловіків.

Трохи про Крим. Майже весь цей рік півострів прожив під окупацією держави, влада якої може служити живою ілюстрацією повної відсутності професіоналізму. Можливо, для тих кримчан, які щиро підтримували російську анексію Криму, це була не окупація, а таке собі «відновлення справедливості». Та звичайна людина не зобов’язана замислюватися над буденними питаннями водо- та електропостачання, транспортного сполучення. Це завдання місцевих політиків. Втім серед людей, що приймали рішення про окупацію Криму, не знайшлося жодного, хто задумався би про наслідки.

Хіба в Москві не знали, що Крим практично повністю залежить від постачання дніпровської води і його окупація означає крах сільського господарства півострова? Хіба в Москві не знали, що Крим практично цілковито залежить від електроенергії з України, і якщо в Києві вирішать відмовитися від постачання, Крим зануриться в пітьму? Хіба в Москві не знали, що Крим повністю пов’язаний транспортним сполученням із материком через Україну і знищення цього сполучення призведе до краху всієї інфраструктури півострова? Хіба в Москві не знали, що Крим живе українськими продуктами, українськими товарами, українськими курортниками і нічим більше? Хіба в Москві не розуміли, що окупація Криму призведе до краху інвестиційних проектів, фактичного знищення міжнародної банківської системи, маргіналізації території? Про що вони там узагалі думали?

Однак буде дивно, якщо Україна, яка лобіює відмову від заходження у кримські порти чужих суден, сама відправлятиме до Криму свої фури з харчами. Тож зникнення українських продуктів там це теж лише справа часу. Єдиний важіль, яким Москва може тиснути на Київ, змушуючи його продовжувати життєзабезпечення окупованій території, це війна. Але Росії, чиї сили надламані економічними санкціями, падінням ціни на нафту, крахом національної валюти і передчуттям близької біди, вже не до війни.

А як вам Керченська переправа? Вона залишиться незаперечним підтвердженням убивства географії однією недалекоглядною, самовдоволеною людиною з Москви. Ця людина перетворила півострів на острів і тепер два мільйони жителів нещасної землі залежать від штормів, поромів, пропускної здатності переправи — всього того, про що вони раніше й не підозрювали. Вже зрозуміло, що ніякого моста через протоку не буде і кримчанам доведеться жити на своєму «острові» рівно до того дня, коли нахабний дурний здоровань забереться з чужої квартири, а господар відремонтує у своєму будинку світло, воду, привезе їжу і влаштує бенкет. А під ялинкою, привезеною загарбником із якоїсь там Вологди, кримського щастя точно не буде.

За матеріалами ЗМІ