Одіозного українського олігарха Дмитра Фірташа затримали в Австрії. Це у нас в Україні на олігархів моляться. За кордоном меркантильності й культу грошей менше.   Фірташу запропонували за 125 млн. доларів застави перейти на домашні харчі, але він поки що цим не скористався. Окрім іншого, Фірташу загрожує екстрадиція до США.


Олігарха формально звинувачують в організації злочинного бандформування, однак розповісти слідству доведеться багато чого іншого.

Зокрема Фірташ фактично був ключовою фігурою в останньому протистоянні в Україні. Саме він був «ексклюзивним» постачальником газу з Росії до України. Тобто, тісно контактував із компанією «Газпром», яка формує половину бюджету Росії. Компанією, яка є головним козирем шантажу України та Європи в руках Путіна.

Фірташ повинен розповісти, що Путін так і не знайшов своєї кандидатури на вибори Президента України 2015 року. Що внутрішні кремлівські соціологи донесли Путіну про реальний рейтинг Януковича, який навіть на Сході України не перевищував 15 %. Медведчук, попри потужну кампанію, не зміг піднятися вище одного відсотка. Залишалися Тимошенко та Кличко, але перша таки набралася негативу і не була вже настільки підконтрольною, а на Кличка є свої плани в американців.

Саме через це Путін не міг допустити, щоб вибори президента в 2015 році таки відбулися, бо розумів, що з приходом «не свого» президента   втратить Україну і, можливо, назавжди.
Кремлівські політтехнологи почали розробляти план дестабілізації в Україні і зриву виборів. Дестабілізація почалася після відмови Януковича підписувати Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Путін у Сочі залякав Януковича, що наступні вибори він програє, а Європа жодних гарантій недоторканності йому не дасть. Це може зробити тільки Росія.

Янукович відмовився від Євросоюзу, що обурило багатьох українців, які вийшли на акції протесту. Російські політтехнологи розуміли, що в тому вигляді, в якому проходили акції, чергові передвиборні бали набирають представники опозиції і чим ближче до виборів, тим більше. Політтехнологи повинні були розробити план подальшої дестабілізації і реального збурення населення, але так, щоб саме населення навіть не здогадувалося, що ним маніпулюють.
Саме Фірташ із тодішнім головою Адміністрації Президента Януковича Льовочкіним були інструментами в планах політтехнологів Путіна.   Ще 17 грудня поблизу Адміністрації Президента з’явилися групи провокаторів з нашивками націоналістичних організацій, які почали силовий штурм кордонів міліції. При цьому, коли на їхні дії велися інші люди і ситуація ставала критичною, самі провокатори ховалися за тими ж таки кордонами міліції і в кабінетах Адміністрації Президента. Саме зі стін Адміністрації пішов наказ міліціонерам на штурм людей. Пролилася кров. За законами політтехнології саме кадри з насиллям викликають протест у головах людей. Після цього Майдан став масовішим і набув радикальніших рис.

Опозиціонери ж розуміли, що загострення ситуації може призвести до кривавого розгону Майдану, введення надзвичайного стану аж до відміни виборів. Усі пригадують кадри, коли Кличко намагався заспокоїти агресивне крило Майдану, однак був атакований екстремістами.

І все ж, Майдан утихав, що не входило в плани Кремля. Аж тут почалася реалізація нового плану з розхитування ситуації. З кабінету Льовочкіна пішла команда підрозділу міліції розігнати студентів. Знову кров і знову хтось усе це знімав на якісну відеоапаратуру. І тут повстала вся країна. Новий виток протистояння: в Кремлі потирають руки і шлють подяки фірташам, медведчукам та льовочкіним. Сам Льовочкін завбачливо написав заяву про відставку.

Лідери опозиції не були готові очолити протестний рух і розуміли, що силовий варіант захоплення влади може бути позитивно сприйнятий народом, але навряд чи буде сприйнятий іншими країнами. Опозиція все ще хотіла легітимних виборів, на яких безспірно вигравала. Однак прокремлівські політтехнологи руками фірташа-льовочкіна-медведчука і надалі розпалювала ситуацію. Почалося потужне силове протистояння на Грушевського. Звідкись взявся радикальний «Правий сектор», про який раніше ніхто не чув. По всіх телеканалах цілодобово йшла картинка такого собі бойового реаліті-шоу з палаючими шинами та коктейлем Молотова. Кремль, який і заварив цю кашу, також крутив ці телесюжети, але вже під своїм соусом: нацисти-бандерівці громлять мирних міліціонерів, бо вони росіяни.

Щоправда, і на Грушевського вдалося на доволі тривалий час встановити перемир’я. Кремль запанікував. І тут пішов у дію найжахливіший варіант загострити ситуацію — снайпери. Понад сотня жертв. Це було 20 лютого. Злодюга Янукович уже зрозумів, що йому кінець. Радикальне крило Майдану також було налаштоване лише на штурм, а опозиціонери ще 21 лютого пішли на переговори з владою. Радикали цей   крок сприйняли   як зраду і пішли на штурм. Владу Януковича було повалено. Силою. Яценюк із Тягнибоком погодилися формувати тимчасову владу, Кличко відмовився. Яценюк завбачливо назвав свій тимчасовий уряд — «урядом камікадзе».

У Росії ж були розв’язані руки. Якщо владу в Україні захопили силою, то визнавати її не будемо, повідомила російська влада, і, більше того, можемо захоплювати владу в такий самий спосіб в російськомовних регіонах України. Почали з Криму. Там також сформували нібито самооборону, щоправда, дали хлопцям автомати, а не дерев’яні дрючки і підсилили своїми військовими. Місцеві люди і так були зазомбовані і залякані   бандерівцями, тому всі кремлівські ідеї сприймали позитивно та одностайно: врятуватися від агресивних нацистів-бандерівців можна лише втечею в лоно Росії. Що і було зроблено. Тепер черга за іншими регіонами. Щоправда, пропагандистська машина Кремля дала збій. Стався перебір. Інформаційна істерика почала насторожувати і правдивість була під сумнівом. Натомість патріотичний дух українців став зашкалювати. Ми отримали зовнішнього ворога і перестали ворогувати між собою. Пожертвувати Кримом задля цього варто.