Про це важко писати, однак писати треба. Подеколи ми ідеалізуємо тих, хто нібито захищає цілісність держави, воює на Сході, бунтує проти корумпованої влади тощо. Уже в період Майдану виникли перші сумніви щодо необхідності ідеалізації активістів-патріотів. Дехто так захоплювався патріотичною активністю, що викликав лише негатив у суспільстві.


Пригадується, як у пресі з’явилася заява патріотів Закарпаття організації «КРОТОН» проти «українського націоналістичного перетоксикозу», коли деякі активісти-патріоти мали намір пофарбувати історичний міст в Ужгороді в блакитно-жовтий колір. Тоді ж громада висловлювала гнів з приводу того, що якісь активісти понамальовували великими літерами націоналістичні гасла на історичних будівлях. І люди почали ставити питання, чи є патріотами ті, хто фарбою на фасаді будівлі ХVІІІ століття метровими літерами пише «Слава Україні, смерть ворогам!».

До нашої редакції також надійшла скарга від мешканців одного з будинків Ужгорода, що відомий в місті український націоналіст паркує свій джип прямісінько в дитячій пісочниці в дворі і якщо йому робити зауваження, то криє всіх матюками і погрожує привести побратимів-націоналістів і покарати всіх незадоволених.

А чи варто нагадувати історію з Сашком Музичком із «Правого сектору», який просто наводив жах не тільки на представників корумпованої влади, а й на всіх без розбору підприємців чи інших людей, які чимось йому не вгодили…

Тоді ж напрошувалася відповідь, усе залежить від людини і не варто всіх ідеалізувати під копірку. Коли наш фотокореспондент повернувся із зони АТО, то розповідав, як неприємно його вразили розповіді місцевого населення про агресивних українських вояків. Особливо з добровольчих батальйонів. Виявляється, в зоні АТО відбирають машини, грабують квартири, гвалтують дівчат не лише бандити-сепаратисти, а й наші «вояки».

А цього тижня українців обурило відео, на якому члени батальйону «Айдар» перекривали рух по Бориспільському шосе і жорстоко побили водія однієї автівки за те, що той «кудись поспішав». Витягли з машини і били на очах у його вагітної дружини…

Ну і хочеться подати повністю запис на сторінці у Facebook нашого журналіста Славка Галаса, який, як відомо, зараз на запрошення губернатора Луганщини Геннадія Москаля очолює там одне з управлінь ОДА.

«Про спиртне і війну.

Один промовистий приклад із сумної статистики. На місце дислокації військової частини біля Сєверодонецька (навмисно не називатиму номер і конкретний населений пункт) приїхали волонтери з допомогою. Про це не заведено писати, але військовим часто, майже завжди, везуть і спиртне.

Цього разу також. Група солдатів і волонтерів зібралася в підсобці, щоб поспілкуватися в неофіційній обстановці за чаркою. Доспілкувалися до супе­речки, яка переросла в сварку. Врешті-решт один із хлопців витягнув наступальну гранату, висмикнув чеку й поставив перед усіма на стіл зі словами: «Той буде правий, хто залишиться живий!» Такий останній аргумент. Граната вибухнула, ніхто сховатися не встиг. Двоє загинули на місці (рядовий і волонтер), ще двоє (теж рядовий і волонтер) тяжко поранені. Загиблих сьогодні відправили додому, на Західну Україну.

Молоді хлопці пішли з життя, хоча зараз ніби перемир’я і на передовій стріляють набагато менше. А скільки військових отримали тяжкі травми в безглуздих ситуаціях тільки від того, що були нетверезі. Часто — після таких посиденьок із волонтерами, що привезли допомогу й захотіли випити, умовно кажучи, «100 фронтових грамів» із захисниками Вітчизни. Про таке теж не заведено писати. Хоча треба. Хоча би для того, щоб знати, яку допомогу варто везти, а яку краще випити самим — там, де нема зброї».

Ось так. Тіла загиблих із фронту привезли додому і як їх ховати, що говорити? Загинули за Україну? Адже вони дійсно воювали на фронті? Загинули з п’яних очей?...

Ми щиро шануємо героїв, які жертвують своїм життям за Батьківщину. Але все одно, в першу чергу, у всі часи головними рисами   повинні залишатися порядність, чесність та доброта. Війна рано чи пізно закінчиться. Хлопці повернуться з фронту. Та психологи вже зараз попереджають, що знову адаптуватися в звичне «цивільне» життя їм буде дуже важко. У них атрофувалися поняття болі та смерті. У них появилися інші бачення справедливості. Психологи кажуть, що нам доведеться зіштовхнутися з багатьма випадками безконтрольної агресії колишніх «фронтовиків». Щось подібне пережила Америка після війни у В’єтнамі. Щось подібне переживав СРСР після війни в Афганістані…