Результати парламентських виборів виявилися дещо несподіваними.

Ще не так давно Порошенко став Президентом України   в першому турі, набравши понад 50 % голосів. Тоді він обіцяв за кілька днів закінчити вій­ну на Сході, люструвати чиновників, продати свій бізнес і ще купу всякого приємного для вуха пересічного українця. Успіх на президентських виборах вирішили використати порошенківські політтехнологи, тому після провалу з прийняттям законопроекту про можливість участі в парламентських виборах не тільки партій, а й блоків ці політтехнологи придумали партію з абсурдною назвою «Блок Петра Порошенка».

Порошенко президентом став, однак фактично здав Донбас терористам, а замість того, щоб люструвати чиновників, узяв до свого партійного списку 13 корупціонерів. Та й що стосується продажу бізнесу, то його банк навпаки лише нарощував активи. Рейтинг президента падав і, відповідно, падав рейтинг партії його імені.

Регрес був настільки динамічним, що коли ще не так давно партії Порошенка соціологи давали понад 35 %, ми прогнозували, що на виборах не буде й 25 %.

Так і сталося. Порошенківці програли навіть боротьбу за перше місце, набравши менше 22 %
голосів виборців, і поступившись «Народному фронту» Яценюка, в якого трохи більше 22 %. Щоправда, Порошенко проведе найбільше депутатів за мажоритаркою. Загалом він може розраховувати на 132 штики в Раді, а Яценюк буде мати трохи більше 80.

Тим не менше, «Народний фронт» мав потужний фініш передвиборної кампанії, що дозволило тепер саме Яценюку ставити умови щодо коаліції. Порошенко не матиме монополії влади і тепер йому потрібно буде рахуватися саме з Яценюком при призначенні губернаторів та міністрів. Для України це добре, бо будь-яка владна монополія закінчується певного роду диктатурою.

Здивувало також третє місце партії «Самопоміч», яку очолює мер Львова Садовий. Успішний мер успішного міста та незаплямована команда у списку — чинники, які вивели партію на третє місце. 11 % голосів і 33 мандати в Раді це успіх. Фактично, саме «Самопоміч» стала так званою «третьою силою», якої потребує прогресивна громада країни, бо всі інші партії це набори «вчорашніх» політиків, навіть якщо вони і демократи.

Поява «Самопомічі» (не без підтримки Коломойського) зіграла злий жарт із «Громадянською позицією» Анатолія Гриценка. Адже «третя сила» це була його ніша. Щоправда, Гриценко вів якусь тягучу і критиканську кампанію, а окрім того Коломойський через свій телеканал «1+1» видав ряд викривальних сюжетів проти Гриценка, що зрештою спрацювало і прихильники «нових сил» у політиці віддали перевагу «Самопомочі».

Когось здивувало доволі високе місце партії «Опозиційний блок», яка набрала понад 9 % голосів виборців і отримає понад 20 штиків у парламенті. Мовляв, як так, що в час російської агресії і після того, як стало зрозуміло, що оточення Януковича розкрадало країну, ще хтось голосує за так званих опозиціонерів. Насправді ці відсотки ще малі. Частина Донбасу не брала участі в цих виборах, а крім того, пішов у небуття Крим, який також віддавав традиційно голоси за совків та комуняк, тому «опозиціонери» набрали не так багато, як могли. Крім того, не варто забувати, що ще на минулих виборах за партію Януковича голосувало понад 30 відсотків українців. І вони нікуди не ділися. Це наші громадяни з українськими паспортами, у яких є свої ідеологічні погляди. Вони так виховувалися і їх не просто «переробити». Навіть у областях і містах, які ми вважали прогресуюче українськими, громадяни голосували за колишніх «яничарів». Навіть у тому ж таки Маріуполі, який зараз патріотично піднесений і рішуче готовий давати відсіч російському агресорові, також переміг «Опозиційний блок». Це реальність і від неї не втечеш.

Здивувало різке падіння Радикальної партії Ляшка. Адже ще не так давно Ляшко зі своєю партією був серед лідерів із понад 25 % голосів. Простим людям подобалася його риторика, подобалося, як цей «хлопчина» кидався на когось із вилами і затримував сепаратистів. Але згодом стало зрозуміло, що партія не має чіткої програми, а «радикалізм» Ляшка штучний і не щирий. Як наслідок — менше 7,5 % голосів і 22 депутати в Раді.

На соплях, але таки пройшла в Раду партія Юлії Тимошенко «Батьківщина». Останнім часом Юлі важко доводиться в українській політиці, бо її кинули майже всі визначні прибічники. В неї залишилася доволі невиразна команда, а кампанія зводилася до критики президента. Навряд чи з Юлею ще будуть рахуватися. Вона може ввійти в коаліцію і розраховувати хоч на кілька представників у виконавчих органах, але про якісь високі посади вже не мовиться. Для Юлі краще не вступати в коаліцію, а переходити в опозицію до влади. Критикувати владу буде за що, бо вже зараз назріває соціальне невдоволення. Влада буде боятися сваритися з олігархами і відбирати в них накрадені капітали, а грошей у казні немає.

Інші партії в парламент не пройшли. Серед них і ті, яким соціологи передбачали входження. Зовсім трохи до потрібних 5 % не вистачило «Свободі». Ще на минулих виборах націоналісти Тягнибока набрали 10 %, а зараз не змогли взяти і половини з цього. Тоді на «Свободу» сподівалися як на силу, яка не дасть владі красти, і силу, яка буде в рішучій опозиції. Однак «Свобода» лише спочатку запам’яталася кількома ефектними мордобоями і більше нічим.

Що стосується національного радикалізму, то цю нішу зайняв «Правий сектор», але і ця партія не мала успіху серед виборців. Люди потребують спокою та стабільності. Щоправда, не від усіх, бо саме спокій та стабільність пропагував Сергій Тігіпко зі своєю «Сильною Україною». На рекламу були потрачені величезні кошти. Тим не менше, «Сильна Україна» Тігіпка ледь подолала
3 %-ний бар’єр. Електорат Тігіпка перекотився до Опозиційного блоку. Майбутнє Тігіпка важко передбачити. Свого часу він був доволі перспективним політиком і мав високий ступінь довіри в населення. Спад почався після того, як він вирішив працювати на Януковича. Довіра до Тігіпка просто зникла.

Ну і, нарешті, кілька слів про комуністів. Компартія Симоненка не набрала і 4 % голосів. В новітній історії України це перші вибори до парламенту, на яких комуністи залишилися за бортом. Якщо на минулих виборах Симоненко мав величезну фінансову підтримку і провів доволі динамічну та сучасну кампанію, отримавши майже 10 % голосів виборців, то зараз олігархи Януковича вже не могли тратити на комуняк стільки коштів. Вони пролетіли і є надія, що назавжди.

Варто також відзначити, що даремно були витрачені й кошти на кампанію «Інтернет-партії». Сподівання на голоси тих, кому набридли політика і всі політики, виявилися марними. Хто ігнорує вибори, той ігнорує, а не йде голосувати за космічних кіногероїв. Тому креатив політтехнологів із табору колишніх «яничарів» також не пройшов, що свідчить про певну політичну зрілість української громади.

Хоча… Зрілість ще не та, якої хотілося б. Адже важко пояснити, чи в іншій країні люди проголосували би за колишніх депутатів, які приймали закони, що обмежують права громадян. А от в Україні понад 60 колишніх нардепів, що приймали «диктаторські закони», знову пролізли в Раду. Крім того, багато чесних кандидатів, які не мали фінансових ресурсів, у багатьох округах програвали грошовим мішкам, які щедро «сіяли гречку» і роздавали конверти з 200-гривневими купюрами. Все це ще раз доводить, що наша виборча система, яка передбачає вибори за мажоритарними округами, повинна бути ліквідована. Депутати повинні обиратися за прозорими партійними списками.

Тим не менше, ми отримали доволі демократичну Верховну Раду, яка орієнтована на Європу. Чи довго вона протримається, сказати важко. Деякі експерти передбачають цій Раді не більше року існування. Ми не побачимо ідеологічного протистояння, бо жодна чітко ідеологічна партія до парламенту не пройшла, але ми станемо свідками протистояння всередині так званих продемократичних сил. Конфлікт між Яценюком та Порошенком дуже можливий, бо вже зараз вони доволі ультимативно формують умови коаліційної угоди. Фактично йде банальна підкилимна боротьба за крісла у виконавчій владі. Боротьба, яка може перерости у страшне протистояння. Можна не сумніватися, що путінська ФСБ уже розробляє план потужного внутрішнього політичного конфлікту в Україні, який може перерости у громадянське воєнне протистояння з використанням озброєних батальйонів, яких зараз в Україні доволі багато. І всі ці хлопці зі зброєю такі заведені, що лише чекають приводу, когось провчити. Не дай Боже…