Центральна виборча комісія визнала Петра Порошенка обраним Президентом України на дострокових виборах 25 травня.


Сьогодні відбудеться інавгурація нового президента. За Порошенка проголосували 54,7 % виборців, які взяли участь у голосуванні, або 9 мільйонів 857 тисяч 308 людей. Якщо зважити на те, що виборців у Україні понад 36 мільйонів, то Порошенка визнали своїм президентом лише чверть виборців України. Це замало, щоб спокійно опиратися на народ.

Але ще гірше те, що Поро¬шен¬ко після повернення до пар¬ламентсько-президентського прав¬-
ління у країні може бути лише номінальним главою держави. Без підтримки Верховної Ради Порошенко не зможе і пукнути. А нинішня Рада Порошенку поки що не підпорядкована.

На сьогодні коаліція складається з трьох фракцій — «Батьківщина» (93 депутати), УДАР (40) та «Свобода» (38), двох парламентських груп — «Економічний розвиток» (37 депутатів, очолює Віталій Хомутинник) та «Суверенна європейська Україна» (34 депутати, очолює Ігор Єремеєв). Окрім того до більшості входять півтора десятка депутатів, які не є членами жодного парламентського об’єднання.

У Порошенка є два варіанти, щоб здобути повноцінну владу: зробити нинішній парламент своїм або провести нові вибори. Для перевиборів потрібна підстава. Найреальніша підстава це неможливість діяльності коаліції більшості. Теоретично будь-яка з названих фракцій та груп може вийти з коаліції й вона розвалиться. Групи, створені на уламках фракції Партії регіонів, не зацікавлені в нових виборах, тому доля коаліції в руках у лідерів УДАРу та «Батьківщини» — Віталія Кличка та Юлії Тимошенко. УДАР уже оголосив, що готовий вийти з коаліції, бо «ударівці» хочуть нових виборів. Однак у парламенті є ще багато охочих увійти в коаліцію і замінити там УДАР. Багато залежить від того, як почувається штаб Юлії Тимошенко. Якщо Тимошенко впевнена у своїх силах, то вона піде на перевибори Ради. Якщо соціологія показуватиме поразку, то Юля спробує зберегти нинішню Раду і тримати більшість при собі.

Ситуація в Києві настільки не певна, що ніхто не береться прогнозувати і політичне майбутнє Закарпаття. Після перемоги Порошенка багато хто пророкував тотальну владу в області клану Балог. Однак навіть у самому оточенні Порошенка стільки неприязні до Балоги, що сам Віктор Балога може розраховувати щонайбільше на посаду віце-прем’єра, а от те, що когось із родини Балоги призначать на посаду губернатора області, а також те, що всі силовики краю будуть його людьми, вже з розряду фантастики.

Вже незабаром на високі державні посади будуть призначені і Юрій Луценко, і Геннадій Москаль. А це люди, які Балогу на дух не терплять, тому швидше за все може навіть статися, що клану доведеться боротися навіть за ті позиції, які він має зараз. Що стосується губернатора Закарпаття, то це місце може залишитися за Валерієм Лунченком або ж його замінить ударівець Валерій Пацкан, але однозначно не хтось із Балог.

Саме тому Балога, відпрацювавши на Порошенка, буде також за перевибори парламенту і знову підсяде під якусь реальну політичну силу, яка гарантовано зайде в парламент. Кажуть, що його давній товариш, екс-адміністратор Януковича Льовочкін уже збирає якусь політичну силу, на яку власне і може працювати клан Балог.

До речі, 68,9 % виборців хочуть проведення позачергових парламентських виборів уже в поточному році, причому підтримують таку ідею жителі всіх регіонів країни.

Про це повідомила директор Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Ірина Бекешкіна. Бекешкіна зазначила, що політикам доцільно прислухатися до такої громадської думки. Також вона зауважила, що чим швидше пройдуть вибори до парламенту, тим менше шансів у проросійських сил в Україні провести своїх представників до Верховної Ради з допомогою проросійськи налаштованих виборців, переважна більшість яких мешкає на Сході України.

***

ДО СЛОВА

Ігор Попов, політолог: Парламентські авгієві стайні пора почистити перевиборами

Не бачу жодної причини для продовження роботи цього парламенту. За півтора року більшість пленарних тижнів закінчувалися достроково, а під час засідань тривалість перекурів перевищувала час дебатів щодо законопроектів. Єдиний реальний варіант для конституційного розпуску ВРУ — припинення діяльності чинної коаліції й неможливість створення нової протягом 30 днів.   Натомість протягом місяця повинна би попрацювати неформальна більшість і ухвалити всі необхідні рішення — призначити повноцінних міністрів оборони і закордонних справ, прийняти новий закон про вибори народних депутатів, відкладені економічні та оборонні законопроекти.
Ми чуємо зараз узгоджений хор із мабуть уже 300 голосів щодо того, що вони, звичайно, «за» проведення виборів, проте треба почекати, відпочити, подумати і полежати. Аргумент «зранку нова Конституція — ввечері вибори парламенту», на мою думку, виглядає як чергова відмазка.
Більш вагомий аргумент — про необхідність забезпечити участь у наступних виборах усіх виборців Донбасу, а не 3—5 %, як це сталося 25 травня. З іншого боку, ми ж збираємося покінчити з АТО за місяць? Якщо ні, то конфлікт затягнеться на роки і тоді що: не проводити ніяких виборів до захоплення останнього сепаратиста?
Класичні партії відстали від суспільства і потрібно добивати їх, поки не оговталися. У випадку проведення нових виборів цієї осені парламент може оновитися на 2/3 персонально та фракційно. Результати президентських виборів показові. Праві виборці підтримали О. Ляшка та чекають від нього подальших радикальних дій і розширення команди. Лівий фланг доторгувався до мізера і там є величезний запит на реальну ліву політсилу європейського типу — із профспілками, страйками та тиском на працедавців.
Руїни чинної Партії регіонів не змогли втримати ситуацію навіть на Донбасі й тому не можуть стати ні посередником у конфлікті, ані політичним репрезентантом східних та південних виборців. Ці завдання збирається набагато ефективніше виконати нова партія, яку зараз формують із адекватних місцевих еліт Ю. Мірошниченко та С. Ларін за участі цікавих інтелектуалів і прогресивно орієнтованих депутатів.  
Цікаве завдання стоятиме перед новим президентом. У нього є шанс замість створення нової номенклатурної «За ЄдУ!» набрати до свого списку чи блоку реальних реформаторів, кожного — під конкретний системний закон, який він зобов’язаний супроводжувати до прийняття.
Новий парламент можна обрати на новій законодавчій основі. Ідеальних систем не буває, проте зараз потрібно нарешті погодитися на відкриті списки. І це не «признатися виборцям, кому саме ми продали місця в нашому списку». Відкриті списки — це можливість для виборця голосувати за конкретного депутата у списку партії, давати йому «галочку»-преференцію. Більш ефективними в такому випадку є регіональні списки, які прив’язують депутатів до області й заставляють там працювати, не забуваючи і про партійну приналежність та дисципліну. Ця пропозиція вигідна всім, окрім тих 5—7 партійних касирів, які продають місця.
Не можу стверджувати, що всі нові обличчя в наступному парламенті будуть більше працювати і менше красти. Проте якщо не вирішити питання перезавантаження зараз, то в нинішньому політичному болоті потонуть і обіцяні реформи, і рейтинг П. Порошенка, і сподівання на мирне врегулювання.