За рівнем розриву між доходами громадян Україна опинилася серед країн третього світу.



Сьогодні вітчизняні капіталісти багатші за бідняків у середньому в 40 разів — розрив між доходами найзаможніших і найбідніших українців за останні 20 років зріс утричі, досягши показників країн третього світу, — пише Кароліна Тимків у журналі «Кореспондент».

Коли українка Марія Онищенко-Дубоу, керівниця Центру міжнародних медичних послуг Університетської клініки Фрайбурга, яка 15 років тому емігрувала до Німеччини, приїжджає на батьківщину, перше, що їй впадає в очі, — кричущі соціальні контрасти. «Дорогі ресторани і машини, які не по кишені (середньому) іноземцеві, і бабусі біля метро, які просять копійки на їжу. В Європі такого не побачиш», — зазначає Онищенко-Дубоу.

На тлі країн Євросоюзу Україна дійсно виглядає країною принців і жебраків. За 20 років незалежності розрив між першими і другими зріс утричі. За даними досліджень Інституту соціології НАН, якщо на початку 1990-х співвідношення доходів 10 % найбагатших і 10 % найбідніших українців складало 12/1, у 2002 році — до 30/1, то до 2010- го воно зросло до 40/1 .

Для порівняння: у Німеччині, Данії і Швеції, за інформацією Організації з економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), цей показник становить 6/1. А в усьому світі в середньому найзаможніші багатші за найбідніших лише в дев'ять разів, за останні 30 років цей розрив не надто змінився — на початку 1980-х він становив 7/1.

В Україні ОЕСР досліджень не проводила, а за даними ООН за 2009 рік, в Україні співвідношення доходів 10 % найбагатших і 10 % найбідніших становить лише 5,6/1. На думку міжнародних експертів, ця цифра неймовірно далека від дійсності, оскільки аналітики ООН користувалися офіційною статистикою, не враховуючи особливостей національної економіки.

«У більшості країн СНД від 40 % до 60 % економіки перебуває в тіні, — пояснює український економіст Максим Борода. — Умовно кажучи, вся наша нерівність пішла в тінь». За оцінками різних експертів, показник розшарування в Україні коливається між 16/1 та 40/1.

Анатолій Арсеєнко, провідний науковий співробітник відділу економічної соціології Інституту соціології, переконаний, що Україна досягла показників соцрозшарування країн третього світу, тобто перебуває десь між Мексикою та Індією (за даними ОЕСР, відповідно 26/1 та 50/1).

За словами вченого, найоптимальнішим співвідношенням для того, щоб можна було вважати країну соціально благополучною, вважається показник 5/1, на якому балансують лише країни Західної Європи. «Якщо ж соціальний розрив виходить за межі норми, в суспільстві виникає напруження, яке здатне перерости в бунти та протести», — підсумовує Арсеєнко.

ХТО СКІЛЬКИ ЇСТЬ

Розрив між доходами найбагатших і найбідніших мексиканців, за даними ОЕСР, — 26/1. І мешканця Монтеррея фотографа Ендера Белакуа цей факт не радує. «У нас дуже високий рівень насильства і злочинності, освіта для всіх недоступна», — розповідає Белакуа. Безробіття масово штовхає мексиканську молодь у наркобізнес, за останні п'ять років, за словами Белакуа, в цій «війні» загинуло понад 60 тис. осіб.

Ще більший розрив між багатими і бідними в Бразилії і Китаї (50/1), а абсолютна першість серед учасників дослідження ОЕСР належить ПАР, де 10 % найзаможніших людей багатші за 10 % найбідніших у 147 разів.

34-річна киянка Ірина Мірошниченко, службовець банку, вважає, що недалеко від Африки на тлі країн Західної Європи відійшла й Україна. «По вулицях їздять елітні машини — Lexus, Mercedes, Bentley — і водночас у нас розбиті дороги, — міркує вона. — У нас чудово живуть тільки кілька відсотків населення, а більша частина людей просто зводять кінці з кінцями. Типова африканська країна».

До тієї самої категорії держав, де нерівність кидається в очі, належить і сусідня Росія, якій ОЕСР дає 16/1. Однак відносно благополучну позицію росіян експерти пропонують, як і в Україні, багато разів множити на фактор тіньової економіки.

Приблизно такий самий соціальний розрив — 14/1, далекий від ідеальної пропорції, — дослідники з ОЕСР дають і зовні благополучним США. Подібну позицію Америки в рейтингу аналітики пояснюють своїми нюансами.

За спостереженнями Євгена Глібовицького, медіа-експерта і викладача, який прожив у Сполучених Штатах понад рік, значна частина американців, які вважаються там бідними, за українськими і російськими мірками такими не є. «Там держава платить пристойну соціальну допомогу, тож навіть безробітні можуть нормально існувати», — розповідає Глібовицький.

Наприклад, у США безробітний на біржі праці отримує приблизно 33 % своєї зарплати, що в середньому складає понад 1,2—1,5 тис. дол. на місяць, тоді як в Україні середня допомога дорівнює 100 дол., а середня зарплата — трохи більше 300 дол.

При цьому співвітчизники заробляють тільки на їжу: 52 % своїх доходів вони проїдають. Для порівняння: американці проїдають 12,8 % заробітку, британці — 8,5 %, німці — 9,8 %. На думку експертів, цей показник красномовно свідчить про рівень розвитку суспільства та його доходи.

Більшість американців щодо соцзабезпечення можуть позаздрити європейцям. Це підтверджують дані ОЕСР, згідно з якими, найнижчий рівень соціальної нерівності зафіксовано в Німеччині, а також у Данії та Швеції. «Середній німець може дозволити собі машину, один-два рази на рік відпочинок у тризірковому готелі й нерухомість у кредит», — стверджує Онищенко-Дубоу.

На відміну від середньостатистичного мешканця Німеччини, до видаткової частини бюджету пересічного українця автомобіль навіть не входить, а про комфортний відпочинок йому доводиться лише мріяти. За даними Держкомстату, 84 % своїх доходів українець витрачає на харчування, одяг та товари для дому, 9,3 % витрачає на оплату комунальних послуг, 3,3 % — на купівлю алкоголю та цигарок, а на відпочинок і освіту залишається лише 1,8 % і 1,3 % відповідно.

ХВОРОБИ НЕРІВНОСТІ

Причини стрімкого соціального розшарування в Україні та Росії експерти пов'язують, в першу чергу, із розпадом СРСР, в якому розрив між багатими і бідними виглядав ідеальним, 5/1, хоча загальний рівень життя був нижчим, ніж у розвинених західних країнах.

Євген Суслов, екс-міністр економіки України, вважає, що швидка динаміка соціального розшарування в країні пов'язана насамперед з тим, що влада тут, на відміну від більшості європейських країн, виявилася тісно пов'язана з представниками великого капіталу.

«До того ж має місце величезна некомпетентність і корупція державних органів», — додає Глібовицький. З тих самих причин в Україні слабо розвинений малий і середній бізнес — основа для формування середнього класу і згладжування нерівності.

У країнах Латинської Америки є свої глибинні причини соціального розриву. Наприклад, у бразильців це низький рівень освіти основної маси населення. Там тільки 35 % працездатних громадян мають документ про середню освіту (в Колумбії — 41 %, Мексиці — 52 %). Для порівняння: в США й Україні — по 94 %.

Крім того, соціальне розшарування в аграрній Бразилії виникає через непропорційний розподіл оброблюваної землі між громадянами, адже країна займає п'яте місце в світі за чисельністю населення, яке живе в сільських районах.

Нерівність посилює суперництво і відчуття невпевненості в собі — це правило діє в обох півкулях, наголошує Анатолій Арсеєнко. Тож у країнах із сильним розшаруванням у суспільстві нижча тривалість життя і набагато вища смертність від серцево-судинних захворювань. Плюс зростає рівень психічних захворювань і криміналу.

Крім того, додає Максим Борода, в державах, де практично відсутній середній клас, найвища вірогідність встановлення авторитарних режимів. Як наслідок, мешканці бідних країн активніше відстоюють демократичні принципи. Поширення Інтернету сприяє тому, що багато з них починають інакше дивитися на навколишню дійсність і намагаються її змінити. Прикладом може бути хвиля революцій в арабських країнах у 2011 році.

У свою чергу, і в благополучних країнах нечисленні незаможні верстви виступають каталізатором соціальних вибухів, нагадує економіст Борода. Так, серед тих, хто розгромив у серпні станцію метро на околиці Стокгольма, переважали безробітні. А в масових заворушеннях у британських містах більшістю протестувальників виявилися вихідці з африканських країн.

На цьому тлі п. Борода оптимістично прогнозує, що межа між багатими і бідними країнами з часом буде стиратися. Мовляв, життя не стоїть на місці й на карті світу з'являється дедалі більше прикладів стрімкого економічного розвитку — Південна Корея, Сінгапур, Гонконг і Тайвань, до яких підтягується Китай.

Щоправда, у соціально-економічне майбутнє України Анатолій Арсеєнко дивиться без рожевих окулярів. «Ми знищили нашу індустріальну базу. І з боку держави немає кроків для виправлення ситуації», — констатує він. Тому, резюмує експерт, ще більше соціальне розшарування в країні неминуче.

Тим часом Роберт Мур, професор школи соціології та соціальної політики Ліверпульського університету, робить безрадісний прогноз розвитку американського суспільства. «Уряд США є власністю великих корпорацій, які не зацікавлені у захисті прав бідних людей, — категоричний він. — Враховуючи цю обставину, розшарування американського суспільства буде тільки зростати». Соціальний добробут не залишиться стабільним і в ЄС, вважає Борода. «Зараз у Євросоюзі купа фінансових проблем, тож їм доведеться переглянути свою політику», — резюмує економіст.