У березні минуло рівно шість років, як ужгородець Едвард Чікош був засуджений єгипетським судом Надзвичайного стану до 19 років ув’язнення без права на апеляцію.

Едварда звинуватили у тероризмі. Без доказів, без мотиву, без жодного дотримання прав. За законами революційного часу. Едвард став жертвою обставин і вже сьомий рік платить власними свободою і життям за нездатність українських дипломатів захистити права та повернути свободу громадянину України.

Злощасний хрест

У 2011 році, коли почалася ця трагічна історія, Едвард Чікош працював у Єгипті, де очолював представництво однієї з найбільших туристичних компаній України. Як розповідає Ася Глуцька у матеріалі видання «Обозреватель», ужгородець саме розробляв проект розширення української туристичної мережі в африканській країні та планував подальший розвиток бізнесу, незважаючи на складну політичну ситуацію в Єгипті. Там у той час саме відбувалася революція, президент Хосні Мубарак подавав у відставку і «температура» у державі підвищувалася з кожним днем.

Саме в цей час на ізраїльсько-єгипетському кордоні був затриманий громадянин Ізраїлю Моад Захалка. У багажі ізраїльтянина правоохоронці знайшли дерев’яний хрест, а у ньому — захований автомат АК-47 та набої до нього. Ось тут і почалися проблеми Едварда, оскільки Захалка заявив, що віз хрест для представника турфірми, з якою працював Чікош. Про зброю нібито не знав, а подарунок для нібито Чікоша отримав від водія ізраїльського автобуса. Через кілька днів Едвард був заарештований. Як представник турфірми, для якої призначалася зброя. Цей автомат згодом став головним аргументом обвинувачення і причиною звинуватити Едварда в тероризмі та організації масових безпорядків у післяреволюційній країні. Едварда засудили за законами воєнного часу. До 25 років ув’язнення без права апеляції. Оскільки вирок вираховувався за місячним календарем, за фактом українець буде змушений провести у єгипетській камері 19 років. Однак, враховуючи особливості місцевих в’язниць, цей вирок, по суті, є пожиттєвим: вижити у цих місцях стільки років практично неможливо.

Особливої трагічності та водночас абсурдності всій ситуації надає той факт, що вирок був винесений на підставі Закону «Про надзвичайний стан» 12 березня 2012 року. При цьому, сам закон втратив чинність ще у січні того ж року. Однак місцевих представників Феміди цей факт не зупинив.

Ще через кілька років, у листопаді 2014-го, Конституційний суд Єгипту визнав незаконними ряд судових рішень після революції 2011 року, в категорію яких потрапляла і справа Чікоша. Однак на волю українець так і не вийшов.

Мовчазна дипломатія

Десятки іноземців, котрі були ув’язнені у той же час, що й Едвард Чікош, хто раніше, хто пізніше, були визволені та повернулися до своїх країн. Дипломатичні «машини» працювали на повну і змогли повернути волю своїм громадянам. У той же час українські дипломати рік за роком залишалися осторонь долі ужгородця, а коли і почали робити якісь публічні кроки у напрямку його визволення, то ефективними їх назвати було важко. Не допомагав ні тиск громадськості, ні навіть безперестанні спроби народних депутатів змусити Міністерство закордонних справ України звернути увагу на незаконно ув’язненого українця.

«Здавалося, ось-ось витягнемо Едварда... Але минув рік. А Чікош, як і раніше, в єгипетській в’язниці за надуманими звинуваченнями режиму братів-мусульман. Вони вже навіть у самому Єгипті поза законом. А уродженець Закарпаття сьомий рік гниє в каїрських катівнях. Про нього забули. І як би ми не нагадували — МЗС наполегливо віднікується. Вдає, що бореться. При всіх міністрах, включно з нинішнім», — написав журналіст Роман Бочкала через рік після того, як народні депутати вкотре звернулися до президента з проханням допомогти звільнити Чікоша.

Таких звернень, як до президента Порошенка, так і до МЗС, було і справді чимало. Листи гаранту писала особисто дочка Едварда Ніколь, підписувалися петиції, надсилалися звернення і запити. Однак віз і нині там.

«Численні звернення, листи, пропозиції, які ми озвучували відповідальним за переговорний процес посадовцям, на жаль, не були почутими та не принесли очікуваного результату. Едвард усе ще перебуває в ув’язненні. При цьому, його здоров’я суттєво погіршилося, а про належну медичну допомогу, на жаль, не може бути й мови», — розповідає народний депутат Роберт Горват.

Горват уже не перший рік поспіль веде переговори та намагається вплинути на українських посадовців, котрі повинні визволяти Чікоша. Минулого року ситуація і справді, здавалося б, зрушилися і з’явилася надія на повернення Едварда додому. Тоді група народних депутатів, у тому числі Роберт Горват, провели особисту зустріч із Надзвичайним і Повноважним Послом Єгипту в Україні Хоссаном Ельдін Мохамедом Алі, під час якої обговорили не лише становище Едварда, а й можливе підписання та ратифікацію Угоди між урядом України та Єгиптом про передачу засуджених осіб. Тим більше, що ще в 2016 році Едвард особисто підписав документ про його згоду бути депортованим в Україну в разі такого рішення.

Тим не менш, минув рік, а Угоду так і не було підписано. Нещодавно Горват знову надіслав запит до МЗС із проханням нарешті активізувати переговорний процес між двома країнами та визволити українця з полону. На жаль, наразі доля Чікоша повністю залежить саме від політичної волі українських посадовців.

Політичний в’язень

І Едвард, і його сім’я, та й, власне, будь-хто, хто хоча б трохи стикався зі справою ужгородця, називають вирок виключно політичним. Відповідно, і визволення Едварда залежить, на їхню думку, від політичних рухів та кроків.

«Вирішення питання виключно в політичній площині. Уже навіть Посольство Єгипту в Україні говорить — ми чекаємо ініціативи (!) з української сторони. Ми ж не можемо просто так взяти і видати засудженого. Для цього не так багато потрібно. Існує процедура. Але як достукатися до небес?» — пише на своїй сторінці у Facebook Роман Бочкала, котрий кілька років займається справою ужгородця.

Буквально лічені дні тому Едвард Чікош особисто написав листа заступнику голови Адміністрації Президента України Костянтину Єлисєєву з проханням нарешті втрутитися у переговорний процес.

«Шановний пане Єлисєєв! Звертаюся до Вас, оскільки звертатися до пана Клімкіна чи до очолюваного ним МЗС втратило, на жаль, будь-який сенс…», — так починається лист українця, котрий вже сьомий рік свого життя сидить за гратами єгипетських в’язниць. Отримати допомогу від вітчизняних дипломатів українець уже не розраховує: «На мої численні звернення за понад 6 років я отримав від МЗС лише одну-єдину відповідь, яка описувала дії МЗС, які не могли принести будь-який результат у суто політичній справі, як моя».

Донька Едварда Ніколь переконана, що звільнити її батька міг би один лист Президента України.

«Потрібно просто два-три дні, щоб Адміністрація Президента написала листа президенту Єгипту з проханням визволити громадянина нашої країни і повернути його додому. І я просто не розумію, чому написання одного листа є такою проблемою. Листа, який буде написаний навіть не президентом, а його секретарем. Поставити підпис і надіслати його до Єгипту. І я прошу просто людей про допомогу. Щоб донести якось до наших політиків, що ситуація вже підходить до своєї термінальної стадії»,— заявляє дівчина.

Ніколь востаннє бачила батька чотири роки тому. Зараз має змогу спілкуватися з ним лише електронною поштою. На щастя, минулого року Едварда перевели до в’язниці у Каїрі й умови в ній дещо кращі, ніж у попередньому місці ув’язнення. Однак через наближення літа дівчина починає серйозно хвилюватися за життя батька, котрий хворіє на астму.

«Я пам’ятаю, батько розповідав, що минулого серпня температура надворі досягала 50 градусів. А температура у в’язничних камерах, у яких він перебував, була близько 70 градусів. І їх не випускали навіть на свіже повітря. Чоловік, котрий перебував у тій же камері, що й батько, помер через надто високу температуру. Зараз тато пише, що температура у камерах уже вище 30 градусів. І стан його здоров’я погіршується, бо немає можливості отримати медичну допомогу».

За словами дівчини, її батько — реаліст і розуміє, що справа не зрушиться з місця без політичної на те волі. Однак поки ця воля не з’явилася, українець змушений виживати в африканській в’язниці без надії на порятунок.

Іван Білий