Влад Годованець: Мені важливо усвідомлювати, що я можу бути корисним

19.08.2022 14:17 СОЦІО

32-річний Влад Годованець жартома називає себе людиною без постійного місця проживання. Народився у Новій Каховці на Херсонщині, потім переїхав до Харкова, де навчався, часто навідувався на турніри з петанку до Ужгорода і так полюбив це місто, що також вважає його своїм і навіть став членом місцевого петанк-клубу і захищає честь Ужгорода на Всеукраїнських та міжнародних змаганнях.

Влад — людина з обмеженими фізичними можливостями, але його енергії може позаздрити будь-хто.

З початком війни хлопець повністю віддався волонтерству і зараз постійно в роботі. Нам вдалося поговорити з Владом в Ужгороді, коли він повертався з чергової поїздки закордон. Привіз мікроавтобус для волонтерів, а заодно наповнив його до стелі різним гуманітарним вантажем.

— Владе, де тебе застав початок війни? Якими були відчуття?

— 24 лютого я був у Харкові. Напередодні у повітрі відчувалася якась тривога, але до останнього не вірив, що росія піде проти нас масштабною війною. На жаль, це сталося. Життя різко помінялося. Так, я інвалід третьої групи і маю вади опорно-рухового, тому у війську не зміг пригодитися, але й сидіти на місці не міг. Тому й вирішив, що повністю віддам себе волонтерській роботі. У Харкові пробув до 9 березня і змушений був виїхати, бо на наше подвір’я «прилетіло» від рашистів і повибивало всі вікна.

— Ти пішов у якусь волонтерську організацію, чи заснував свою?

— Не пішов і нічого такого не організовував. Усе було спонтанно — поговорив з товаришами, ми почали вивчати потреби і відразу ж шукали інформацію про можливості допомоги. Так усе і закрутилося.

— Ти часто їздиш закордон і привозиш гуманітарну допомогу звідти. Співпрацюєш із тамтешніми благодійними фондами?

— За кордоном у мене багато друзів. Головним чином це — гравці у петанк, з якими я по кілька разів на рік зустрічався на різних міжнародних турнірах. Починав із того, що зв’язувався з ними і брав різну інформацію про те, де і що можна отримати, щоб привезти в Україну. Я вже казав, що для початку брав інформацію про ті чи інші потреби або людей, які опинилися в скрутному становищі в містах поблизу лінії фронту, або наших військових. Коли точно знав, що, кому і скільки потрібно, тоді робив конкретні запити друзям за кордоном. Вони допомагали мені це знаходити і потім я приїжджав, забирав і привозив до України.

— І що саме ти привозив?

— Дуже багато чого (посміхається). До прикладу, якщо мова йшла про допомогу людям старшого віку чи з обмеженими фізичними можливостями, то віз продукти харчування, медикаменти, інвалідні візки, засоби гігієни та багато іншого. А від військових були запити на певне екіпірування чи деякі дуже необхідні на фронті засоби. Наприклад, привозив тепловізори, дрони та інші речі, які допомагають нашим військовим перемагати ворога.

Були й інші запити. На жаль, багато людей, які виїхали з прифронтових міст, залишали наодинці своїх домашніх тварин. Багато зооактивістів намагалися знаходити їм прихисток, але була нагальна потреба в харчуванні для тварин. То я привозив і корм для тварин.

— Напевно ж, на це потрібні були немалі кошти?

— Я починав волонтерити за власні кошти. Багато грошей йшло на пальне, дещо потрібно було купувати терміново і також не вагався жодної хвилини, щоб пожертвувати на це з власних заощаджень. Але я радий, що моя діяльність надихнула й інших моїх друзів. Я почав оголошували про збір коштів перед кожною поїздкою і просив конкретну суму. Тобто спочатку все вирахував, а потім називав суму, яка необхідна була для того, щоб здійснити поїздку і придбати все необхідне згідно з запитом. Часто люди пересилають коштів більше, ніж потрібно, то я звітую за кожну копійку квитанціями, а залишки коштів відкладаю на інші поїздки.

— У які країни ти здебільшого їздиш за допомогою?

— У різні. Польща, Угорщина, Словаччина, Австрія. Ось зараз формується вантаж у Німеччині…

— Ти дуже мало буваєш з рідними, як вони реагують на твою волонтерську діяльність?

— Реагують позитивно. Але дуже переживають, коли я везу допомогу до Харкова, ближче до лінії фронту. Мушу сказати, що з початком війни я з ними так і не бачився, бо вони наразі перебувають на тимчасово окупованій території…

— А в самого страху немає?

— Жодного. З перших днів війни я зрозумів, що робитиму все, що в моїх силах. Мені важливо усвідомлювати, що я можу бути корисним. І ще одне. Подяка від людей, яким надаю допомогу. Сльози вдячності від бабусь та дідусів, які поблизу лінії фронту все ще залишаються у своїх подеколи напіврозвалених домівках, бо хочуть там уже дожити свого віку. Ось це торкає. Після цього знову сідаю в автомобіль і вирушаю в чергову подорож за допомогою, яку так чекають…

«Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України».

Коментарі :


 

 

 

Погода

СОЦІО

Оголошення

Архів новин

Лютий
Січень
Лютий
Березень
Квітень
Травень
Червень
Липень
Серпень
Вересень
Жовтень
Листопад
Грудень
2025
1950
1951
1952
1953
1954
1955
1956
1957
1958
1959
1960
1961
1962
1963
1964
1965
1966
1967
1968
1969
1970
1971
1972
1973
1974
1975
1976
1977
1978
1979
1980
1981
1982
1983
1984
1985
1986
1987
1988
1989
1990
1991
1992
1993
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
2007
2008
2009
2010
2011
2012
2013
2014
2015
2016
2017
2018
2019
2020
2021
2022
2023
2024
2025
2026
2027
2028
2029
2030
2031
2032
2033
2034
2035
2036
2037
2038
2039
2040
2041
2042
2043
2044
2045
2046
2047
2048
2049
2050
НдлПндВтрСрдЧтвПтнСбт
26
27
28
29
30
31
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
1
00:00
01:00
02:00
03:00
04:00
05:00
06:00
07:00
08:00
09:00
10:00
11:00
12:00
13:00
14:00
15:00
16:00
17:00
18:00
19:00
20:00
21:00
22:00
23:00

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат