Протиправні дії окремих бійців Червоної армії на Закарпатській Україні.

(Продовження. Початок в минулому номері).

Непристойний випадок вчинили військові в Мукачеві. На вул. Тюльпановій 6.05.1945 р. зустріли місцевого мешканця Івана... роздягнули його і голим відпустили додому.

До списку постраждалих треба віднести і секретаря Мукачівського міського КПЗУ Степана Ціпа, у якого 13.07.1945 року червоноармійці Мукачівської комендатури розбили сарай і забрали дошки. Крім того частково розібрали і будинок, а матеріали завезли до комендатури.

У професора Мукачівської гімназії Івана Шерегі військові 6.08.1945-го зламали двері в його житловому будинку на вул. Сталіна, 56 та забрали багато одягу.

Пишу, а мені хочеться, аби злочинні дії відносно наших краян, уже закінчилися. Та ба — таких злочинів, які в скупих інформаційних джерелах необхідно донести до широкого загалу, — ще багато. Тож, допоки не викладемо на шпальта всі ганебні вчинки — будемо терпеливими.

Отже, за інформацією завідуючого оргінструкторського відділу ЦК КПЗУ Козуба, п’яні військовослужбовці комендатури м. Мукачева 21.09.1945 року затримали секретаря Нижньоверецького окружного КПЗУ Ходанича і голову окружного НК Домешенка, яких добу протримали за гратами. Після цього черговий комендатури лейтенант Афанасєв із групою автоматників висунули їм обвинувачення, що вони бандерівці та ще й побили прикладом, а в додаток водили під конвоєм містом. Крім того, в Домашенка забрали 300 крон та партквиток, а в Ходанича — револьвер.

В інформації від 19.10.1945 року головного прокурора Закарпатської України Андрашка секретарю ЦК КПЗУ Андрейку читаємо: «З 27 вересня по 10 жовтня 1945-го військові частини, що йшли на Уклин, силоміць забирали від людей сіно, картоплю, квасолю, капусту. А в громадянина Василя Мизинця забрали одного вола, якого зарізали на місці. У тому ж селі 9.10.1945-го військовослужбовці побили селян Івана Тадея, Георгія Паввака та Анну Тацей.

Та повернімося на крок у минуле Ужгорода. Тут із приходом радянських військ багато приватних магазинів було розграбовано. Так сталося і з трафіком Лайоша Першеля на вул. Другетів. Коли він пішов подивитися на магазин, то побачив його вщент розграбованим. Більше того, нова влада торгувати у трафіку Лайошові не дозволила.

Ужгородська сім’я тодішнього директора маргаринового заводу Ференца Трібуса заслуговує на те, аби розповісти про житлові перипетії сім’ї. Річ у тім, що його родину примусили протягом трьох днів звільнити будинок на пл. Другетів, у якому 1945 року влаштували пункт міліції.

Коли наприкінці жовтня 1944-го в місто зайшли війська 4-го Українського фронту від Імре Токача забрали легковик «Форд», який багато років був годувальником сім’ї. На ньому Імре працював таксистом.

Кінець Другої світової, як і більшості ужгородців, приніс потрясіння і сім’ї Агоштона Блищака. Від нього військові забрали частину будинку і віддали офіцерові Червоної армії, котрий знищив на розпалення і цінну родинну бібліотеку.

Збитки, заподіяні державному майну Закарпатської України військовослужбовцями Червоної армії

У доповідній від 27.08.1945 року секретаря ЦК КПЗУ І. Туряниці начальнику гарнізона Ужгорода, генерал-майору Веденіну читаємо: «В місті Ужгороді офіцери та бійці 1361-го зенітного полку (командир майор Зеніс) ворожо ставляться до державного майна. Було встановлено, що бійцями цього полку приведена в повну непридатність вілла — двоповерховий будинок на вул. Підкарпатська, 20. Тут знято і спалено 21 шт. дверей, 5 вікон, побито все комунальне майно, знищені перила, східці, які виготовлені з букового полірованого дерева, знищений фруктовий сад та інше».

Знищені були і вілла на вул. Грабаря № 21, і ряд інших. Із них вивезено меблі, дзеркала, ванни. Цим же зенітним полком знищено 8 першокласних вілл із майном. Встановлено, що більша частина майна і будматеріалів із відома командування червоноармійцями розпродана місцевому населенню. А з магазинів міста пограбовано металеві віконниці.

Крім того зруйновано казарми і гаражі біля вокзалу Ужгорода. Тут зірвані підлога, вікна і двері. Вони були вирубані сокирами на опалення.

В Ужгороді 23 липня 1945 року на міську водонасосну станцію приїхав капітан — в/ч 11328 Савін, який забрав 40 мішків цементу і просто залишив розписку. В наступні дні цей капітан забрав ще 110 мішків. Про це комендант Ужгорода Кругляков доповідав і начальнику гарнізону генерал-майору Веденіну.

Начальник служби шляхів на залізничній станції Ужгород С. В. Кевер 5.07.1945 року доповідав коменданту Ужгорода Круглякову, що військові на автомашині У-75-352 вивезли зі станції Забродь деревину, завдовжки 6—7 м.

В Ужгороді вночі 28.07.1945 року червоноармійці, 16 чоловік, очолювані лейтенантом батальйону зв’язку (прізвище не названо) військової частини генерала Колдубова, озброївшись автоматами, на автомашині № Я-99-910, увірвавшись у розташування садиби підсобного господарства управління Народної міліції Закарпатської України, розібрали будову та забрали черепицю з покрівлі площею 300 кв. м і повезли до свого підрозділу.

У протоколі завідуючого з промислу і торгівлі Мукачівського міського КПЗУ від 22.03.1945 року читаємо, «що радянські бійці забрали з Мукачівського нафтоперегонного заводу всю сировину і матеріали, які були в наявності, тож на заводі нічого не залишилося» (мовою оригіналу).

Ми не знаємо скільки, але з доповідної І. Туряниці М. Хрущову відомо, що в м. Хуст військові, в/ч генерал-майора Лисинова, самовільно відкривши склад із зерном, відвантажували його на машини і вивозили до військової частини. Водночас силоміць відкрили меблевий магазин. І лише після втручання місцевої влади самоуправство було припинено.

У селищі Буштино в державному млині бійці Червоної армії розбили склад і викрали 250-літрову бочку з олією. З ресторану лісової дирекції забрали різних напоїв на 8 500 пенге.

У тому ж селі військові в/ч 73853 — командир Іванов, що була дислокована в м. Хуст, 4.09.1945-го забрали зі складу спиртзаводу 306 бочок.

У Мукачеві 28.07.1945-го з державного овочево-виноградного розплідника бійці забрали багато конюшини і сіна. Того ж дня невідомі солдати, назвавшись представниками комендатури, зробили обшук.

В Ужгороді на залізничній станції було викрадено: муки — 762 кг, різних парфумів — 398 штук, усього на 430 тисяч пенге.

Правопорушення, вчинені працівниками управління внутрішніх справ, НКВС і МДБ Закарпатської України

Хотів би наголосити про те, що і працівники народної міліції, НКВС і КДБ також вчиняли правопорушення відносно місцевого населення, а в окремих випадках і важкі. В архівних документах фонду № 4 Державного архіву знаходимо, що 7 травня 1945 року в Хусті міліціонер Жигов на відстані 2-х метрів із гвинтівки застрелив місцевого дружинника Йосипа Береця. А народна міліція Мукачева забрала в громадянина 170 шматків мила.

В архіві зберігається доповідна секретаря ЦК КПЗУ Андрейка (без дати), начальнику управління внутрішніх справ Закарпатської України генерал-майору Сопруненку про те, що деякі працівники міліції, які несуть службу на кордоні зі зброєю в руках, ходять по селах і вчиняють злочинні дії відносно місцевого населення. Із заяви секретаря п/о с. Тиссо-Салка Й. Балажі — п’яний міліціонер (без прізвища) 18.08.1945 року під загрозою зброї забрав від мешканця цього села годинник.

У селі Ворочово начальник Перечинської народної міліції (без прізвища) очолював банду, яка займалася розкраданням зерна, іншої с/г продукції, яку за завищеними цінами продавали громадянам, котрі приїхали з Радянської України (мовою оригіналу).

У серпні 1945-го начальник відділення Ужгородської в’язниці старшина Антропов у колишній квартирі працівника в’язниці управління НКВС УРСР Шапошнікова зламав замок і вночі вантажною автомашиною вивіз усі меблі, які були в квартирі. Був затриманий на 10 діб і попереджений, що в разі повторення подібних випадків буде переданий суду воєнного трибуналу.

Співробітник господарської частини управління внутрішніх справ Левинець 5.09.1945 року незаконно в одну з квартир заселив робітницю управління, чим створив інцидент між мешканцями будинку — під час якого побив одного з мешканців.

На завершення — ще один випадок міліцейських зловживань, що мав місце у Великоберезнянському окрузі. Тут начальник окружного НКВС Бадрак у 1945 році незаконно виселяв громадян Великого Березного з їхніх будинків, якими після звільнення господарями розпоряджався на свій розсуд, у т. ч. і для власного використання.

Рішенням Великоберезнянського Окружного ЦК КПЗУ від 6.10.1945 року за порушення революційної законності Бадрак був звільнений з роботи начальника НКВС.

Насамкінець слід зауважити, що подібні речі військових щодо наших краян були чи не нормою, перш за все, завдяки командирам військових частин та їх вищого командування. Вони часто приховували незаконні дії підлеглих. Більше того, в окремих випадках сприяли тому.

Після вступу радянських військ на територію краю його мешканці говорили — це російський старший брат прийшов. Справді, старший брат уже після війни добряче пройшовся багатьма нашими містами і селами, дворами і полями їх мешканців.

Такими були тодішні реалії, про які добре знало керівництво Закарпатської України, але, на жаль, воно нічого не могло зробити.

Їх дії здебільшого обмежувалися інформацією такого стану до центральних органів влади. В доповідних нової місцевої влади і партійних органів «Про стан злочинності з боку військових» домінували такі слова: «мародери», «мародерство», «крадіжки», «побиття», «забрали силою», «самовільно», «увірвалися», «побили», «силою зброї», «погрожували відправити до Сибіру», «самоуправство», «зламали», «п’яні червоноармійці», «бандерівці», «заподіяно збитків», «безчинство», «злочин», «злочинці».

Припускаємо, що навряд чи знайдеться на Закарпатті хоча б одна родина, яка б тою чи іншою мірою не зазнала страждань від комуністичного режиму. Родичі одних загинули в катівнях НКВС та ГУЛАГу, інші — «відмотали» різні строки по тюрмах і таборах. Але цього, здається, було недостатньо, тож, бравий вояка правив бал своїми незаконними діями.

Про події, яким минуло 74 роки, знали хіба що окремі партійні функціонери. А ще — закарпатці, які постраждали, та безпосередні свідки тих подій, котрі ще зберегли у своїй пам’яті тогочасне свавілля військових. Нашому поколінню слід знати про цю сторінку нашої історії 1945 року.

Водночас ми не мали за мету дискредитувати бійців Червоної армії та їхніх командирів, а лише на підставі архівних документів передали читачеві факти, які 1945 року мали місце на Закарпатській Україні. А ще просимо вибачення у тих родин, прізвища яких згадуються у статті.

Юрій Туряниця, краєзнавець, член НСЖУ