Роберт Юрош очолює спортивний клуб «Пантера» та виховує майже сотню юних боксерів міста.

— Як єдиноборства стали частиною вашого життя?

— Це була доволі класична історія. У 1995 році однокласник запросив мене на турнір з кікбоксингу. Це були змагання високого гатунку — Кубок Європи серед юнаків та юніорів. Потрапив туди вболівати за однокласника. І, як то кажуть, захопило. На вихідних пройшли змагання, а вже з понеділка пішов на своє перше тренування. Мало того, через кілька місяців і сам виступав на Чемпіонаті області.

— Хто був вашим першим тренером?

— Першим наставником став Олег Мартиненко, тренер клубу IPPON. Тож, першим єдиноборством для мене став саме кікбоксинг. Далі тренувався у збірній клубу під керівництвом Анатолія Перцева та згодом у Дмитра Анурова. Протягом кікбоксерської діяльності будь-який хороший тренер намагається задіювати спортсменів і в суміжних видах спорту. Тож, ми неодноразово брали участь у регіональних змаганнях із боксу.

— Як розвивався бокс у Закарпатті на той час та чому ви вирішили долучитися?

— Тренерством із боксу зайнявся значно пізніше. У 2009 році за ініціативи Степана Молнара ми з іншими спортсменами зібралися та вирішили відновлювати бокс саме в Ужгороді. Так утворилася Ужгородська федерація боксу і почали працювати гуртки. В той же період у місті, вперше за 15 років, пройшов відкритий Чемпіонат Ужгорода.

— Звідки черпали базові знання?

— Фундаментальні основи боксу нам заклали ще в кікбоксингу. Це дуже схожі види спорту. Навіть правила практично ідентичні. А детальніший досвід набували вже на змаганнях. Як тренер, як педагог постійно вчишся. Боксерський колектив в Україні дуже привітний, досвідчені тренери з радістю діляться порадами. Бувало, допізна після змагання проговорюємо, що і як було б краще. Таким чином, потрохи розширювали свої знання.

— В яких регіонах України, на вашу думку, є сильні школи боксу?

— Доволі успішно виступають Донецька, Київська, Львівська, Івано-Франківська області та батьківщина боксу України — Вінницька. А взагалі, звичайно, цей баланс по Україні з року в рік змінюється з появою нових спортсменів.

— Із чого починалася та як розвивалася саме ваша секція в Ужгороді?

— Практично з самого початку існування Ужгородської федерації боксу ми працюємо у ЗОШ № 12. Тож, велика подяка директору школи Ярині Харіній, яка доклала багато зусиль, щоб наша секція розвивалася саме на базі цієї школи. Спочатку було зовсім мало діток, але далі в арифметичній прогресії записувалися ще і ще. І сьогодні маємо вже близько 50 основних спортсменів, які виступають на змаганнях, і ще стільки ж дітей, які займаються періодично. Мінімальна кількість занять, які наш боксер має відвідати за місяць — 12. А лідери набирають за рік і понад 200 тренувань, ведемо відповідну статистику.

— Це діти різного віку?

— У нас є така собі гібридна градація. Є безпосередньо група наймолодших (від 8 років до 11 років). Загалом беремо в секцію з умовою, щоб дитина провчилася як мінімум півроку у першому класі. Тоді вона має елементарні поняття спорту, як-от лівий і правий бік, базова дисципліна та ін.

Далі трохи старші діти, віком 12—16 років, займаються в середній групі. Вона у нас найчисленніша. Також є група «Збірна команда». В ній займаються боксери від 16—17 років та молодші діти, які вже провели понад 10—15 боїв, та учасники змагань, які знають всю нашу базову техніку.

— Кого зі своїх вихованців можете виділити?

— Із усієї кількості спортсменів клубу можна виділити десяток боксерів різних вікових груп, які показують дійсно серйозні результати. Це, зокрема, Костянтин Голодняк, Олександр Хода, Давід Тракслер, Роман Шатров, Сергій Риган, Віталій Палатіц, Мирослав Карляк, Андрій Сегедій, Дмитро Ковальчин, Євген Мальчицький. Є у нас дівчата, які однозначно впевнений будуть призерами своїх перших Чемпіонатів України. Це Каміла Псайко та Анастасія Бандура.

Якщо брати старших хлопців, то хороші результати показують Юліан Бандура, лідер нашої молодіжної команди, він має за плечима понад 40 боїв із боксу та 20—30 із кікбоксингу, є досвідченим спортсменом та призером Чемпіонату України з кікбоксингу, та Павло Лата, капітан команди,   18-річний боксер, багаторазовий переможець області, Чемпіон України з кікбоксингу 2017 року. А зовсім нещодавно здобув перемогу в чоловічій категорії на ужгородському турнірі.

— Розкажіть про міжнародні змагання, які пройшли 8—9 березня в Ужгороді.

— Турнір називався Uzhhorod challenge 2019. Він вже став головною подією Ужгородської федерації боксу, яку ми організовуємо четвертий рік поспіль. Якщо брати сам хід змагань, то вони є міжнародною матчевою зустріччю. Цьогоріч турнір складався з двох частин. Перша — турнір із боксу з півфіналом і фіналом спортсменів віком від 8 років, що проходив 2 дні (до 70 учасників 16-ти вагових категорій). А 9 березня основною частиною Uzhhorod challenge стала зустріч об’єднаної команди України проти команди з Німеччини.

— Хто з ужгородських спортсменів брав участь та які результати?

— У вечірній програмі у категорії «Чоловіки» працювало троє наших боксерів із клубу «Динамо»: Георгій Кушнаренко, Володимир Боровський та Юрій Пойда. За правилами матчевої зустрічі кожен спортсмен приносив команді 3 бали за перемогу, 2 — за нічию і 1 бал за програш. Тож, у результаті наші спортсмени принесли команді України 6 балів. А загалом зустріч завершилася перемогою України 25:15.

У денному турнірі з мого клубу «Пантера» призові місця зайняли: Андрій Сегедій та   Юліан Бандура — 1-ше місце, Віталій Палатіц та   Роман Шатров — 2-ге місце, Сергій Риган та Олександр Хода — 3-тє місце.

Спортсмени клубу «Динамо», вихованці Олександра Яблонського, Ярослав Сокач та Іван Лолин — 1-ше місце, Микола Бережанський, Іван Полянський та Ілля Спіжевой — 2-ге місце, Віктор Лізанець — 3-тє місце. А боксери тренера Георгія Кушнаренка Максим Гриндич та Алан Підгородський завоювали бронзу.

Також Ужгород представляли спортсмени клубів «Золотий Скорпіон», «Тайфун» та «Пітбуль».   Данило Шимоняк, Микита Горняк, В’ячеслав Богаш зайняли 1-ше місце, а Давид Те сленко — 3-тє місце.

До речі, радіємо, що вже 4-й рік поспіль у цьому турнірі беруть участь безпосередньо члени збірної України з боксу серед чоловіків та призери Чемпіонатів Німеччини. Відповідно престиж змагань та його географія ростуть.

— Чим для вас став бокс і як він змінив ваше життя?

— Можливо, це буде трохи пафосно сказано, але по суті бокс і є моїм життям. Тому що це моя професія, яку дуже люблю. Не кожній людині вдається перетворити свої дитячі спортивні симпатії у професію всього життя.

Олександра Шевченко, фото автора