Історія мера Ужгорода, причетного до однієї з найбільших трагедій людства
 

Історія мера Ужгорода, причетного до однієї з найбільших трагедій людства

Наталія Толочко 02.02.2018 23:28 СОЦІО

Серед майже 6 мільйонів жорстоко вбитих євреїв — жертв Голокосту, було близько 10 тисяч євреїв з Ужгорода і близько 100 тисяч осіб єврейської національності з Закарпаття. З них близько 10 тисяч — діти, які навчалися у школах різного ступеня…

Біль цієї невимовної трагедії людство ще довго пам’ятатиме, як і всі подібні злочини, коли чоловіків, жінок та дітей знищували за їхні національність, віро­сповідання, генетику тощо. Закарпаття теж не має права забути цю сторінку історії, тим паче, що знищенням євреїв в Ужгороді керував не хто інший, як тодішній мер міста — Ласло Мегої, якого євреї називали Mass Murderer of Ungvar.

Злочини проти євреїв на території сучасного Закарпаття здійснювали у квітні—травні 1944 року, хоча подібні антисемітські дії розпочалися значно раніше. Жахає те, що за знищення хвалили, особливо, Ласла Мегої. Ужгород на той час був показовим містом, а його мер заслуженим за такі діяння.

Про найбільшу трагедію Закарпаття, а також причетність до неї ужгородського мера говоримо з істориком і краєзнавцем Йосипом Кобалем.

— Як відбувалася депортація євреїв на Закарпатті?

— Загальноприйнята думка, що депортації робили німці, але річ у тім, що на всю Угорщину була направлена зондер-команда — близько 250 німців, які організували й керували депортацією євреїв, а виконували накази місцеві органи влади і контролю. Головний ідеолог цієї справи — Ейхман побував і на Закарпатті, де ознайомився з ходом депортації євреїв, адже Голокост угорських євреїв розпочався саме з території Закарпаття.

Варто зазначити, що антиєврейські дії в Угорщині й на Закарпатті розпочалися відразу після приєднання Закарпаття до Угорщини у 1939 році. На той час в Угорщині вже діяв закон, який обмежував кількість євреїв, котрі могли навчатися в освітніх закладах.

Першим актом кампанії було звернення регентського комісара Міклоша Козми до уряду Угорщини, в якому він пропонував усіх євреїв, які не мають угорського громадянства, а їх називав галиціянтами — вихідцями з Галичини, виселити до Галичини. Після цього приблизно 18 тисяч євреїв зібрали у Рахівському районі і передали німецьким окупаційним військам із протилежного боку кордону. Затим німецькі та місцеві українські поплічники розстріляли і вбили цих людей неподалік Кам’янця-Подільського.

— То в Угорщині були свої особливості щодо дискримінації євреїв?

— У 1941 році угорський парламент ухвалив так званий третій антиєврейський закон, який був загорнутий у так зване шлюбне право. Він визначав, хто є євреєм. Так, євреєм в Угорщині вважали людину, в якої хоча б 2 із 4 дідів або бабусь були членами іудейської релігійної общини. При чому регулювалося, що євреєм є і та людина, яка вважає себе християнином, однак мала серед предків членів іудейської організації. Навіть діти незаконно народжені вважалися євреями, якщо було встановлено, що один з їхніх батьків — єврей. Починаючи з цього часу, антисемітська кампанія і пропаганда в Угорщині тільки посилювалися.

Наприклад, у 1942 році уряд Угорщини ухвалив рішення, що євреї не можуть бути членами жодного спортивного товариства. А потім їм заборонили навіть займатися туризмом і перебувати у туристичних готелях чи будь-яких інших місцях, пов’язаних з цим. Якщо християнин був жонатий на єврейці, він не мав права жити з нею в одному готельному номері. Більше того, євреям заборонили одружуватися/виходити заміж за не євреїв і навіть мати любовні зв’язки з християнами.

В Ужгороді перший «ра­систський процес» проти єврея відбувся у 1942 році. Дезидерія Вайса звинуватили у тому, що він хотів переспати з дівчиною-християнкою в готелі біля залізничного вокзалу. Це помітив один із жандармів і Вайс опинився на лаві підсудних.

Доходило до того, що мерія виносила штрафні санкції проти євреїв міста за найдрібніші порушення, стягуючи з них величезні суми грошей. Від євреїв почали забирати виноградники, потім поля, а згодом і магазини та інше нерухоме майно. У Виноградівському районі одного з євреїв інтернували у концентраційний табір тільки за те, що він відмовився своїм реманентом обробляти поле місцевого угорця.

Паралельно з цим у ЗМІ нагніталася антиєврейська істерія, здійснювався психологічний тиск на неєврейське населення, яке налаштовували проти євреїв, стверджуючи, що всі біди, які є в місті, пов’язані з євреями.

У квітні 1944 року в Угорщині, згідно з урядовими наказами, розпочалася кампанія проти євреїв. Спо­чатку євреї були змушені у публічних місцях мати на своєму одягу пришиті   шестикутні зірки жовтого кольору, щоб могли відрізняти їх від іншого населення. Затим розпочалися депортації, і першими були депортовані євреї з території сучасного Закарпаття.

У 1944 році координаційним центром було Мукачево, оскільки близько 50 % місцевого населення становили євреї. Тодішній мер Енгелхард зробив гетто не за межами міста, а в самому центрі міста, оточивши окремі вулиці колючою сіткою. Частину євреїв з міста й району поселили у цегельному заводі неподалік дороги на Берегово.

— Розкажіть про Ласла Меґої, яким мером він був?

— Меґої народився в Ужгороді у 1902 році. Тут закінчив середню школу й отримав атестат учителя. Після чого вступив до Будапештського університету, захистив докторську дисертацію з права і став доктором юридичних наук.

Також Ласло був відомим спортсменом. Ще навчаючись в Ужгороді, Мегої був футболістом найдавнішого футбольного клубу Ужгорода — Ужгородського атлетичного клубу. До речі, форма цього клубу була синьо-жовта, і це невипадково. Бо синій і жовтий кольори були офіційними кольорами Ужанського комітату з кінця XVII століття. У студентські роки 23 рази представляв кольори збірної Угорщини на різних турнірах з атлетики та футболу.

У 1926 році він виїхав із території сучасного Закарпаття нібито за те, що чехословацька влада переслідувала його за проугорські погляди. У цей час під прізвищем Ласло Мегої був членом футбольної секції Будапештського університету і 8 разів членом збірної Угорщини з футболу. Крім того, 1926 по 1929 рік Мегої працював у Міністерстві культури Угорщини як спортивний журналіст. Як такий, він побував у багатьох країнах Америки, Африки. Із 1929 року почав працювати у міській раді Копошвара (Угорщина).

Коли у 1938 році, згідно з першим Віденським арбітражем, Ужгород, Мукачево, Берегово та інші території на південь від них відійшли до Угорщини, Ласло Мегої став головним нотаріусом мера Ужгорода. У 1941 році він став мером Ужгорода замість Імре Пелтчарського, який теж був уродженцем цього міста, але походив із знатної дворянської польської родини.

— А в історії Ужгорода про нього згадують як про того, хто виселяв євреїв?

— Окремі видання повідомляли про Мегої, що він житель Ужгорода, відомий спортсмен, доктор юридичних наук. Дізнатися більше про цю людину виявилося не так просто. Перешкодою цьому було його прізвище, яке, як виявилося, було несправжнім.

Крім прізвища Мегої, він довгий час користувався прізвищем Пешовнік, очевидно, словацьким. Воно й відкрило можливість дослідити його біографію детальніше. Допомогли у цьому спортивні поїздки, у яких він зазначений як Пешовнік.

— Як Мегої депортовував євреїв з Ужгорода? Чи були на Закарпатті гетто?

— Доктор юридичних наук прославився на всю Угорщину тим, що показав зразкове вирішення єврейського питання. За дуже короткий час він із допомогою відповідних комісій міськради, міської поліції та жандармерії відібрав від ужгородських євреїв їхні аптеки, магазини, склади, землю, виноградники тощо, а потім зібрав їх усіх у два гетто: одне на сучасній вулиці Минайській, де сьогодні розмістився торговельний комплекс «Сільпо», а колись там був цегельний завод Мошковича, а інше — на вулиці Мукачівській, це була вулиця Міхая Мункачі, неподалік від залізничного переїзду, з правого боку був деревообробний завод Глюка. До речі, на місці цього концентраційного табору донині не встановлено жодного пам’ятника. А на місці гетто на вулиці Минайській височить непримітний кам’яний обеліск, який засвідчує, що тут колись зібрали для депортації близько 15 тисяч євреїв.

У 1944 році, наприкінці квітня, до Ужгорода приїхав один із основних діячів, пов’язаних із депортацією євреїв — Ейхман. У будівлі нинішньої облради відбулася нарада щодо депортації, на якій Ейхман похвалив мера Ужгорода за те, як той зразково організував виселення єврейського населення з міста. Сам Мегої на цій нараді повторив свої неодноразові прохання — якнайшвидше вивезти всіх євреїв із ужгородських гетто у концентраційні табори.

— Чи міг Ласло Мегої, а також інші люди, які відповідали за депортацію, відмовитися від виконання таких злочинних наказів?

— Звичайно, у людини завжди є вибір, тим паче невійськової. Якби він хотів, то міг би це зробити. Однак, на превеликий жаль, всі ці люди брали участь у переслідуванні єврейського населення, і це, очевидно, збігалося з їхньою життєвою позицією.

Якби вони відмовилися від того, щоб брати на облік майно, будинки євреїв, органи місцевого самоврядування, які відповідали за депортацію, не могли би здійснити конфіскацію єврейського майна. Згідно з архівними документами державного архіву Угорщини, щодо кожного будинку чи квартири, пов’язаної з євреями, був складений протокол про те, що там є, які цінності і в якій кількості. В Ужгороді, до прикладу, все найцінніше майно єврейського населення — картини, меблі, столові прилади, коштовності тощо, збиралося в окремих місцях, упаковувалося і відвозилося в Мукачево, де був центральний орган із виселення євреїв за межі міст.

— Якою була подальша доля Ласла Мегої, вже після того, як він здійснив свою антиєврейську місію?

— Після того, як у травні 1944 року всіх євреїв із території сучасного Закарпаття вивезли у різні концентраційні табори, Ласло Мегої переїхав у місто Комарно, що на кордоні з сучасною Словаччиною. Відбулася ротація всіх відповідальних за депортацію. Так угорська влада намагалася розпорошити персональну відповідальність за злочин проти євреїв: одні збирали євреїв у гетто, інші відправляли у концентраційні табори, а потім усі змінювалися місцями. Таку ротацію пройшов і Мегої.

У вересні 1944 року він став мером міста Комарно. На цій посаді організовував місцевих жителів для боротьби проти радянських військ. А коли лінія фронту на початку 1945 року підійшла до Комарно, організовував переїзд жителів у Німеччину.

Після війни у зв’язку з депортацією євреїв його розшукували уряди Угорщини і Чехословаччини. У 1946 році шукали його й на території сучасного Закарпаття за злочини, здійснені проти місцевого єврейського населення. Однак виявилося, що Мегої разом із окремими військовими частинами відступив із Комарно на захід, у Німеччину, де певний час очолював один із таборів, де перебували угорські біженці. Цей табір потрапив у зону військової відповідальності американських й англійських військ.

Коли у 1947 році угорський уряд звернувся до західних союзників із тим, щоб видати цього запеклого антисеміта, їм відповіли, що наразі видають тільки людей щодо яких є дуже обґрунтоване обвинувачення. Тож, за деякими даними, Ласла Меґої не видали.

Його спіймали на території Німеччини, після чого він перебував в різних таборах, зокрема, біля міста Гілдесхайм. У 1950 році Мегої емігрував у Австрію. Тут став одним із активних членів антирадянської організації, яка включала діячів, котрі колись проживали на територіях, що відійшли до СРСР або в зону його інтересів. Вважається, що Меґої помер в Австрії у 1959 році.

Наталія Толочко

ТЕГИ : Мегої

Коментарі :


Додати коментар

 

 

 

Погода

СОЦІО

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат