Відлуння Угорської революції 1848—1849 років на Закарпатті

10.11.2018 18:24 ПОДІЇ

Цього року виповнюється 170 років боротьби угорського народу за свободу і незалежність, яка на початку 1848 року перетворилася у справжню революційну війну проти Габсбургів, але 100-тисячне російське військо придушило революційний рух народних мас.

Буржуазна революція, що спалахнула у Франції на початку 1848 року, швидко охопила майже всі країни Європи. Сприятливе підгрунтя знайшла вона і на землях багатонаціональної імперії Габсбургів. У Відні, Пешті, Празі, Львові революційний рух був найсильнішим, але не обминув він і куточок Підкарпатської землі, де також чекали на своє розв’язання важливі суспільні проблеми. Тому населення краю активно підтримувало боротьбу 1948—1949 років.

Вождь національно-визвольної боротьби угорського народу

Одним із організаторів революційної боротьби став Лайош Кошут. Він народився 10 вересня 1802 року в Угорщині в небагатій дворянській родині. За фахом адвокат. Із 1837 по 1840 рік перебував у тюремному ув’язненні «за державну зраду». В 1841—1844 роках видавав «Пештську газету». Послідовна антигабсбурзька позиція газети сприяла зростанню популярності Кошута серед опозиційно налаштованих кіл інтелігенції та дворянства. З початку революції 1848 року Кошут займає ряд важливих посад у революційних органах влади. У вересні 1848-го очолив Комітет захисту батьківщини.

Повстання, очолюване ним, поступово перейшло в справжню війну. Поряд із угорцями воювали польські добровольці й кілька генералів, що нелегально емігрували до Угорщини. Серед гонведів, які воювали в рядах революційних сил, було чимало колишніх в’язнів, яких угорська влада випустила з в’язниць, надавши їм тимчасово волю.

У вересні 1848 року, коли революція охопила всю Угорщину, як ми вже згадували вище, Кошут очолив Комітет захисту батьківщини, що фактично виконував функції уряду. Будучи непримиренним щодо питання національної незалежності Угорщини, Кошут однак не захотів визнати таке ж право за національними меншинами, зокрема й на Підкарпатті. Таке ставлення до національного питання стало стратегічною помилкою Кошута, бо значно послабило антигабсбурзькі настрої і сприяло поразці Угорської революції...

Проте на той час революційні сили продовжували зміцнювати свій рух та укріплювати позиції. Але помилки стосовно національного питання були використані австрійським урядом у власних цілях, а заходи уряду Кошута, спрямовані проти селянства, позбавили його підтримки серед трудового народу, зокрема слов’ян.

А тим часом становище в Угорщині восени 1848-го ускладнювалося. На Буду і Пешт рушили війська Й. Елачича з півдня. Трансільванія відокремилася від Угорщини, оскільки уряд не визнавав прав її населення. А з Відня до Угорщини вирушила каральна армія, яка вже придушила революцію в Чехії. Це послаблювало сили Угорської революції в критичний період її розвитку. Та незважаючи на це, революційні події в Угорщині викликали занепокоєння ведучих країн Європи й налякали реакційні сили Угорщини.

Під впливом позитивних емоцій від перших успіхів революційні сили Угорщини продовжували отримувати в 1848 році перемогу в боротьбі над імператорськими військами. А вже на початку 1849-го стосунки між Віднем і угорським революційним урядом надзвичайно загострилися. З огляду на таку ситуацію Австрійське військове командування здійснювало підготовку до вирішального удару по революційних силах Угорщини. У відповідь сейм 14 квітня 1849 року в Дебрецені скинув Габсбургів із угорського престолу та проголосив незалежність Угорщини з надією, що інші країни Європи підтримають боротьбу угорського народу. Але бажаної реакції підтримки Угорщина не отримала. В Європі того часу революційні бурі вже притихли. А Росія, маючи «славу» жандарма Європи, була готова надати військову допомогу Австрійській короні в придушенні революції воєнним шляхом.

Скориставшись таким сприятливим випадком молодий імператор Франц Йосип, втративши всяку надію впоратися з повсталими, 21 травня 1849-го звернувся до російського царя Миколи І з проханням про допомогу. Налякавшись, що революція може поширитися і на Росію, Микола І на початку літа 1849-го спорядив для придушення повстання народних мас Угорщини 100-тисячне військо під командуванням генерала І. Пашкевича... Перетнувши Карпатський хребет через Дукельський і Лупковський перевали, російські війська вступили на територію Угорщини, зокрема до нашого краю, і зайняли бойові позиції.

Хоча населення Закарпаття не включалося активно в боротьбу проти російських військ, проте ряд укріплень, зокрема Мукачево, довго тримали оборону. Командуючий російською армією Пашкевич, одержавши ряд перемог над угорською революційною армією в Центральній Угорщині та Східній Словаччині, організував загін у кількості 10 тисяч чоловік на Закарпаття і спільно з військами Австрії придушив останні пункти опору повстанців. 12 серпня під містечком Вілагошем армія головнокомандуючого генерала Гергеля капітулювала. Революція в Угорщині зазнала поразки.

Хоча революція в Угорщині 1848—1849 років і зазнала поразки, проте залишила глибокий слід в історії Угорщини, в тому числі і Закарпаття. Але найголовнішим соціальним результатом угорської буржуазної революції під керівництвом Лайоша Кошута було скасування кріпосного права, а з ним і відкриття шляху до розвитку нових капіталістичних відносин.

Коли 12 серпня 1849 року з Угорською революцією було покінчено, Лайош Кошут емігрував до Італії. Австрійська феміда заочно засудила його до страти. На батьківщину Кошут більше не повернувся, навіть після того, як його амністували, залишившись непримиренним ворогом Габсбургів.

Помер в Італійському містечку Турин 20 березня 1894 року. Згодом його останки перепоховали на батьківщині в Будапешті. Каплиця над могилою героя угорського народу підноситься над усіма навколишніми надмогильниками.

Угорська революція та Закарпаття

На заклик нового угорського уряду на Закарпатті почали створюватися збройні сили нових органів влади — загони Національної гвардії, до складу яких протягом квітня—червня 1848 року в різних куточках краю вступили тисячі закарпатців. Тільки в Ужанському та Березькому комітатах до «Ребілії» — революційної армії Кошута — приєдналося 3 600 осіб.

А 27 березня в Ужгороді було проголошено Закон угорського сейму від 18 березня 1848 року про скасування кріпосного права та феодальних повинностей селян. На вимогу народних мас 2 травня 1848-го австрійська влада змушена була звільнити з Мукачівської фортеці-тюрми політичних в’язнів, які одразу вступали до лав гонведів. Саме вони потім стали грабіжниками, й можливо, і вбивцями вилоцького аптекаря Віктора Ройка — пише у спогадах Т. Легоцький.

В інформаційному виданні «Мукачево» (автор проекту О. Волошин) на стор. 161 читаємо: «Ще до поразки Угорської революції 1848—1849 років, 22 квітня 1949-го повстанці, зайнявши позиції на Сорочій горі, зуміли перемогти переважаючі сили австрійців під керівництвом барона Барка. Це була єдина битва на території Закарпаття, в якій перемогу святкували повстанці... Було вирішено встановити пам’ятний кам’яний обеліск на березі Латориці під самою Сорочою горою».

19 травня 1901 року відбулося святкове відкриття пам’ятника. На восьмиметровому обеліску встановили угорськомовну таблицю... У написі йдеться: «Зведено патріотичною громадськістю в 1901 р. на згадку про переможну битву за державну незалежність Угорщини, що відбулася на цьому місці 22 квітня 1849 р.».

Та недовго нашим краянам довелося радіти революційним перетворенням, які поряд з іншими змінами затверджували відносну, але свободу й демократію, адже вже в серпні 1849-го для революційних мас Угорщини й зокрема нашого краю настали важкі дні. У рукописі «Шандор Рожо у Балашодьормоті» Тиводар Легоцький з жахом згадує заходи деспотичного уряду після революції: «...Хай Бог береже всіх порядних людей від таких часів, які були після завершення революції 1849 року в нашій батьківщині. Я не вірю, що під час американських міжнародних війн до переможених звірів застосовували більшу жорстокість, ніж австрійська військова солдатчина стосовно угорців, яких підкорили не вони, а покликані на допомогу тисячі москалів».

Наша сучасна територія Закарпаття теж страждала від деспотів. Про це Т. Легоцький так згадував у рукописі «Красива ружа Геброна»: «Десь приблизно у середині серпня 1949 р. Мукачево переживало сумні дні. День за днем з’являлися нові жалобні новини, в яких йшлося про розгром угорського війська. На цій території, можна сказати, крім порівняно нечисленного замкового гарнізону, інших частин і не було. Бо табір Андраша Козінці, який у попередні тижні розташувався у цих краях, коли поширилися чутки про те, що російський генерал Закен за прикордонною горою Бескид розташував табір із 80 сотень російських піхотинців і 4 тисяч драгунів, пішов назавжди звідси, визнавши, що з маленьким невпорядкованим військом не зможе протистояти великій силі. Армія Козінці, яку зібрали із Марамароша, Берега, Угочі та Сотмара, станом на червень складалася із 6 загонів піхотинців гонведів, 4 сотень мисливців, 1 сотні вільних марамороських загонів молодиків, 4 сотень гусарів і 23 різноманітних гармат.

27 серпня під проводом Карловича до Берегова ввійшло велике російське військо, яке прибуло з околиць Ніредьгази через Номень у бік Мукачева. Це військо в Моккошяноші (нині Яноші) самовільно забрало 60 тонн сіна та 48 пожонських мірок вівса. Із цього армійського корпусу відокремилася одна дивізія і, пройшовши через с. Гат, звернула біля так званої Середньої корони у бік... Великих Лучок. Тут вони розташувалися у домініальному фільварку, щоб звідси захопити Мукачівський замок. Для цього було 2 бригади з 16-ти піших батальйонів із 12 732 осіб та артилерійські частини. Ця дивізія належала до головного російського війська під командуванням герцога — генерала Пашкевича...».

З перебуванням російських військ у вересні в Ужгороді пов’язане знищення кошутовських паперових грошей, випущених революційним урядом без належного золотого покриття...

Після капітуляції угорської революційної армії під Вілогашем частина російських військ тимчасово зайняла комітати Мараморош, Берег, Угоча і Унг. Інша, понад 50 тисяч чоловік, через Мукачево в напрямку Верецького перевалу залишила Угорщину.

Відтак, у кінці жовтня 1849-го австрійський уряд здійснив «реорганізацію» Угорщини. З такою реорганізацією було утворено п’ять військових округів. Один із-поміж інших — Кошицький, до якого ввійшли три райони, у т. ч. Ужгородський, який включив до себе комітати Унг, Берег, Угочу і Мараморош. А головним адміністратором був призначений барон Ігнац фон Віллац, який першим референтом і начальником канцелярії призначив Адольфа Добрянського...

Так сумно закінчилася боротьба угорського народу за свободу і незалежність Угорщини.

19 серпня 2002 року Товариство угорської інтелігенції Закарпаття на честь 200-річчя від дня народження Лайоша Кошута на головному фасаді будинку № 38, що на розі площі Шандора Петефі й вулиці Швабської в Ужгороді, встановило пам’ятну дошку генію угорського національно-визвольного руху 1848—1949 років, почесному громадянину (1889 р.) Ужгорода, а площа, на якій розмістився будинок, на початку ХХ ст. носила його ім’я...

...У другій половині 1904 року в Ужгороді святково відчинив двері третій за рахунком дошкільний дитячий заклад. У ньому розмістили також офіс шкільного інспекторату. Це і є будинок № 38.

За радянських часів тут були навчальні заклади: загальноосвітня середня, середня заочна та середня вечірня школи.

До 2012 року тут функціонувала Ужгородська угорськомовна гімназія ім. Другетів. Того ж року міська рада передала цю будівлю спеціалізованій школі № 5 із поглибленим вивченням іноземних мов. Сюди було переведено шість початкових класів із головного корпусу, що на Київській набережній, де вони навчаються тільки в першу зміну. Крім того позитивним є й те, що так вдалося відокремити маленьких діток від старших. Як бачимо, зведений на початку минулого століття цей будинок і нині слугує молодому поколінню України.

НА ФОТО: Пам’ятна дошка в Ужгороді, встановлена на честь 200-річчя від дня народження Лайоша Кошута.

Юрій Туряниця, краєзнавець, член НСЖУ

Коментарі :


Додати коментар

 

 

 

Погода

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат