Навіть на 26-му році своєї незалежності Україна так і не позбулася структури з комуністичного минулого. Мова піде про профспілки, які в не найкращі часи себе йменували «школою комунізму», а сьогодні продовжують вдавати успішну діяльність під дахом Федерації профспілок України.


Як миші з корабля…

У грудні 2015-го до штурвала профспілок Закарпаття прийшов Володимир Фленько. Були сподівання і в мене, як колишнього члена облпрофради, ряди якої залишив під час другої своєї каденції, що ця громадська організація стане на шлях реформування. Ба, виходить, марно було про це думати. Під час недавнього спілкування профспілковий лідер не приховував того факту, що ряди спілчан продовжують залишати люди, які не тільки зневірилися в соціальному захисті профспілок, а й взагалі розчарувалися в своїх лідерах. Із найсвіжіших прикладів наведу факт саморозпуску первинної профорганізації газети «Новини Закарпаття», а ще перед тим ряди професійної спілки працівників культури на чолі з Наталією Товтин втратили ще одну первинну — свою роботу в грудні припинив навчальний центр профспілок області. Звісно, людей позвільняли, тож і первинної організації не стало. Свіжий у пам’яті, мовити б, скандальний факт «розлучення» однієї з найбільших організацій Мукачева з галузевим обкомом, який очолює Галина Сваричевська. Вже колишні її спілчани вирішили, що і без опіки очільниці похилого віку, яка на конференції навідріз відмовилася давати пояснення щодо банківського депозиту і на що витрачаються кошти членських внесків, гірше не буде. Люди тікають зі структури з комуністичного минулого, як миші з корабля, що тоне. Зважаючи на таку ситуацію, ФПУ вирішила рятувати профспілковий «Титанік», який стрімко сідає на дно. 2017-й оголошено роком первинної організації. Я би додав: первинної з новими лідерами, готовими ставити інтереси працюючих на кілька щаблів вище своїх непомірних апетитів.

Лідери з Народної, 5 давно відірвалися від народу…

Будівля на площі Народній, 5 в Ужгороді багато десятиліть служить дахом для профспілок краю. Але в останні кілька років усе зрозумілішим постає питання виселення з неї облпрофради та її галузевих обкомів. Виявляється, впродовж чверті століття незалежності України облпрофрада так і не набула права власності на приміщення, які були збудовані ще за чехів. Очевидним є те, що профспілці свого часу радянська влада просто подарувала будинок на площі Народній, 5 (Володимир Фленько це називає обміном — натомість майна профспілок на вулиці Першотравневій, 2 в Ужгороді). Наразі рішеннями Господарського суду Закарпатської області від 17 травня 2016 року та Львівського апеляційного господарського суду від 5 вересня 2016 року визнано право власності Фондом держмайна України на будівлю Закарпатської облпрофради.

Вже за кілька днів після вересневої ухвали суду Володимир Фленько зібрав в Ужгороді прес-конференцію, на якій назвав те, що відбувається з профспілковим майном, рейдерським захопленням з боку держави: «За роки незалежності в нас уже відібрали багато майна. Базу в Жденієві, яка працювала, закрили і розікрали. Обласній раді передали санаторій «Перлина Карпат» на Мукачівщині. Оздоровницю «Гірська Тиса» на Рахівщині приватизували під екс-міністра охорони здоров’я Р. Богатирьову…». Та, схоже, профспілковим лідерам уже скоро доведеться облаштовувати собі затишні кабінети «під липами» на набережній Незалежності. Вищий апеляційний суд залишив без змін ухвалу львівських колег. Але є один нюанс, за яким облпрофрада плекає надію зберегти за собою свій головний офіс, якщо при розгляді їхньої апеляції Верховним Судом України буде відхилено посилання попередніх судових інстанцій на документи 1918 року (на той час Закарпаття перебувало в складі держави, на яку явно не поширювалися ці нормативно-правові акти). Профспілки своєю чергою апелюють до постанови Ради Міністрів колишнього СРСР від 29 квітня 1946 року (держави, яка також канула в лету).

Не можу обійти увагою в своєму розслідуванні іншу сторону майнової діяльності закарпатських профспілок. За два з половиною десятиліття, не подбавши про юридичне оформлення свого права на власність в Українській державі, облпрофрада планомірно розтринькувала, нажите в основному на профспілкові внески рядових членів організації, майно. Не в такі вже й далекі часи продали дитячий табір у селі Неліпино, який був на балансі обкому профспілки працівників культури. Коли стало сутужно з фінансами, облпрофрада пустила з молотка приміщення «Закарпаттурпроекту», ресторану біля стадіону «Авангард». Така доля спіткала і готель «Спорт», низку інших об’єктів. Виручені кошти поділили між обласними організаціями, передбачливі лідери більшості яких розмістили гроші на депозити й зараз безбідно живуть на відсотки, хтось придбав нові авто-іномарки. Ось вам і наявний такий собі закарпатський профспілковий офшор.

Випадковість? Коли в туристичну сферу випадкові люди приходять…

Описані вище майнові оборудки, і те, про що піде мова далі, відбувалися за керівництва закарпатськими профспілками Івана Короля, якому була притаманна патологічна піддатливість особистим інтересам окремих його колег. У першу чергу не без його згоди, а також за підтримки його ж заступника та голови всіляких наглядових рад при облпрофраді Василя Захарця, президія облпрофради свого часу благословила на посаду керівника ПрАТ «Закарпаттурист» Наталію Товтин — за сумісництвом голову обласної організації профспілок працівників культури. Фахівець у сфері мистецтва, культури, преси і телебачення з освітою вчителя-біолога взялася рятувати туристичну галузь. Допомагали їй надійні люди — рідна сестра і чоловік. Відтак ще одного «провідного» фахівця в туризмі й рекреації — голову обласної профорганізації працівників текстильної та легкої промисловості Магдалину Глушеню вона призначила (теж за сумісництвом) директором турбази «Полонина» в Лумшорах на Перечинщині.

Довго чекати не довелося, щоб переконатися, що з того виходить, коли в керівне крісло вмощується випадкова людина: вже через короткий час у туркомплексі «Світанок» за борги ужгородський Водоканал призупинив подачу води, в свою чергу енергопостачальна компанія відключила електрику. На ресторані, кафетеріях, корпусах комплексу двері позачинялися наглухо. До приходу «реформаторів» хоч якось, але працівники мали зарплату, а відтак залишилися без роботи. Продали один із корпусів, щоб погасити борг по зарплаті, але в першу чергу наближеним до керівництва і самій очільниці. Коли спохопилися в облпрофраді, вже було наламано надто багато дров — випадкових людей із галузі таки поперли.

Сумнівною діяльністю Наталії Товтин у сфері туризму зацікавилися правоохоронні органи. Зокрема, відзначається в судовій ухвалі, «діючи умисно, на виконання розробленого нею плану злочинних дій, вчинила ухилення від сплати податку на додану вартість та податку на прибуток, а також службове підроблення». Це вартувало державі з боку дій очільниці недоотримання бюджетом податків на загальну суму 569796 гривень. Цікаве обгрунтування по своєму кримінальному провадженню дала присутнім на прес-конференції в вересні минулого року Наталія Товтин. За її словами, 2011 та 2012 роки були періодом тотального наступу Генеральної прокуратури України (в сфері відчуження майна — Авт.). «Моя принципова позиція коштувала мені відкриттям кримінальної справи», — резюмувала колишня очільниця. І далі ще більше, мовляв, прокуратура схиляла її віддати «Форель» і всі справи по ній будуть вичерпані. «Я на це не пішла — я пішла з посади», — зізналася Наталія Товтин. Ось так, не більше, і не менше. Начебто, якщо була би здана турбаза на Воловеччині (за словами Володимира Фленька, «Форель» готували для тодішнього глави ГПУ Віктора Пшонки), податки державі можна не платити?

На черзі навчальний центр профспілок?

Надто здивувало, коли довідався, що навчальний центр профспілок (розташований на вулиці Собранецькій, 150) закрився. Як, чому? З цими запитаннями йду до голови облпрофради Володимира Фленька. Розмова вийшла, скажу так, у односторонньому напрямку — даруйте, майже «всі собаки» мій співрозмовник намагається повісити на колишнього директора навчального центру Івана Олексика. Він звільнився з посади на початку червня минулого року. Саме йому очільник профспілок Закарпаття інкримінує доведення будівлі центру до занедбаного стану (дах протікає і вода вже дістається третього поверху); Іван Іванович так і не спромігся оформити право власності на землю; є претензії щодо збереження ним готельного і ресторанного майна (кудись зникли картини місцевих майстрів пензля, недорахувалися на кухні посуди). Коли звільнявся, залишив 89 тисяч гривень боргу за використану центром електроенергію, натомість через суд колишній керівник вимагає від облпрофради чималу суму грошової компенсації невикористаних відпусток більш як за 10 років.

Через два дні вже з Іваном Олексиком пункт за пунктом намагаюся з’ясувати реальний стан речей у діяльності профспілкового навчального центру. Вимальовується дещо інша картина. Виявляється, керівник ще в 2004 році подавав акт обстеження стану матеріально-технічної бази центру. Комісія підтвердила 65 відсотків фізичної зношеності основних засобів. У грудні 2015 року з приходом нового голови облпрофради його було поінформовано в доповідній записці про конкретні проблеми навчального центру, зношеність основних засобів якого на той час уже досягла 70 відсотків.

Далі виявилося, що борг по електроенергії нагромаджено орендарем приміщення, в якому працює кафе «Юлія» (подейкують, що заклад належить кумі нового директора), а центром у червні 2016 року навпаки внесено 2535,44 грн. авансу «Закарпаттяобленерго». Акт прийому-передачі основних засобів та матеріальних цінностей пролив світло і на художні картини, яких станом на 31 травня 2016 року значиться дев’ять. Така кількість відповідає інвентаризаційному опису основних засобів від 19 грудня 2000 року. Щодо приватизації землі, то новий голова облпрофради вочевидь не виявив бажання заглибитися в історію цієї справи, бо ще в 2010 році Іван Олексик забезпечив виготовлення всієї техдокументації, але в попередника Володимира Фленька не виявилося коштів довести справу до отримання свідоцтва. І про відпустки колишнього керівника курсів. Йдеться про грошову компенсацію тільки п’яти з них.

У нашій розмові з Володимиром Фленьком так і не почув від нього, власне, як намагалася облпрофрада вплинути, а зрештою і допомогти своїй структурі. «А чим займається новий директор центру?» — ставлю вже пряме запитання. «Він подав заяву на звільнення, оцінивши складну ситуацію», — чую у відповідь. Якось дивно виходить — людина свідомо влаштовується на керівну посаду, не зваживши свої реальні можливості. Володимир Фленько так і не назвав мені прізвища нового очільника, а на мою цікавість із якої сфери він прийшов, відповів коротко: «Займався комунальними питаннями». І більше ніяких відомостей.

Як кадровому журналісту з величезним досвідом, мені надто прикро, що профспілковий лідер у особі Володимира Фленька впродовж усієї нашої розмови свідомо намагався відвести мене вбік від предмета нашої зустрічі. Активно допомагав йому в цьому клерк Сергій Баранчиков. Це вже згодом я довідався, що новий директор центру — не хто інший, а колишній прикордонник Володимир Божейко. А звільняється він з цієї посади, бо 17 жовтня 2016 року призначений за згоди Фленька на посаду керівника «Закарпаттуриста». Саме з його приходом у навчальний центр, через якийсь місяць-півтора все й почало розвалюватися. Схоже, ця установа стала вже непотрібною профспілкам, хоча і вважалася однією з кращих в Україні (Іван Олексик підтверджує це купою відзнак, визнанням його роботи як на рівні обласному, так і всеукраїнському). Де проводитимуть свої заходи (чи, можливо, такі вже й зайві?) профспілки, побачили недавно. Свій навчальний процес вони перемістили в Ужгородську міську раду, вочевидь, якій скоро і «підпорядкуються». Нагадаємо, Володимира Фленька на посаду голови облпрофради представляв і мер міста Богдан Андріїв.

Зустрічався я вже з колишніми працівниками навчального центру (звільнені з роботи в грудні, вони ще працювали в січні). Зокрема, покоївка Тетяна Романенко розповіла, що під час січневих морозів прорвало водопровід. Про це повідомили Володимирові Божейку, а він махнув на все рукою: «Хай тече…» Виявляється, що багато кухонного начиння зникло вже за його директорування...

Вочевидь, стає зрозумілою і ситуація з навчальним центром профспілок: Володимир Фленько не просто привів туди свою людину Володимира Божейка, останній у свою чергу почав «обростати» своїми людьми. Було б дивним ставити запитання: як реагує на все це ревізійна комісія облпрофради, адже її очолює підлегла Наталії Товтин — бухгалтер обкому профспілки працівників культури Світлана Кузич. Не зміг аргументовано прокоментувати своєї ролі в «доведенні» навчального центру до межі і багаторічний заступник голови облпрофради (він же одночасно керівник навчально-методичної ради Василь Захарець). Адже те, що сьогодні відбувається на площі Народній, 5, явно не спрямоване на соціальний захист працюючих людей. Хочете приклад? Днями ж без будь-яких гарантій вони звільнили з роботи малозабезпечену і одиноку матір згадувану вище Тетяну Романенко.

…Та профспілковий «Титанік» сідає на дно.

Михайло Попович