Ще в сиву давнину Закарпаття славилося тютюнництвом, адже мало власну вікову традицію, яка продовжувалася аж до 90-х років ХХ століття. У фондах Державного архіву Закарпатської області та інших джерелах інформації знаходимо, що на теренах Австро-Угорщини, до якої входив і наш край, тютюнництво отримало прискорений розвиток. Але після скасування рабства воно тимчасово занепало, допоки не зміцнів капіталізм.



Спочатку галузь розвивалася вільно у вигляді невеликих приватних підприємств, які купували у селян тютюн, готували його та виробляли з ньо­го сигари і курильний тютюн. З подальшим його розвитком відбулося укрупнення — так само, як проходило в інших сферах капіталістичної економіки, пише О. Супруненко в НЗ.

Тютюнництво в нашому краї, яким воно було

Мукачівська тютюнова фабрика була заснована 1897 року одним із графів Шенборнів, Євгеном -Ервіном, з ініціативи Едмунда Егана під час «Рутинської акції». А вже 13 серпня 1898-го підприємство працювало в будівлі колишньої домініальної корчми «Дикий кабан» на торговельній площі. Тим часом Будапештська будівельна фірма «Паллачек і Емштайн» протягом 1907—1908 років побудувала комплекс будівель майбутньої тютюнової фабрики, яка належала «Державній тютюновій монополії» в Будапешті. Спеціалізувалася на випуску цигарок «Куба» і «Коста-Ріка» та коротких сигар. На рік виробляла 12 мільйонів штук. Наприкінці 1908 року тут працювало 300 робітників, переважно жінки, а вже в 1911-му — 688...

Після Першої світової війни чехословацька влада продовжувала розвивати тютюнництво на Підкарпатській Русі. Якщо в 1919-му в краї було 20 товариств, які на 107,1 га площі зібрали 22 463 кг тютюну, то 1925 року таких налічувалося 53. На площі 1078,1 га вони отримали 1 095 350 кг тютюну. А 88 товариств 1935 року з 3002,5 га площі зібрали і продали державі 2 079 013 кг тютюну, отримавши за нього 8 652,0 тисяч корун. Того часу виробляли в середньому 2—3 мільйони кілограмів тютюну на рік. Як свідчать архівні документи, 1932-й став для тютюнників Підкарпатської Русі піковим: 1281 кг тютюну зібрали з одного гектара. Завдяки цьому продали 3 743 630 кг тютюну, отримавши за них 18 269 214 корун.

Над підвищенням урожай­ності постійно працювали дослідні лабораторії, профільні школи, спеціальний інститут земельного рільництва та державна с/г станція в селі Велика Бакта. Вирощували, в основному, дебреценський сорт, що найкраще був пристосований до умов нашого краю. За підтримки Центральної дирекції республіки та Народної ради проводили численні польові дослідження з метою збільшення врожайності цієї цінної культури. Основними виробниками тютюнової сировини того часу були с/г товариства низовинних зон Ужгородського, Мукачівського, Іршавського, Севлюського, Хустського і Тячівського округів.

Нині мало кому відомо, що в 20-х роках минулого століття за часів Чехословаччини у Севлюші побудували тютюново-ферментаційний завод, на якому працювало близько 150 чоловік. Відтоді й почався на Виноградівщині фактичний розвиток галузі...

За період свого існування (1897—1946 рр.) успішно працювала Мукачівська тютюнова фабрика. В архівних документах фонду Р-2088 Державного архіву Закарпатської області знаходимо, що за 1944 рік вона переробила 1 592 366 кг дебреценського, собалчського та тисянського тютюну. Було виготовлено 600 627 600 штук цигарок та 47 071 102 пачок (1 пач. — 25 г) тютюну для трубок. На 1.01.1945 р. працювало 330 робітників, а їхній денний заробіток становив 4 пенге 80 філерів. Того часу фабрика мала прямі торговельні зв’язки з містами Кошице, Краковом та Угорщиною. Вони постачали тютюн, а підприємство їм — цигарки.

Після Другої світової війни тютюнова галузь, оговтавшись від повоєнного стану, знову отримала певний розвиток. Зі встановленням у краї радянської влади підприємство назвали «Мукачівська тютюнова фабрика ім. Сталіна», а першим радянським директором призначили тутешнього службовця Дорі.

Для забезпечення фабрики місцевою тютюновою сировиною Народна рада Закарпатської України розпорядженням від 10.02.1945 р. дозволила населенню вирощувати на своїх господарствах тютюн. За домовленістю сторін розрахунок здійснювали грошима (пенге, коруни) або сигаретами. Маючи необхідні грунтово-кліматичні умови, селяни позитивно сприйняли рішення влади, адже таким чином отримали можливість утримувати своє господарство і родину та продовжувати давні традиції вирощування цінного продукту с/г виробництва.

З 1945-го реалізація готової продукції здійснювалася за розпорядженням НРЗУ. Того року торговим організаціям краю продали понад 20 мільйонів цигарок.

Крім цього, практикували реа­лізацію сигарет підприємствам та організаціям. До прикладу, працівникам лісу видали 1 229 100 штук, робітникам солотвинських солекопалень — 134 200 штук, Ужгородському відділенню залізниці — 18 мільйонів, споживчій кооперації — 15 мільйонів штук цигарок. Водночас фабрика забезпечувала цигарками і тютюном війська 4-го Українського фронту та військові частини, що були дислоковані в Угорщині, Чехословаччині та Польщі. У відповідь військові склади Прикарпатського ВО та Кракова, військові частини міст Ніредьгаза, Солнока та Кошице постачали тютюн. Для координації дій військових і фабрики тут діяв військпред.

В архівних документах знаходимо, що всі працівники під час прийому на роботу давали службову присягу, без якої до виробництва не допускалися. Такі дії виконував уповноважений НРЗУ Георгій Івашко.

Прикро констатувати, але 1946 року 49-річна історія Мукачівської тютюнової фабрики закінчилася. Підприємство ліквідували, створивши на його базі Мукачівський приладобудівний завод. Натомість набирав обертів Берегівський тютюново-ферментаційний завод, який не виготовляв сигарет, а здійснював підготовку тютюнової сировини до виробництва, тобто її ферментацію, під час якої знижується вміст смол та нікотину, утворюються нові смакові й ароматичні якості, змінюється колір.

1949—1980-ті роки були періодом масового тютюнництва на Закарпатті, коли під тютюном було зайнято понад 2 000 гектарів. У колгоспах у цій галузі працювало понад 7000 досвідчених тютюнників. Тоді кожне господарство мусило мати щонайменше 15 гектарів для вирощування тютюну. У ті роки найвищі врожаї тютюну — в середньому, 22,5 центнера з гектара — щорічно збирали колгоспи Мукачівщини. Форвардом були ракошинські тютюнники, які отримували, в середньому, по 23,6 центнера з кожного гектара. Не відставав і колгосп ім. Леніна села В. Лучки, що збирав відповідно по 23 центнери. А колгосп «Жовтнева перемога» Виноградівського району в 1954 році отримав 24,3. За радянських часів тютюнництво, без перебільшення, було найприбутковішим у аграрному секторі. Та після 1990-х років його розвиток став проблематичним. На той час успішно працювала й виноградівська державна база з заготівлі тютюнової сировини, постійними діловими партнерами якої були тютюнники сіл Фанчикова, Дякова, Підвиноградова, Королева... Керівники цих господарств, незважаючи на труднощі, які створювали ділки тютюнового бізнесу, тривалий час продовжували вирощувати тютюн і за прямими угодами постачали на базу. Прикро, але сталося так, що в 2010-х роках і вони припинили діяльність.

«Без тютюну і власного сигаретного диму»

Розповідає багаторічний директор Берегівського тютюново-ферментаційного заводу, а в подальшому — спільного українсько-угорського підприємства «Берег Табако» Іван Гузинець: «Із розпадом Радянського Союзу тютюнництво на Закарпатті стало занепадати. Якщо у 80-х роках валовий збір становив 8 200 тонн, то наприкінці 90-х тільки 500. Саме в 90-х роках галузь зазнала справжнього занепаду. Не стало колгоспів, а окремі селянські господарства, що були створені їм на заміну, на тлі світового перевиробництва тютюну і продукції із нього, не могли витримати шаленої конкуренції на ринку. Втім, на той час постачальником тютюну для Берегівського заводу ще були господарські товариства Берегівщини та Виноградівщини, але нині й вони не працюють.

З огляду на таку ситуацію, Берегівський тютюново-ферментаційний завод, який мав заготівельно-тютюнові бази у Виноградові, Хусті, Іршаві, Мукачеві та селі Струмківка на Ужгородщині, наприкінці 1990 років втратив свій профіль та актуальність. Нині він закритий, а його нерухоме майно передано в оренду. До повного краху, крім інших негативних факторів, галузі призвела невиправдана економічна політика, коли в 2010 році парламент ухвалив закон, за яким вирощений тютюн обкладався акцизом у розмірі 12 гривень за 1 кг сухого листя, тоді як його закупівельна ціна не могла перевищувати 8—9 гривень. Щодо угорських партнерів, то вони, за логікою здорового глузду, відмовилися від участі в СП «Берег Табако».

Закарпаття, яке в галузі тютюнництва знало собі ціну, нині опинилося у становищі «території без тютюну і без власного сигаретного диму».

Так закінчилася ера тютюнництва на Закарпатті, яка стала частиною багатовікової історії нашого краю.

Юрій Туряниця,
краєзнавець, член НСЖУ