Що отримав Ужгород внаслідок місцевих виборів? Якою є cитуація в міській владі й загалом у обласному центрі? Які є загрози для Ужгорода і, можливо, позитиви? Про головні теми ужгородського життя говоримо з громадським діячем і бізнесменом Володимиром Чубірком. Нагадаємо: молодий політик донедавна очолював Закарпатську обласну раду, а на виборах Ужгородського міського голови був серед лідерів кампанії. Досвід та ставлення до міста дають йму можливість оцінювати ситуацію в міській владі Ужгорода, ба навіть давати певні прогнози. Та про все — своєю чергою.

— Пане Володимире, минули вже понад чотири місяці з часу обрання Ужгородського міського голови — ним, як ми всі знаємо, став Богдан Андріїв. Які враження у вас від початку каденції?

— Звітувати за перші сто днів — світова практика. Та, на жаль, ані я, ані ужгородці поки що змістовного звіту не побачили. Буду не надто оптимістичним і висловлю побоювання: і не побачимо. Адже ця міська влада прийшла не для того, аби щось зробити для Ужгорода й ужгородців. Все, що робиться, наприклад, часткові ремонти доріг, показові прибирання, висаджування клумб — це для картинки. Головна мета «команди», котра, як відомо, прийшла на Поштову завдяки лише серйозним фінансовим вливанням, простіше кажучи, підкупу виборців, це повернути свої гроші. І не просто повернути, а зібрати ще більше. Це просто бізнес, нічого особистого. Простіше кажучи, місто обкрадатимуть. І ми вже бачимо, як це роблять.

— Ви зараз про резонансне виділення серйозної суми для «компенсації пільгових перевезень»?

— Не тільки. Але це справді вражаючий факт. Міська рада з подачі мера виділяє понад 10 % свого бюджету на підприємства, котрі мерові й підконтрольні. Я очікував «схем», але такого нахабства — ні. Інвестиції у вибори були серйозні, зараз їх повертають. Почали робити це надто швидко й по-хамськи. Проста математика: цих коштів при вартості проїзду в 4 гривні вистачає, аби всі 365 днів у році безкоштовний проїзд у маршрутках здійснювали 9250 пільговиків. Більше того: при стандартному завантаженні автобусів це означає, що за день містом мають проїхати 308 маршруток, у яких лише пільговики. 308! У городян поцупили їхні ж гроші, «підсолодивши пілюлю» тим, що тепер школярі їздитимуть безкоштовно. Паралельно з виділенням коштів відбулося підняття ціни за проїзд. Воно було незаконним. І воно стало можливим із мовчазної згоди громадськості. Нагадаю: перевезення здійснюються без жодного контролю — без квитків. Тобто це «схема». Але, знаєте, я оптиміст і вважаю, що в цьому є і певний позитив: дивлячись на все це, ужгородці швидше зрозуміють, що нинішня міська влада прийшла саме для того, аби заробляти. Таке собі товариство з обмеженою відповідальністю «Ужгородська міська рада»». Кооператив. Якщо городяни готові це терпіти — будь ласка. Я — ні. Власне, ця «схема» лише одна з багатьох…

— Наприклад?..

— Ну, навіть не хочу говорити про земельні справи… Але. Так званий «мораторій» — лише фікція, його формулювання дозволяє виділяти все, що треба. Міська влада і надалі надає ділянки, в оренду також, і робить це без конкурсів і аукціонів. Якщо ввели мораторій і в ньому є винятки, то робіть усе прозоро. Цього нема. А є депутат, такий собі «конвертаційний центр» у міській раді, його прізвище знають. Таким чином, сьогодні Генплан, коригування до якого протиснули в міській раді, це просто відкрита можливість цій владі докрасти те, що лишилося за попередниками. 90 % депутатів міської ради — заробітчани. З комунальним майном так само нема публічності. Якщо перед виборами декларували відкритість роботи, то змога отримати комунальне майно в оренду чи викупити на законних підставах має бути в кожного, на конкурсній основі. Відкрийте кабінет у мерії, проводьте аукціони! А на практиці маємо те, що ужгородці тепер розраховуватимуться і за раду, і за мера.

— Невже нема позитивів?

— Повернімося до розподілу ста мільйонів бюджету, про 13,5 із яких ми вже згадували. От що схвалюю — це виділення 30 мільйонів гривень на дороги. Хоча варто звернути увагу на якість цих робіт! Ідемо далі. Мер декларує, що 45 мільйонів гривень буде виділено на ремонти в історичній частині Ужгорода. Безумовно, треба приводити центр у порядок. Але… Думаю, що тут слід застосовувати різні підходи, а не ремонтувати коштом бюджету, тобто всіх ужгородців, приватну власність. Адже будівлі в центрі приватизовані й мають власників. Це схоже на спонсорування. Так, гарне місто потрібне для розвитку туризму. Але краще розробити розумну систему, залучати європейські гранти, приватні інвестиції. Як у всьому світі. Переконаний: при мудрих підходах до розвитку міста реставрувати історичну частину не є проблемою. Треба передовсім створити історично-опорний план, паспорти фасадів, зафіксувати те, що залишилося, в документах і подавати на міжнародні конкурси. Цілком реально знайти фінансування. Спершу треба зробити план і його виконувати, а не навпаки. Коли ж будуть гроші — здійснити серйозну, фахову, реконструкцію історичних фасадів, зробити з них «цукерочку», повернути автентичний вигляд, а не абияк побілити. Чи потрібен зараз туристові той фасад, якщо він банально не може до нього доїхати?! Скажу ще одне. Я вважаю, що в Ужгороді зараз доцільніше не центр ремонтувати — з тим може впоратися і бізнес, повірте, має за що. Уваги потребують і так звані «спальні» райони. Мова про ремонт покрівель, утеплення. А одна реконструкція фасаду в центрі це два ремонти в багатоквартирних будинках. І ще: за кошти, які можуть бути виділені на ремонти приватним власникам у центрі, краще побудувати ще два дитсадки. Думаю, батьки зі мною погодяться. В мене четверо дітей і я не з чуток знаю проблеми з садочками в Ужгороді.

— Тут уже ведемо мову про стратегію розвитку міста…

— Пріоритети мають бути реальні, а не популістські. Реставрація історичного центру — «модна» тема і, безперечно, важлива. Але, повторюся, потрібен системний і розумний підхід. До речі, на ремонти в навчальних закладах міста передбачили лише 3 мільйони гривень. Це дуже мало. Спитайте ужгородців — що вони хочуть за власні ж гроші: відремонтувати фасад бізнесменові чи створити нормальні умови для дітей? До речі, медикаментів у міській лікарні так і нема. Кошти не вкладаються в соціальну сферу — медицину, освіту… Інвестувати треба в те, що важливе для щоденного життя людей, і в те, що дозволить економити. Наприклад, у котельні в соціальних закладах міста, енергозбереження.

— Ще про поділ бюджету. Наприклад, ужгородським комунальним підприємствам, зокрема ЖРЕРам, знову планують надати «фінансову допомогу»: по 300 тисяч гривень…

— Це стара практика в міській владі: вливати гроші в комунальні підприємства. Користі — нуль, але хороший спосіб заробити. Коштом громади. Так постійно робили з Водоканалом. Але там проблема системна. І є спосіб її вирішити, працюю над цим проектом уже тривалий час. Це гроші Європейського інвестиційного банку. Інвестори готові зробити вливання для серйозної оптимізації всієї системи, адже зацікавлені в екологічній безпеці. Йдеться про дуже масштабний проект — від оновлення очисних споруд і до побудови нових водогонів. Але маємо проблему. І вона не в тому, що мер приписує собі чужі досягнення, кажучи, що «має гроші на Водоканал». Біда, що він не має бачення, як це зробити, не розуміється в цій справі й у потребах міста. Та і проект на очисні споруди досі не зроблений, через що можемо втратити інвестицію. Я готовий працювати і надалі й роблю це, бо вболіваю за Ужгород, та дещо мусить виконати і міська влада. Тож користуюся нагодою нагадати міському голові про це, а також прошу поцікавитися деталями цього проекту, щоби бути компетентним. Але пропоную про це поговорити детальніше іншим разом — тема широка і цікава. Зараз скажу: рецепт порятунку Водоканалу та якісної води для ужгородців є. І я його знаю.

— Продовжимо про схеми?

— От лише один невеликий приклад. Дерев’яні фестивальні будиночки. На придбання кожного з них закладено в бюджет 30 000 гривень. Тоді як у Мукачеві такі самі придбали по 8000. Тендер, звісно, не проведено. А орендарі, які торгували там на свята, сплачували на два рахунки. Гаразд, може, все і законно. Але тоді покажіть це публічно і розкажіть, куди ідуть кошти. Може, на розвиток туристичної інфраструктури? Сумніваюся. Схоже на схему? Схоже. В Ужгороді вже традиційно за схемами працюють у комунальній сфері. Загалом у цій галузі є дві частини. Одна — це соціально важлива. Це те, що стосується інфраструктури, як-от ремонт доріг. Тут потрібні серйозні бюджетні вливання і системний підхід, ретельний контроль. А є те, що належить до обслуговування. Прибирання міста, зовнішнє освітлення, озеленення, надання певних інших послуг. Варто віддати цю сферу бізнесу і закуповувати послуги — звісно, на прозорих тендерах. Це має відбуватися на основі конкуренції. Так буде і якість, і прийнятна вартість. А наразі це годівничка для мера і його прибічників та дискомфорт для городян. От варто просто поцікавитися, скільки мільйонів щороку списують на підмітання вулиць. Повірте, будете вражені.

— Певно, тут питання в тому, чи готова міська влада діяти з огляду на доцільність, а не на власний зиск…

— На жаль, нинішня міська влада розглядає місто не як якісний простір, який треба розвивати, в якому хочеться жити і ростити дітей, а як бізнес-проект. От перший транш уже пішов — згадані 13,5 мільйона гривень. Можете собі уявити, щоби мер, наприклад, Відня, перерахував на своє ж підприємство 13 % міського бюджету розвитку?.. А в Ужгороді це бачимо. Звісно, міський транспорт можна і треба фінансувати, коли він комунальний. У мене складається враження, що керівництво міста вважає, що так уже і є.

— Стосовно прозорості роботи міської влади. Дійсно, було багато обіцянок…

— Ми бачимо, що показово міська влада працює прозоріше, ніж попередня. Хоча і маю занепокоєння, що з часом Погорєлов здасться нам ще великим демократом. Я, зокрема, про пропозиції змін до регламенту міської ради. Там обмежуються присутність громадськості, робота журналістів на засіданнях і навіть можлива відміна власних же рішень та скликання сесії нечисленними групами. Словом, є пункти, які відчиняють двері для прийняття сумнівних рішень. Про кулуарність роботи з землею і майном я вже казав. Наступне: так і не просувається рішення про затвердження керівників бюджетних закладів (директорів шкіл, головних лікарів тощо) на сесії після зборів колективу. А цей механізм, який ми втілили в обласній раді, дає змогу керівникові бути і самостійним та відповідальним господарником, і підзвітним колективу та громаді. Певно, мерові краще призначати «зручних» і «вдячних». Також не бачимо анонсованого скорочення апарату, в якому би мали працювати люди, які б не просиджували в кабінетах робочий час за наші кошти, а працювали для міста. Не виконуються норми закону щодо доступу до публічної інформації. Все обговорюють за зачиненими дверима (в них це називається «погоджувальна рада»): коригування до Генплану, проекти реконструкції історичного центру… Та навіть із озелененням вирішують без відома громади! Те, що роблять із деревами в Ужгороді, це просто варварство! До речі, на кронування дерев цього року виділено 2 мільйони гривень… Це не сучасний і не адекватний підхід. Кажу ж: міська влада схожа на закритий кооператив. Все просто: він працює — «акціонери» повертають вкладення. А ми що маємо в сухому залишку? Реального плану роботи міської влади нема. Прозорості нема. Про стратегію й не йдеться. Деякі кроки для окозамилювання — це хаос. Хаос за кошти громади. З перевезеннями — тупик. З харчуванням школярів — те ж саме. Інші міста владнали цю проблему, а обласний центр Закарпаття вважає, що фінансувати обіди треба лише для 15 % дітей, і вигадав якісь шкільні комітети, які будуть визначати, хто в кожному класі «найбільш соціально незахищений». Наголошу: все це робиться за сприяння і безпосередньої участі групи депутатів міської влади, прізвища яких відомі. Прикро констатувати: «завдяки» їм Ужгород котиться вниз. І за цим боляче спостерігати.

— Навряд чи ви вважаєте за потрібне просто спостерігати…

— Звісно. Не треба миритися з тим, на що перетворюється Ужгород! Звертаюся до діячів, до місцевих політиків, помітних осіб нашого міста, до опозиційних сил. Закликаю чітко і публічно висловити свою позицію. Так, це складніше, ніж просто мовчати, бути в комфортних взаєминах, будувати свої бізнес-проекти... Але треба визначитися і заявити про своє ставлення до міської влади. Вже сьогодні. Або ж потім хоча би не кричати про те, що не підтримували дії міської влади. Бо те, що робиться зараз, відбувається за вашої мовчазної згоди. Взагалі, на мою думку, все, що коїться, допустила громадськість. Пропоную далі не терпіти і запрошую боротися за краще місто разом. І так, це стосується і депутатів міської ради, якщо, звісно, їм ідеться про Ужгород, а не участь у «кооперативі».

— Який прогноз маєте стосовно роботи цієї міської влади?

— Сьогодні ми бачимо таке: отримані за голос 500 гривень не конвертуються в добробут і комфорт для городян. Місто в небезпеці. І без стратегії розвитку. Чи готові ужгородці терпіти або ж будуть боротися? Побачимо. Сьогодні нова «команда» піднімає голови. Вони знають, як вкрасти і як поділити. Але не знають, як керувати містом та розвивати його для громади і разом із громадою. Вони діятимуть доти, доки не втіляться в життя реформи в державі. Бо у просторі, де працює закон, їхні справи неможливі. Я вірю, що так і буде. І тому вони поспішають. Певно, це таке випробування для міста і громади — мабуть, Ужгород має через це пройти. Але чекати і нічого не робити — не мій шлях. Сподіваюся, і не шлях ужгородців. Бо наше місто варте кращого.

Розмовляла Єва Кіш