У січні нинішнього року на законодавчому рівні було введено новий порядок призначення керівників закладів культури України — шляхом конкурсного відбору. Як людина, чиї останні 45 років життя і праці були віддані улюбленій музейній справі, з нетерпінням і вірою в позитивні кадрові зміни в цій сфері чекав впровадження нової системи в рідному Закарпатті.


Дочекався. 11 червня 2016 р. управління культури ОДА оголосило відповідний конкурс, у тому числі про обрання на посади директорів трьох найбільших державних музеїв області: Закарпатського музею народної архітектури та побуту, Закарпатського краєзнавчого музею і Закарпатського художнього музею. До перших двох маю безпосередній стосунок: у музеї народної архітектури та побуту на різних посадах пропрацював 14 років, із яких особливо пам’ятні перші три (1968—1970), коли з великою любов’ю і важкими трудами, без відпусток, вихідних і свят на Замковій горі в Ужгороді створювався один із перших в Україні музеїв під відкритим небом; другому, краєзнавчому, віддав 28 років на посаді заступника директора з наукової роботи, ставши ініціатором, організатором, науковим керівником і учасником багатьох добрих справ. Ще три роки плідно пропрацював на посаді генерального директора найбільшого в Європі Національного музею народної архітектури та побуту України в Києві.

Отже, як небайдужа людина, фахівець і громадський діяч вирішив долучитися до важливої справи, тим паче, що в умовах конкурсу була передбачена участь у конкурсних комісіях громадських організацій. З цим наміром 5 липня цього року я й відвідав управління культури ОДА та запропонував включити мене, як фахівця і голову найстарішої української громадської організації Закарпаття — крайового товариства «Просвіта», до складу конкурсної комісії — чи то з обрання директора Закарпатського краєзнавчого музею, а чи директора Закарпатського музею народної архітектури та побуту. Однак відповідь була категоричною — пізно! На запитання, з чим пов’язана така поспішність, адже термін подання пропозицій спливає 10 липня (за умовами конкурсу 30 днів із дня оголошення), почув те саме — пізно і все! Не повіривши в почуте і подумавши, що причиною відмови є, мабуть, особа голови товариства, який упродовж багатьох років неод­норазово критикував діяльність попередніх керівників управління культури та нинішніх директорів згаданих музеїв, у той же день, 5 липня, проконсультувавшись із членами ради товариства, зробив подання до управління культури ОДА щодо включення до складу конкурсної комісії члена ради «Просвіти», відомого українського історика, краєзнавця, доцента УжНУ Миколи Олашина і надіслав його на електронну пошту та рекомендованим листом згаданому управлінню. Електронною поштою подання отримано 5-го, а рекомендованим листом — 7   липня, тобто відповідно за 6 і 4 дні до закінчення терміну. У той же день, 5 липня, за наявною інформацією, управлінню культури було надіслано подання Закарпатської обласної організації Всеукраїнського товариства охорони пам’яток історії і культури про включення до конкурсної комісії голови правління Івана Латка.

Однак в оприлюдненій управлінням культури 12 липня цього року інформації з посиланням на наказ управління № 01-05/169 від 08.07.2016, яким затверджено склад комісій (Увага! Наказ видано за два дні до закінчення терміну подання пропозицій!), у складах конкурсних комісій з обрання директорів згаданих музеїв ні представника крайового товариства «Просвіта», ані обласної організації Всеукраїнського товариства охорони пам’яток історії і культури не виявилося. У той же час, до складу комісій із добору на посаду керівників Закарпатського краєзнавчого музею і Закарпатського музею народної архітектури та побуту включено чомусь у кожну з них по двох представників обласної організації спілки краєзнавців. При цьому голову цієї спілки п. М. Делегана включено і в одну, і в іншу комісії! Смію стверджувати, що за 44 роки роботи в музеях на різних посадах (від наукового працівника до генерального директора) серед музейників, музеєзнавців імені такого фахівця я не зустрічав, через що важко збагнути, якими критеріями і принципами керувалося управління культури при відборі в конкурсні комісії представників громадськості.

Але це ще не все. Здивував, м’яко кажучи, і сформований склад конкурсних комісій із добору на посади керівників музеїв, у якому фахівців музейної роботи довелося шукати зі свічкою. Зокрема серед дев’яти членів комісії з обрання директора Закарпатського краєзнавчого музею таким виявлено одного, з обрання директора музею народної архітектури та побуту — також одного! Може, члени комісій, не будучи музеєзнавцями, фахівцями з різних напрямків музейної роботи, є відомими дослідниками історії, культури і природи нашого краю? З таких знайдено двох у комісії з обрання директора краєзнавчого музею і одного в комісії з обрання директора музею народної архітектури та побуту. Не густо.

То в чому справа? Пролити світло, на наш погляд, допоможе знайомство з особами претендентів на посади директорів. Наприклад, на посаду керівника Закарпатського краєзнавчого музею подали документи діючий директор В. С. Шеба (вік 75 років) і троє молодих людей, кожен з яких, крім інших позитивів, має ще й досвід роботи в цьому музеї в попередні роки (Томаш Сопко, Павло Федака-молодший, Володимир Гуцул); двоє останніх є ще й кандидатами історичних наук. Але чи переможуть молодість, чесність, знання і бажання змін, правильно розкладені акценти на пріоритетних напрямках розвитку музею, зафіксовані в мотиваційних листах згаданих претендентів, рекомендаціях відомих музеєзнавців, краєзнавців, істориків, законсервовану, звичну, без розуміння пріоритетів розвитку музею систему роботи, яка асоціюється з іменем нинішнього директора, який за 26 років (!) не спромігся (або не захотів) після демонтування в 1990 р. експозиції з історії Закарпаття організувати побудову нової, повномасштабної і повнопрофільної експозиції відділу історії, а також створення експозиції відділу народного мистецтва та етнографії Закарпаття і перебудову експозиції відділу природи, а крім цього, довів до жалюгідного стану Ужгородський замок? Боюся, що ні. Рекомендацію нинішньому директорові дали колектив музею (?!), обласний осередок Спілки дипломатів України (?!), Національна спілка краєзнавців України (членом правління обласної організації є В. Шеба, а головою — М. Делеган). Ні в мотиваційному листі В. Шеби, ні в його рекомендаціях, не згадано про дві головні проблеми музею, які доведеться вирішувати керівникові, а це побудова повнопрофільної експозиції та виведення з незадовільного стану Ужгородського замку, його консервація і реставрація. Мабуть, для претендента і його рекомендантів це другорядне, основне — здобути посаду.

І це реально. До комісії від трудового колективу, контрольованого директором, мабуть, за його рекомендацією подано до конкурсної комісії трьох осіб. Від громадської організації — спілки краєзнавців, яка дала рекомендацію В. Шебі — двох осіб. Простий арифметичний підрахунок показує, що при майбутньому голосуванні членів конкурсної комісії В. Шеба отримує щонайменше п’ять голосів, тобто більшість, хоча не виключено, що підтримає його і один, а може, й двоє функціонерів управління культури — членів комісії. Отже, 6-7 голосів із 9, хоча достатньо й 5!

Ширма таємничості спадає, ігри в демократію закінчуються. Старі, як світ, технології живуть і не вмирають. І перемагають! І ніхто не спроможний цьому завадити! Процес «ресторанізації» замку триватиме і далі (на території закладу функціонують п’ять сімейних комерційних точок). Дай Боже, щоб я помилився, але проста арифметика, помножена на просту логіку, не вселяє оптимізму.

Ситуація з обранням директора Закарпатського музею народної архітектури та побуту є складнішою. Двоє претендентів (нинішні директор Г. Андял і її заступник В. Коцан), на нашу думку, мають однакові шанси на перемогу. За директора віддадуть голоси члени комісії від трудового колективу (3), за заступника — члени комісії від спілки краєзнавців (2), яка дала одну з рекомендацій, отже все вирішать голоси представників управління культури. Насторожує те, що ні в мотиваційних листах претендентів, ні в їхніх рекомендаціях не згадано дві головні проблеми музею — хронічне протікання дахів на пам’ятках народної архітектури і завершення експозиції музею. На це неодноразово звертали увагу керівництва музею автор цих рядків, не включений до конкурсної комісії, та відомий український етнолог, професор Михайло Тиводар — також не включений до конкурсної комісії від колективу музею. Що ж, мораль у кожного своя... Заради досягнення мети її можна й ігнорувати...

На запитання, поставлене в заголовку статті, відповідь можуть дати самі читачі.

Павло ФЕДАКА,
голова крайового товариства «Просвіта»,
доктор історичних наук