Уважно прочитав у газеті «РІО» публікацію «Лісова мафія в Закарпатті має десятки мільйонів доларів на рік від незаконних рубок» (№ 11 від 19 березня 2016 р.). Це дійсно актуальна стаття.

Питання незаконного вирубування дерев, порушення порядку заготівлі та вивезення деревини справді народною газетою порушувалися на її шпальтах неодноразово і раніше. Чому мовчить влада? Де органи поліції, прокуратури, служби безпеки? Чому утаємничилися організації громадянського суспільства? Невже в Україні перестали виготовляти вили?

Спробую внести ясність у тих процесах, що відбуваються навколо лісу, причинах злочинного ставлення до цього природного багатства. Думаю, що на мене не образяться професори УжНУ, від яких я відбираю хліб, узявши на себе функцію наукового тлумачення законодавства, дотримання якого перешкодило би незаконному нищенню лісу в Карпатах…

Почну з найголовнішого, чого, на превеликий жаль, не знають посадовці місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування, прокурори, працівники інших правоохоронних структур. У цьому я абсолютно переконався. Можливо, дехто тільки вдає, що не знає, а правда така.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об’єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до Закону.   Що тут не зрозуміло?

Правова форма приналежності природних ресурсів українському народу як єдиному джерелу влади в Україні закріплена Основним Законом держави. Визнання народу України суб’єктом права власності на природні ресурси, в т. ч. на ліс, не передбачає самостійної форми власності на об’єкти. За своєю економічною природою власність на ліс є державною. Український народ здійснює право власності на всі природні ресурси через органи державної влади і місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Але крім права власності на природні ресурси стаття Основного Закону, що коментується, закріплює і другу організаційно-правову форму приналежності їх певним суб’єктам, зокрема громадянам. Йдеться про право користування громадянами природними об’єктами права власності народу. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» розрізняє загальне і спеціальне природокористування громадян. Загальне користування природними ресурсами здійснюється громадянами для задоволення їхніх життєвих потреб (оздоровчих, естетичних, рекреаційних та ін.). Суб’єктами цього права є всі без винятку громадяни. Для його реалізації не потрібно отримувати спеціальні дозволи (ліцензії), воно здійснюється безоплатно (повітря, вода…).

А тепер підійду ближче до лісу. Держава визначила загальнодержавні природні ресурси, до яких належать ліс, дикі тварини, які перебувають у стані природної волі, корисні копалини, за винятком загальнопоширених, тощо. Законодавець для природних ресурсів загальнодержавного значення встановив режим спеціального використання. Спеціальне природокористування, за загальним правилом, пов’язане з закріпленням відповідних природних ресурсів за конкретними природокористувачами.

Знову повернемося до лісу. Громадяни мають право в лісах державної власності вільно перебувати, безоплатно, без видачі спеціального дозволу, збирати для власного споживання дикоростучі трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо. Але законодавець чітко визначив використання лісових ресурсів у порядку спеціального користування. Відповідно до ст. 67 Лісового кодексу України, тільки в порядку спеціального використання може здійснюватися заготівля деревини, в межах лісових ділянок, виділених для цієї мети.

Всі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці здійснюється за спеціальним дозволом — лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно. Ці положення чітко прописані Лісовим кодексом України. Процедура видачі спеціального дозволу на використання лісових ресурсів чітко регулюється Законом, основна вимога якого зводиться до того, що «заготівля деревини здійснюється при використанні лісових ресурсів у порядку рубок головного користування, що проводяться в стиглих і перестиглих деревостанах» (ст. 70 Лісового кодексу України). Цим же Законом визначено, що для заготівлі деревини під час рубки головного користування в першу чергу призначаються пошкоджені, ті, що всихають, інші деревостани, що потребують термінової рубки за своїм станом, і деревостани, які вийшли з підсочування. Ось у чому корінь зла.   Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства, всі без винятку філії обласного управління лісогосподарських агропромислових господарств під «покровом» санітарної рубки безпардонно вирубують ліси повсюдно, на всій території краю. Цьому жаху сприяє злочинна бездіяльність сьогоднішніх керманичів, які є при владі, всіх рівнів.

А чи знаєте ви, шановні краяни, що за одним тільки велінням князьків від лісу не може бути вирубана жодна деревина? Це не їхня, лісових господарств власність! Вони мають право висадити ліс на своїх, їм належних земельних ділянках… і рубай скільки хочеш.

Я вище говорив і ще раз повторюю, що право власності на всі природні ресурси український народ здійснює через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою.

Біблією для органів місцевого самоврядування безумовно є Закон України «Про місцеве самоврядування». Тут ми знаходимо відповідь на ті питання, які хвилюють громадянське суспільство, всіх небайдужих до природи громадян.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування», до відання виконавчих органів сільських рад належить: погодження клопотань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення. Ця вимога Закону грунтується на ст. 13 Конституції України, зміст якої я пояснив вище. Виходячи з наведеного, держава передбачила запровадження в інтересах усього українського народу особливого правового регулювання, незалежно від форми власності, таких об’єктів, якими є природні ресурси, в т. ч. ліс. Закон зобов’язав органи місцевого самоврядування здійснювати контроль за додержанням лісового законодавства, використанням лісових ресурсів загальнодержавного значення, відтворенням лісів. Хтось про це чув? Можливо, студенти юридичних факультетів.

Перейду до теми, яку знаю, і за об’єктивність її доведення до вас, шановні читачі, відповідаю.

Я не живу на безлюдному острові. Зі своїми однодумцями створив громадську організацію «Закарпатський край». Мені не байдужа доля Закарпаття. Тут живуть мої діти, внуки. Як голова громадського об’єднання «Закарпатський край» зі своїми активістами проводжу громадське розслідування стану додержання чинного законодавства в області, в т. ч. природоохоронного. Наша робота знаходить відображення в засобах масової інформації, на   сайтах, викликає тільки позитивні відгуки. За приклад візьму села Верхній Студений та Нижній Студений, де я перебуваю більше, ніж в Ужгороді. Не від когось чув, а сам є свідком варварського ставлення до лісового багатства. Обходив десятки урочищ своїх рідних сіл. Жах! Чий це «витвір» мистецтва? Виявляється, що протягом багатьох років права власника здійснюють не органи державної влади та органи місцевого самоврядування, як це передбачено статтею 7 Лісового кодексу України, а … керівництво філії «Міжгірське лісове агропромислове господарство». Я неодноразово мав бесіди з головою Нижньо­студенівської сільської ради

В. Ф. Славцем. За його словами, дирекція ніколи не узгоджувала з сільською радою питання вирубування дерев. Це стосується не тільки цієї ради, а всіх рад без винятку. Ліс вивозять із урочищ уночі, розбиваються дороги. Під виглядом санітарних рубок вирубується все підряд. Переді мною лист начальника Міжгірського району електромереж М. В. Кеміня до директора Міжгірського агролісу М. Плиски, в якому він повідомив, що в урочищі «Пригороди» внаслідок стихійного лиха обірвалися проводи, та просить «зробити просіку на висоту падаючого дерева». За розпорядженням М. Плиски під цим «соусом» були вирубані здорові смереки далеко від електролінії. Це все я бачив.

21 січня ц. р. я звернувся з офіційною заявою до прокурора Закарпатської області Володимира Янка про незаконне вирубування дерев у Міжгірському районі. Моє звернення було спрямоване керівникові Хустської місцевої прокуратури С. П. Зовдуну. Той у свою чергу надіслав його начальникові Міжгірського відділення поліції Л. Л. Файферу. Ви не повірите, але керівник Хустської місцевої прокуратури С. П. Зовдун навіть не взяв хід розслідування мого звернення на контроль. І це при тому, що я є ветераном прокуратури України. До цього хочу додати, що на облік моє звернення було поставлене після моєї зустрічі з начальником Міжгірського відділення поліції Л. Л. Файфером

Про що це говорить? Відбулася держава чи ні?

Про бездіяльність органу досудового розслідування та окремих прокурорів я поінформував прокурора області В. М. Янка. Він, слід віддати йому належне, з розумінням поставився до суті порушеного мною питання. За результатами зустрічі дав відповідні вказівки та доручення. Справа з місця зрушила. Очікую результату.

І насамкінець. Прошу всіх небайдужих закарпатців зробити висновки та задуматися. 27 серпня 2015 року Закарпатська обласна рада ухвалила рішення під гучною назвою «Про припинення протиправної діяльності та ліквідацію ДП «ЗОУЛАГ» (для широкого загалу слід було би сформулювати заголовок зрозумілою мовою). Читаємо (дослівно): Закарпатська обласна рада відповідно до статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування», враховуючи неодноразові й грубі порушення законодавства у сфері використання лісових ресурсів державним підприємством «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств» та його філіями, вирішила: Закарпатсь­кому обласному управлінню лісового та мисливського господарства анулювати лісорубні квитки на заготівлю деревини під час проведення рубок головного та іншого лісокористування ДП «ЗОУЛАГ» і його філіям та заборонити зазначеним підприємствам у подальшому здійснювати будь-яке використання лісових ресурсів…

Це рішення діє, ніким не скасовувалося. Смію заявити, що після його ухвалення обсяги незаконного вирубування лісу в області зросли в рази. Хто за цим стоїть? Цьому ганебному явищу постійно приділяють увагу канали центрального телебачення. Куди рухаємося? В Європу? Хто нас там чекає?

Не можу не згадати статтю 50 Конституції України, якою закріплено право людини на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Термін довкілля більш уживаний у нашому екологічному законодавстві — навколишнє природне середовище. Це сукупність природних умов та процесів, які оточують людину і є сферою її життя та діяльності. Право громадянина на безпечне для його життя і здоров’я довкілля — це його право вимагати від влади та відповідних суб’єктів додержання екологічного законодавства України. Недодержання Конституції України, екологічного законодавства є безумовною підставою для притягнення відповідних осіб до кримінальної, адміністративної та інших видів відповідальності. Приклад цьому є. Закарпатська обласна рада заборонила лісогосподарським агропромисловим лісогосподарствам вирубувати ліс у області, оскільки така організація не існує. Деякі чиновники вважають, що це їх не стосується, і в цьому мають абсолютну підтримку голови Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства Мурги. Цим усе й сказано.

26 лютого 2016 року Президент України підписав Указ про сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні. Президент вимагає ефективної взаємодії громадськості з органами державної влади та місцевого самоврядування, що «є елементом будь-якої демократичної країни та відіграє одну з ключових ролей у впровадженні нагальних суспільних змін в управлінні державними справами і вирішення питань місцевого значення, утвердження відповідальності перед людиною правової держави, розв’язанні політичних, соціально-економічних та гуманітарних питань». В Указі йдеться про те, що в Україні «відсутній ефективний громадський контроль за діяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування». Що ж, наша громадська організація скористалася зауваженням президента. Будемо виправляти становище. Цьому і присвячую статтю.

В. Кузьо, голова громадської організації «Закарпатський край»