Елемір Майор: «Ще не думаю вішати бутси на цвях»

01.04.2023 13:54 СПОРТ

Е. В. Майору зі Сваляви — 70!

Наприкінці квітня 2016 року в селі Поляна, що на Свалявщині, пройшли ігри четвертого етапу Всеукраїнського турніру «Шкіряний м’яч». Головним арбітром змагань був Е. Майор.

Цього ж року, правда, у жовтні, свалявчанин у складі ФК «Поступ» Коритняни став чемпіоном України серед ветеранів   (60+).

Елемір Васильович розміняв сьомий десяток, однак коли випадає година–друга вільного часу спішить на стадіон, де зі своїми колишніми вихованцями, котрі уже лише грають футбол, як кажуть, для себе та свого здоров’я, продовжує тренуватися.

Змагання на першість України серед ветеранів свого часу започаткував 73–річний житель Коритнян, граючий президент ФК «Поступ» Еміл Грицище. Ця команда була не лише чемпіоном, срібним та бронзовим призером у різних вікових категоріях України, але найбільший успіх цих футболістів —це здобуття «золота», яке вони привезли у 2019 р. з 4–их європейських ігор майстрів-ветеранів з Турина (Італія).   Отож, до цієї поважної та напрочуд невтомної людини звернувся з одним запитанням:

— Еміле Федоровичу, якщо би в Україні вирішили організувати всеукраїнську першість з футболу серед ветеранів, яким за 70 років, ви «нашкребли» би збірну Закарпаття?

— (Сміється). Гм, ну і запитанічко. Та мені свого часу багато функціонерів футбольного господарства і області, і країни говорили, що моя ідея хибна, бо, бач, в Україні,як говорив свого часу колишній керівник Асоціації ветеранів ветеранського футболу України та президент "Агробізнесу" Олег Собуцький «Футболістів+60 в Україні нема». А чемпіонат України серед ветеранів+60 таки відбувся і, до речі, ми його виграли. А тут 70+! На це запитання я відповім трохи пізніше, а тепер, користуючись нагодою, хотів би привітати мого партнера по ФК «Поступ» Елеміра Васильовича, який у ці гарні весняні дні відзначає свій чудовий 70–літній ювілей.   Як президент клубу «Поступ» хочу від імені усіх його членів щиро привітати свалявчанина з цією поважною датою. Бажаю йому й надалі залишатися нашим партнером. Здоров’я, щастя, оптимізму й мирного неба над головою.   Життя довше, ніж ти думаєш. Навіть у такому віці. Продовжуй мріяти та втілюй ці мрії в реальність! Вірю, що ми з тобою, шановний Елеміре ще станемо чемпіонами України не лише серед ветеранів 60 чи 70+, але й 80+.

А тепер поговоримо конкретно про змагання серед ветеранів 70+. Це, звичайно, заманливо. Та роки беруть своє. Команду з 70–річних футболістів в області зібрати можна, правда, гратимемо лише у міні–футбол. Можу й відразу назвати тих, хто міг би вийти на поле у футболках «Поступ–ветеран-70+». Це нинішній ювіляр, Федір Брунцвік (Воловець), воротар із Есені Сергій Роман, Омелян Мешко, Іван Зейнич та Іван Шіц з Мукачева, Іван Чегіль з Берегова, Андрій Стрижак з Ужгорода та я з Коритнян. Але, думаю–гадаю, що у футбол ми гратимемо і серед ветеранів 70, 80 чи навіть 90+, правда, настільний, який свого часу пропагував знаний спортивний фахівець з Берегова Юрій Михайлович Гецко, якого, на превеликий жаль, уже нема серед нас

З ювіляром у дитинстві купались в річці Боржава

Отже, мій співрозмовник розміняв сьомий десяток, а це є привид поринути у його дитинство, тим паче, що ми з Елеміром, як з’ясувалося, у шкільні роки купалися в одній й тій же річці — Боржаві. А народився Елемір Васильович Майор 27 березня 1953 року у селі під горою Шаланицькою — Шаланки, що на Виноградівщині (нині — Вилоцька селищна громада Берегівського району). Ювіляру кілька ексклюзивних запитань:

— Елемір, а коли вперше познайомився з футболом?

— Гадаю, років у шість–сім. Батьки купували мені гумовий м’яч, з яким я майже не розлучався. Страшенно переживав, коли він проколовся і його вже не можна було використовувати для гри. Тоді був дуже гарний час. Незважаючи на те, що у нашого покоління не було ні спеціальних уроків футболу у школах, ні красивої спортивної форми, любов до футболу була безмежною. Грали практично щоденно: або клас на клас, вулиця на вулицю, верхня частина вулиці на нижню… Батьки, природно, сварили мене як за ставлення до навчання, так і за чергову розбиту пару черевиків, але ніщо вже не могло зупинити мою любов до «гри мільйонів».

— Іншими видами спорту доводилося займатися?

— У шкільному віці ми всі перепробували кілька видів спорту, що культивувалися на селі, а конкретніше на уроках фізичного виховання. Ми грали і волейбол, і гандбол, і баскетбол, і займалися легкою атлетикою, плаванням і навіть стрибками у воду з моста, що на залізничній станції Хмельник. Під мостом річка Іршавка впадає у Боржаву і там досить глибоко. А висота моста над річкою приблизно 15–20 метрів. Здебільшого стрибали уводу з тієї висоти смільчаки–старшокласники. Але, мабуть, долі було бажано, щоб я зробив свій вибір на користь футболу і ніскілечки не шкодую про це. Сьогодні — це сенс мого життя.

У 6ؘ–7 класах уже грав за юнацьку місцеву команду «Колос», яку тренував Федір Карман. До цих пір зберігаю вирізки з газет, де мова йде про нашу команду чи надрукована підсумкова турнірна таблиця. Скажімо, у 1969 році ми грали на першість Закарпаття у другій лізі, де виступали в основному сільські команди. Найбільше їх було з Ірщавщини –5 з 12. («Механізатор» та «Меблевик» Іршава, «Авангард» та «Шахтар» Ільниця, а також «Колос» Кушниця. Була одна команда з Волівця та Мукачівщини, дві з Берегівщини й чотири з нашого району. Зайняте сьоме місце нашою командою серед таких футбольних колективів, як з районних центрів (Іршава, Волівець), селищ (Ільниця, Вілок, Петрово) — це престижно.

(Зона “Б”):

1

Механізатор” Іршава

56:20

37

2

Шахтар” Ільниця

50:27

32

3

Колос” Фанчиково

46:31

31

4

Авангард” Ільниця

34:32

30

5

Взуттєвик” Вілок

48:27

28

6

Виноградар” Лалово

34:32

25

7

Колос” Шаланки

39:38

25

8

Колос” Косино

28:34

23

9

Авангард” Волівець

47:54

21

10

Меблевик” Іршава

27:41

18

11

Колос” Кушниця

31:49

15

12

Колос” Петрово

20:61

15

Футбол продовжив грати і під час дійсної військової служби (1971–1973 рр.): спочатку у навчальному військовому центрі у Чернівцях, а відтак був у складі збірної дивізії, яка входила до складу Центральної групи військ у Чехословаччині.

Продовжив свою футбольну кар’єру і навчаючись у Кам’янець–Подільському інституті (факультет фізичного виховання). З командою нашого «вишу» грав у чемпіонаті України серед аматорів та у всеукраїнській першості ДСТ «Буревісник». Також намагався на вихідні приїжджати у рідне село й по неділях виступати за рідний «Колос».

Після навчання переїхав на постійне місце проживання у Сваляву, де у місцевій ДЮСШ працював дитячим тренером, а також наставником юнацької команди місцевої команди «Авангард».

— А який сезон був для свалявчан найбільш вдалим?

— Гадаю, що 1983рік, коли система розіграшу — клубний залік. По-перше, чемпіонське звання ми вибороли, як команда деб’ютант вищого обласного дивізіону. Це був блискучий успіх. Ми обома складами випередили свого найближчого переслідувача на сім очок. Думка і пошук, бойовитість і майстерність — ось що передусім характеризувало наш монолітний колектив у цьому пам’ятному для нас сезоні. Довгий час суперечку з нами вели “Карпати” Дубове, “Колос” Вишково та “Керамік” Виноградово. Та вони не витримали спурту, який мми продемонстрували обома складами. Отже, й перемога була закономірна:

Отже, й перемога була закономірна (див. внизу підсумкову турнірну таблицю):

п/п

Назва команди

М

О

1

Авангард” Свалява

118:71

84

2

Колос” Заставне

127:71

77

3

Карпати” Дубове

115:71

75

4

Колос” Вишково

116:80

72

5

Керамік” Виноградів

95:70

72

6

Пластик” Виноградів

87:83

69

7

Металіст” Іршава

98:95

65

8

Хімік” Великий Бичків

122:102

64

9

Колос” Нове Давидково

89:98

64

10

Урожай” Кольчино

96:91

62

11

Карпати” Рахів

94:109

61

12

Кооператор” Хуст

105:107

60

13

Дружба” Берегово

88:93

57

14

Боржава” Довге

94:121

57

15

Хімік” Перечин

73:118

57

16

Ялинка” Великий Бичків

93:125

56

17

Колос” Дрисино

38:138

28

ЗА ФК “Авангард” (Свалява) в 1983 році грали: Степан Марусинець, Семен Печунка, Анатолій Митько, Василь Фізер, Володимир Соколюк, граючий тренер Михайло Квак, Василь Кевпанич, Елемір Майор, Михайло Баляк, Ігор Стельмах, Олег Поцко, Юрій Лещинець, Олександр Кімак, Василь Мелеш, Михайло Шевченко, Іван Бігарі, Семен Головнич, Михайло Ковач.

Начальник команди: Семен Головнич.

Граючий тренер: Михайло Квак. Тренер юнацького складу: Елемір Майор.

— Але найбільшого успіху свалявчани добилися на початку ХХІ-го століття (2001–2006 рр.), коли встановили своєрідний рекорд, ставши поспіль шестиразовими чемпіонами Закарпаття.

— Крім того, наша команда чотири рази поспіль (2004–2005 та 2007-2008 рр.) виборола кубок Закарпаття, а також тричі — Суперкубок. А здобували усі ці трофеї мої вихованці — головні тренери Василь Мигович, Михайло Кондря, капітан команди Михайло Грабар та інші. Найбільш вдалим для нас сезоном став 2002/2003 рр., коли ми обома складами стали чемпіонами області. Особливо порадували мене мої вихованці, котрі уже за п’ять турів до завершення змагань стали володарями малих золотих нагород. Ми виграли 32 матчі, один звели внічию і лише в одному зазнали фіаско, набравши 97 очок. Срібні призери, дублери ФК «Севлюш» Виноградів відстали від нас на 14 очок, а ФК «Русь» Хуст — на 17.

Серед вихованців Елеміра Майора є ще такі, окрім тих, що уже назвали (Мигович, Кондря, Грабар), котрі «засвітилися» у командах майстрів?

Практично, я усе своє свідоме життя пов’язав з футболом — тренер, арбітр, керівник спортивно–фізкультурної галузі у районі. Звичайно, і вихованців гарних мав чимало: Олександр Губані, Михайло Каналош, Павло Попович — усіх не перелічити…

— А діти, внуки продовжують йти футбольною стежиною батька та дідуся?

— Донька проживає в Ужгороді, а її син, а мій внук, 11–річний Владислав Мартиняк навчається «гри мільйонів» у дитячого тренера Василя Ревти. До речі, торік його команда FC FSG Ужгород на міжнародному турнірі FRAGARIA CUP (Пряшів, Словаччина) зайняла перше місце.

— Шановний Елеміре Васильовичу, вся футбольна сім’я Закарпаття приєднується до всіх привітань, які сьогодні уже лунали в вашу честь. Хочемо побажати Вам щастя, здоров”я, любові, чистого мирного неба над головою, радості від життя, всіх земних благ.

Василь Гаджега, голова обласного відділення Асоціації спортивних журналістів України.

2015 рік. Цьогоріч вчетверте проводився чемпіонат України з футболу серед ветеранів (U-55+). На цей раз фінальна частина (6 команд) відбулася у Червонограді, що на Львівщині. Збірна команда Срібної Землі зайняла третє місце (див. фото, стоять зліва направо стоять) Віктор Басараб, (с. Н. Давидково, Мукачівщина). Федір Славенко (Воловець), Елемір Майор (Свалява), Віктор Попович (сел. Королево, Виноградівщина), Юрій Князев (Воловець), Йосип Микуланинець (Н. Давидкво–Ужгород), Мирослав Скакандій (с. Коритняни, Ужгородщина), Іван Легеза (Мукачево), присіли: Олексій Лесів (Воловець), Микола Лукач (с. Баранинці, Ужгородщина), президент ФСК «Поступ» Коритняни Еміл Грицище, Стефан Туряниця (Виноградів), Шандор Антал (с. Соломоново, Ужгородщина).

2005 рік. Губернатор Закарпаття Олег Гаваші вручає капітану ФК «Авангард» Свалява Михайлу Грабару (вихованець Е. Майора) головний трофей краю.

Коментарі :


Додати коментар

 

 

 

Погода

СПОРТ

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат