Столичні та закарпатські чиновники не відстоюють право краян брати участь від нашої держави в Олімпійських іграх, - Василь   Гісем.

Член президії Федерації лижного спорту Закарпатської області Василь Гісем стверджує, що до закарпатських спортсменів-лижників чиновники ставляться необ’єктивно і, попри їхні досягнення на міжнародному рівні, не допускають до змагань, які б дали можливість нашим спортсменам взяти участь у Олімпійських іграх.

«Необ’єктивне ставлення чиновників від спорту спостерігається не лише стосовно мукачівського ветерана-фристайліста Кравчука, який був учасником чотирьох Олімпіад, а й щодо лижного гонщика з Рахівщини Івана Білосюка, який є у розквіті сил і має найкращі міжнародні пункти в Україні, а також щодо юної ужгородської гірськолижної зірки Ігоря Гама, котрий у 17 років став чемпіоном країни. Названих спортсменів, які завоювали право представляти державу на престижних міжнародних стартах, часто не заявляють на офіційні змагання найвищого рангу – чемпіонати світу та Олімпійські ігри. Скажімо, 5 лютого розпочався чемпіонат світу серед гірськолижників в Австрії, а чемпіон України Ігор Гам на цей важливий захід не поїхав. Мова йде про грубе порушення спортивного принципу, коли атлети їдуть змагатися незалежно від віку чи географічного регіону, а винятково на підставі продемонстрованих результатів у попередніх змаганнях». Незрозумілою є позиція не тільки столичних, а й закарпатських спортивних чиновників, які не відстоюють право краян брати участь від нашої держави в Олімпійських іграх», – сказав Василь Гісем, коментуючи ситуацію мукачівського фристайліста Станіслава Кравчука, який написав відкритого листа Сергію Бубці та Дмитру Табачнику.



Публікуємо текст звернення:

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

ПРЕЗИДЕНТУ НАЦІОНАЛЬНОГО ОЛІМПІЙСЬКОГО КОМІТЕТУ УКРАЇНИ БУБЦІ С.Н.  

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

МІНІСТРУ ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ТАБАЧНИКУ Д.В.

Шановний Сергію Назаровичу (Дмитре Валентиновичу). Я, Кравчук Станіслав Михайлович, чотириразовий учасник Олімпійських ігор у Нагано-1998, Солт-Лейк-Сіті-2002, Турині-2006 і Ванкувері-2010, багаторазовий призер і переможець етапів Кубка світу з фрістайлу (акробатика), змушений проти власної волі зупинити підготовку за рік до XXII зимових Олімпійських ігор у Сочі-2014.Ситуація, за якої я не бачу перспектив своєї подальшої праці як спортсмен збірної України виникає не вперше.

Зокрема навесні 2002-го року після Олімпіади у Солт-Лейк-Сіті, де я посів п’яте місце, що було кращим показником серед представників України у всіх видах спорту, мене відрахували з команди. Офіційною причиною тоді була названа травми спини. Зараз, 2013-й рік, і я продовжую успішно захищати честь держави на міжнародній спортивній арені, зокрема вже цього сезону - 17 грудня 2012 року я посів друге місце на Кубку Європи у фінському місті Рука. Тож, про яку саме травму тоді йшлося, для мене досі залишається загадкою. Тренерський склад, який працює останні кілька років зі збірною України, а саме Кобельник Юрій Михайлович і Пічугін Олександр Юрiйович, систематично виявляють цілковиту некомпетентність під час роботи на схилі.

Їх розуміння власних обов’язків обмежується підніманням руки перед стрибком. Усю роботу щодо схилу змушені виконувати ми, спортсмени, і найприкріше, що тренери вважають такий стан речей нормальним. В жодній команді світу тренери так себе не поводять, адже від їх дій на пряму залежить результат і, що ще важливіше, безпека спортсменів. Головний тренер збірної України з фрістайлу Фоміних Юлія Володимирівна виконує лише функції менеджера, у тренувальному процесі участі не бере взагалі. Часто ставить свою власну суддівську кар’єру вище інтересів команди. Шантажує спортсменів, вимагаючи відраховувати Федерації лижних видів спорту України (ФЛСУ) десять відсотків призових, отриманих на етапах Кубка світу, за відсутності відповідного пункту у наших контрактах. Розводить інтриги як в середині команди, так і за її межами, чим завдає шкоду невиправну шкоду іміджу української лижної акробатики зокрема і спорту загалом.

Фрістайл - один з найбільш небезпечних видів спорту, де взаєморозуміння між спортсменом і тренером має бути на інтуїтивному рівні. А у мене, на жаль, до наших тренерів навіть простої довіри немає. Тренерський склад постійно шукає привід виключити мене з команди, що наводить на думку, що мій результат ані керівництву збірної, ані Федерації лижних видів спорту України не потрібен.

Я неодноразово чув від віце-президента федерації Малежика Володимира Федоровича і головного тренера збірної Фоміних Юлії Володимирівни, що мої 12 медалей на Кубках світу нікому не цікаві. Якщо вірити їм, то це мій спосіб підзаробити, і для держави вище загадані нагороди ніякої цінності не являють. Але хіба не на етапах Кубка світу ми заробляємо очки для міжнародного рейтингу і здобуваємо ліцензії для виступу на Олімпіаді?

У період з 9 січня 2011 року по 25 лютото -2012 року я здобув одне золото, два срібла і одну бронзу на етапах Кубка світу. Саме ці рядки в офіційних протоколах є доказом моєї роботи, рівня підготовки і потенційних можливостей, а не брехливі заяви тренерів щодо моєї неспроможності приносити користь збірній України.

Я - претендент на медаль Олімпійських ігор у Сочі-2014. Проте усі мої заклики про необхідність залучення до роботи з командою кваліфікованого тренера наштовхуються на глуху стіну нерозуміння. На тренерській раді 20 листопада 2012 року у Києві начальник відділу зимових видів спорту Департаменту олімпійського спорту Амірханов Даніль Ацхатович у відповідь на моє звернення наголосив: «Спорт - це справа добровільна, не подобається - йди!»

Щодо позиції ФЛСУ, то вона навіть не подавала мою кандидатуру на отримання щомісячної стипендії, впровадженої НОК України з метою забезпечення підготовки провідних спортсменів у зимових видах спорту до Олімпіади-2014.

Позицію невтручання зайняв Департамент освіти і науки, молоді та спорту Закарпатської обласної держадміністрації. Начальник управління з питань фізичної культури і спорту Ерфан Віталій Йосипович і директор Центру олімпійської підготовки Мінай Золтан Золтанович ігнорують усі мої звернення.

На навчально-тренувальний збір у Фінляндію з 24 листопада по 24 грудня 2012 року за кошти лижної фабрики «Фішер» вольовим рішенням її директора, а також президента Закарпатської Федерації лижних видів спорту Рябіча Василя Андрійовича відрядили на допомогу не лише мені, а й усій збірній, Аблаєва Енвєра Назімовича. Проте учасник трьох Олімпіад, переможець етапу Кубку світу-2005, який як ніхто інший знає, що саме потрібно робити на схилі для забезпечення тренувального процесу спортсменів, також наштовхнувся на стіну нерозуміння. На його адресу з боку інших тренерів одразу була висунута купа безпідставних звинувачень, і це при тому, що він виконував їх роботу безкоштовно!

Ще раз хочу наголосити, що фрістайл - один з найбільш небезпечних видів спорту у світі. Мене не зупиняють травми (2009-й рік - розрив ахіллового сухожилля, 2010-й рік - розрив передньої хрестоподібної зв’язки коліна). Я міг би з трибун спостерігати за боротьбою на Олімпійських іграх у Ванкувері, але попри рекомендації лікарів таки вийшов на схил. І навіть, виступаючи з серйозним ушкодженням, все одно став кращим з-поміж представників України (19 місце).

Усі ці роки я сумлінно продовжував захищати честь держави на міжнародній спортивній арені, незважаючи ні на що.

Тим часом, як інші українські фрістайлісти, втомившись від постійних інтриг та нехтування тренерським складом своїх обов’язків, за відсутності належних умов для підготовки змінювали громадянство і потім успішно виступали вже під прапорами інших країн. Зокрема мукачівець Дмитро Архіпов у 2003 році здобув першу в історії лижної акробатики Російської федерації золоту медаль чемпіонату світу. Алла Цупер з Рівного принесла Білорусі 27 нагород з етапів Кубка світу. Ще один рівненський фрістайліст Антон Кушнір, виступаючи під білоруським прапором, виграв Кришталевий глобус за підсумками сезону 2009/2010 років, а також став бронзовим призером чемпіонату світу-2011. І, нарешті, 21 січня 2012 року на третю сходинку п’єдесталу пошани етапу Кубка світу у Лейк Плесіді зійшов у формі збірної Росії Петро Медуліч, який 2008-го року переїхав з Мукачева до Твері разом з моїм першим тренером Анатолієм Мазуром.

31 грудня 2012 року збірна України вирушила в Китай для участі у першому етапі Кубка світу, а звідтам для продовження виступів перелетіла до Канади. 26 грудня я мав отримати виклик на ці змагання, але чекаю його й досі. Попри те, що всі документи для поїздки, зокрема китайська віза, а також віза до США, де відбудуться третій і четвертий етапи, у мене готові. Небезпека ситуації полягає у тому, що у липні 2012 року вже стартував відбір на Олімпійські ігри у Сочі. Для того, щоб здобути олімпійську ліцензію необхідно по його закінченні, тобто 19 січня 2014 року, увійти до чільної двадцатьп'ятки у міжнародному рейтингу. Це ще можна встигнути зробити, якщо будуть вжиті термінові заходи.

Я хочу продовжувати спортивну кар’єру і представляти Україну на Олімпійських іграх у Сочі, які мають стати п’ятими у моїй кар’єрі. Але у ситуації, що склалася, коли керівництво федерації і увесь тренерський склад збірної періодично безпідставно підіймає питання про моє виключення з команди, без тренера і під постійним психологічним тиском, я розумію, що не покажу результату, а лише отримаю нову травму.

admin

За матеріалами Заголовок