Всеукраїнська організація осіб з інвалідністю зі слуху УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ГЛУХИХ цьогоріч святкує 90-річчя своєї діяльності. Про життя організації, настрої її членів на регіональному рівні розмовляємо з Наталією Булецою, головою Закарпатської обласної організації Українського товариства глухих, яка діє з 1946 року.

Пані Наталія розповідає, що в Закарпатській області функціонують дві школи та два підприємства для осіб з вадами слуху, яких на обліку близько 2 тисяч. Одна школа-інтернат знаходиться в Хусті, друга в Ужгороді. Два виробничі підприємства працюють на території Ужгорода: деревообробне та швейне.

«На швейному підприємстві шиємо рятувальні жилети – співпрацюємо зі шведами відповідно до укладених угод. Цим займається директорка підприємства Наталія Марцинюк. На деревообробному виготовляють євробрус та меблі з ящиків для саду», - розповідає Наталія Булеца, яка прийшла в Товариство 1977 року. Працювала спочатку перекладачем, потім стала міською головою територіальної організації, з 2003 року працює на посаді голови обласної організації.  

На питання про те, де проживають їхні вихованці та працівники, розповідає про можливість проживання в гуртожитку. Порівняно з попередніми роками, зараз не мають змоги забезпечувати охочих житлом – раніше їм виділялися квартири: УТОГ мав дольову участь у зведенні будинків, де ужгородці з вадами слуху досі проживають компактно: в районі магазину «Ера», на Проспекті, по вул. Загорська, Кірова, Минайська.

Намагаються вирішувати різні питання, які постають у членів організації: працевлаштування, реабілітація, медичне обслуговування, хоч державного фінансування не мають уже третій рік. «Нас фінансує з того, що може, центральне правління. Адже УТОГ має нерухомість по Україні, то можуть здавати її в оренду – відповідно мати якісь вільні кошти; працюють підприємства, які роблять відрахування – з того й живемо, – розповідає пані Наталя. – На міському рівні також не маємо підтримки. На рівні області ще дещо отримуємо. Використовуємо це на оплату опалення, світла, інтернету… Добре би було, якби в місті відновили ту програму, яка була і відповідно до якої виділялися бодай невеликі, але кошти».

«Важливо би було також, щоб місто могло оплачувати бодай одну посаду перекладача. У нас зарплати невисокі, тому перекладачі не затримуються. На даний момент я всіх перевела на 0.75 ставки. А ставка – це 7200 грн. Якби була якась додаткова мотивація, доплата до зарплати, може б, ситуація хоч трохи покращилася. Ми зверталися з цим питанням у соцзахист. Проте вже кілька років поспіль там навіть конкурс не проводиться».

«З війною з’явилися додаткові труднощі. На початку ми днювали й ночували на роботі, бо ж приймали біженців у нашому гуртожитку, та й на фабриці зробили кілька кімнат для них. Приймали і чуючих, і нечуючих. І зараз близько 50 живуть у гуртожитку, з них 19 – нечуючих. Раз у день їм привозять обіди. Знаходимо спонсорів, які допомагають чи продуктами харчування, чи миючими засобами. Неодноразово допомагав у цьому плані й секретар Ужгородської міської ради Арсен Мелкумян – спасибі йому».

«Херсон, Запоріжжя, Харків – звідти переважно переселенці. Дехто з них пішов працювати на наші підприємства.   До прикладу, є один хлопець із Донецька, який спочатку вантажником працював, а тоді сів за машинку – і зараз шиє».

«Ставлять тепер категорії людей х вадами слуху кохлеарні (слухові) апарати. Добре би, щоб на їх придбання можна було надавати бодай часткову компенсацію. До прикладу, працює дуже добра програма на закупку мобільних телефонів: 2750 грн. повертає держава. Людина, яка не має грошей, може купити собі телефон за 3 тисячі гривень. Ним вона спілкуватися зможе. Якщо має гроші, то купить собі і за 10 тисяч. Ця компенсація робиться один раз у 5 років. І це дуже велика підмога. Ми збираємо необхідні документи, відносимо в управління соціального захисту – і буквально через місяць кошти повертають».

Перекладачів для закладів УТОГ готують щороку в Києві. Видають сертифікат. Проте великої мотивації йти вчитися нема: зарплати у них мінімальні. Пані Наталія розповідає, що навчитися мови жестів порівняно неважко, а от процес спілкування набагато важчий. Це як почерк. Один прочитаєш відразу, а інший треба десять разів перечитати. Бачиш жести, а зв’язати докупи складно. Швидше вчаться ті, хто має таких батьків, родичів, тобто хто ріс у середовищі, де були глухі люди.

Зараз для людей з вадами слуху в Україні цілодобово працює сервіс УТОГ. З понеділка до п’ятниці працюють 4 викладачі. У вихідні теж працюють згідно з графіком, підмінюючи одні одних, аби його користувачі могли почуватися повноправними членами суспільства. Крім того, Наталія Булеца працює на телебаченні – веде Єдині новини на суспільному.

На питання, що спонукає працювати в непростих умовах, каже: ці люди й так обділені, то хоч якось хочеться їх підтримати.

Надія Росоха