Керівник «Клубу фінансової грамотності» Василь Дідичин про фінанси, освіту і як не бути дурним і бідним.

Люди люблять грати в ігри. Окрім зайняти руки, час і голову ігри можуть ще й чомусь навчити. А зібратися компанією з незнайомими людьми, перезнайомитися й провести кілька годин за ігровим столом, в азарті глянувши на таку серйозну і страшну для багатьох річ, як фінанси, і потім вийти після гри з головою, переповненою нових знань —   реально. Василь Дідичин, знайомий уже багатьом не тільки ужгородцям, а й безлічі туристів своїм проектом провулку Гірчичного зерна, нині розвиває проект навчання основам фінансової грамотності.

— Ти — адвокат. Яким вітром тебе занесло у фінансову сферу?

— Річ у тім, що в нинішній, класичній адвокатурі немає грошей. Ми не говоримо про корумпованість та інші нюанси адвокатської системи. Гроші в бізнесі. Тому свого часу я набрав кредитів і почав гратися в бізнес, піймав 2008 рік, за одну ніч став удвічі бідніший, тому що долар був 4,9, а став 8. Довелося продати адвокатський офіс. І я зрозумів, що так гроші не заробиш. Потрібно щось придумати, щось продати, зробити якийсь соціальний винахід, щоб почувати себе фінансово забезпеченим. Тому виникла ідея викупити ту землю, де був колись адвокатський офіс, облаштувати її, зробити торговий центр, пасаж «Гірчичне зерно».

Проект провулку існує вже 7 років, а є така теорія, що якщо в бізнесі ти нічого нового не робиш 7 років, то як підприємець ти деградуєш і помираєш.   Необхідно виходити з зони комфорту і йти бажано в ту сферу, яка тобі незнайома, нова. І в підприємців є реальні муки пошуку бізнес-ідей.

Наразі для мене важливо і цікаво впроваджувати проект «Основ фінансової грамотності». Тут потрібно вміти публічно виступати, потрібно вміти навчати інших людей, мати навички управління групою. І якщо раніше старався бути в тіні й мені не була комфортна публічність, то тепер навпаки керівництво навчальною платформою «Клуб фінансової грамотності» безпосередньо пов’язана з нею.

Новий проект тим цікавий, що ти з самого початку починаєш застосовувати нові навички, практикуючи уже як вчитель, тренер, педагог, щоб твої послуги оплачувалися. Кожна хороша справа має бути рентабельною, бо інакше вона помирає.

— Як ти прийшов саме до такої форми навчання, ігрової? Чи пробував перед цим інший формат навчання фінансової грамотності?

— Гру за Робертом Кійосакі «CashFlow» ми грали з хлопцями ще років 20 тому, в приватному порядку. Але згодом ти розумієш, що це не гра. Це одна з найкращих форм навчання. Є така Піраміда навчання — вона показує, скільки інформації через певний час після навчання ми запам’ятали. Так от, за Пірамідою навчання лекційний курс через 2 тижні залишає після себе 10 % інформації. А якщо людна втягнута в процес чи то рольових ігор, чи до демонстрацій, чи сама викладає комусь, то через 2 тижні пам’ятає 90 % з тієї інформації, якою оперувала. Це найефективніша форма навчання.

— Віднедавна ви проводите ігри не «Грошовий потік», а «Життєвий капітал» — у чому різниця? Що це за гра?

— Форма одна і та сама. Різниця лише в тому, що в американській версії («Грошовий потік») все зрозуміло і передбачувано, а в українській версії («Життєвий капітал») нічого не прогнозовано. Вона максимально наближена до наших непрогнозованих українських реалій.

Розробники цієї версії гри — харків’яни — самі вийшли на нас і запропонували співпрацю. Тоді вони цим займалися 2 роки, а ми тільки рік. Ми теж хотіли розробити свою версію гри на базі ужгородських реалій. Вони зараз проходять стадію патентування гри «Життєвий капітал».  

— Останнім часом «Клуб фінансової грамотності» почав брати участь у EdCamp-ах по області. Що це таке?

— EdCamp — це освітній рух для професійного зростання вчителів, які долучилися до розробки концепції Нової української школи. Вчителі середньої школи об’єднуються і на неурядовій платформі розробляють методики викладання, діляться досвідом у форматі неконференцій. Зараз на рівні Міністерства освіти визначили пріоритетними 4 напрямки освіти і розвитку сучасної школи і один із них — вивчення основ фінансової грамотності.

Ми залучені до цього процесу як експерти з фінансової грамотності, навчаємо речей, які будуть корисні вчителям, які будуть впроваджувати ці знання в школі.

— Тобто ви застали ідею навчання фінансовій грамотності на самому старті?

— Так. Це тепер дуже актуально, це буде в тренді. Україна буде сильною тільки тоді, коли її громадяни будуть заможними. А заможними українці стануть не інакше, як тільки через освіту. Через ліквідацію фінансової безграмотності. Дуже складно нам з точки зору нашої ментальності правильно розпоряджатися грошима. В нас широка душа, ми би навіть і серце віддали, а самі лишилися б ні з чим і потім надіялись на милість Києва чи Бога.

Але так неправильно. Ми зможемо бути сильними тільки тоді, коли самі не будемо бідними і будемо мати заощадження. Тому все починається з освіти. Треба відділяти емоції від прагматизму, розуміти, що я можу, що я хочу і що мені потрібно, планувати бюджет, навчати дітей. Тобто гра підкидає багато моментів, де ти в режимі «багатозадачності» змушений приймати фінансові рішення.

— Який головний меседж гри?

— Що все це досяжно! Кожна людина в своїй сфері розвитку може оволодіти таким складним моментом, як фінансова грамотність. Просто потрібно включати голову. Потрібно розуміти, що гроші самі по собі нічого не значать. Це інструмент, яким потрібно певною мірою професійно управляти. І ми навчаємо людей цьому. Навчаємо їх вести домашню бухгалтерію (обов’язково), ведемо їх за руку, показуємо, де що записувати і т. ін. І людина потім аналізує свої витрати і має приймати виважені рішення. Відмовлятися від старих звичок і набувати нові правильні звички.

Якщо ми проаналізуємо, що зараз купує молодь, то просто жахнемося. Ми бідні не тому, що нема грошей, а тому, що купуємо різні дурниці, які не роблять нас багатими.

Гра вчить вести бухгалтерію; робити регулярні заощадження; аналізувати, де які гроші можуть бути ефективніше задіяні; вчить домовлятися з партнерами; не бути жадібним, бути готовим ділитися тим пасивним прибутком, що в тебе є; бути готовим скинути актив, якщо це потрібно. Після гри люди розуміють, що потрібно щось міняти. Ось це ті важливі фінансові стереотипи, які потрібно людям прищепити. Це важко, але можливо.

Приходять ті, кого ця тема вже пече. Ми плануємо виїжджати до людей, зараз от їдемо в Хуст із навчанням, із Іршави люди підтягуються. Нас нині запрошують в основному вчителі, які пройшли EdCamp. Потрібні час і ефект сарафанного радіо.

— Як відбувається цей процес гри?

— Процес такий: група з 6 чоловік грає в гру, потім прослухує невеликий курс лекцій і потім повторно знову граємо, вже уникаючи тих помилок, які були в нас на початку і застосовуючи отримані на лекціях знання. Цього тижня ми починаємо працювати з четвертим набором групи за цим принципом. Кожен місяць плануємо набирати нову групу.

На все це виділяється 30 годин. 6 робочих семінарів по 2 години. Начитування лекцій займає щонайбільше 20 хвилин. Далі люди працюють самі. Вони отримують ситуативні рольові завдання, вони повинні виступати, виходити перед аудиторією, з другого заняття ми знімаємо це на відео. Люди переживають певний дискомфорт, але ми підтримуємо кожного, хто наважився на цей крок, і люди переборюють свої страхи, комплекси. Ну це справді Клуб, вся інформація, якою вони діляться, залишається строго конфіденційною.

Через 3 місяці після курсів ми з людьми зустрічаємося і вони повинні показати нам, що вони зробили, маю на увазі бухгалтерію. Ми не вникаємо в цифри, але людина не має права на алібі. Ми робимо виклик цим людям — зробіть і покажіть нам це.

Чому ми це вимагаємо і маємо повне моральне право це робити? Тому що свого часу ми всі це пройшли самі. Був період, коли я хронічно сидів у боргах. Проект провулку Гірчичне зерно починався з боргів. Я не знайшов інвестора і довелося самому це все робити і позичати гроші. Півмільйона доларів боргу в цей час — це великі гроші, зараз уже набагато менше. Було 28 кредиторів, зараз уже тільки 8 залишилось. І от динаміка того, як я виходжу з цих боргів, наштовхнула мене на те, що потрібно обирати новий напрямок, тому що це тільки питання часу, коли я вийду в нуль.

— Скільки часу минуло, як з’явилася ідея провулку?

— 7 років підготовки до Гірчичного зерна і 7 років, як провулок діє, — 14 років. Тому все наше навчання, яке ми проводимо в Клубі — особистий пережитий досвід, а не плід прочитаної літератури. За цим проектом «Основ фінансової грамотності» я бачу величезну перспективу і, думаю, займатимусь ним решту свого життя. Тому що найцінніше — це люди і це щастя — бачити, як люди зіскакують із цієї фінансової залежності й освоюють фінансову свободу. Коли вони вже не на гачку.

— Ви проводите навчання з дорослими і з дітьми. Чи є якась різниця у викладанні?

— Звичайно, і велика. Гра на українських реаліях дуже важка для дітей, навіть для підлітків. Із ними ми граємо в іншу гру — «CashFlow» за Кійосакі. Втягуємо їх у фінансовий світ інакше, даємо спочатку прості завдання: перерахувати гроші. Дивимось, як дитина це робить: сортує по купюрах чи не сортує, записує потім чи ні. Розробляємо категорії витрат.

Тепер плануємо на літо провести табір фінансової грамотності, адміністратор Клубу почав новий курс для підлітків «Лідерство». Всі ці моменти ми подаємо в комплексі — навички фінансової грамотності, лідерства, навички комунікацій, управління часом і т.ін. Тобто це все платформа недержавної освіти. Ми навчаємо тому, що людей капіталізує, що зробить їх спроможнішими на ринку. Навчаємо їх вести переговори, домовлятися, бути впевненими у своїй позиції. Це все необхідно мати, але школа не дає   цього дітям.

Річ у тім, що філософія сучасної української школи залишається досить консервативною. Вона готує не особистостей, а виконавців, людей, які будуть найманими працівниками, які будуть слухняними і лояльними до влади. А ми віримо, що держава сильна своїми громадянами, незаангажованими, вільними, які мають свою думку, заощадження, які можуть спитати з влади.

— Як у сім’ї навчити дитину основам фінансової грамотності? Це можливо?

— Дитина буде навчатися не з того, що їй батьки говорять, а з того, як вони діють. Це закон. Діти спостерігатимуть за батьками тоді, коли батьки про це навіть не підозрюють. Якщо дії батьків штучні — діти це розкусять.

Діти мають розуміти, що батьки дуже серйозно ставляться до грошей, гроші рахуються, всі витрати записуються. Дітей потрібно втягувати в ці процеси. Наприклад, дитина записує на папері всі необхідні покупки і розуміє, який на це все виділено бюджет. І якщо виникає спірна ситуація, то дитині треба не соромитися пояснити: або купуємо ляльку, або м’ясо, яке приготуємо на обід. Потім можна попросити її зібрати отримані чеки і посортувати їх: за продукти, за транспорт, за одяг, за мийні засоби і т. ін.

— Можна навчити дитину заробляти гроші?

— Можна. Якщо батьки самі заробляють гроші. Якщо ж не вміють цього робити батьки, то дитині буде важко. Якщо батьки весь час говорять: «Не вистачає грошей», «Не дотягуємо до зарплати» тощо, то дитина розумітиме, що до забезпечення їм далеко.

— Тобто батькам не можна говорити такі фрази?

— Не можна... Те, що ми говоримо, — те і стається. Має бути розуміння того, що ми гідні жити достойно. Не вистачає зарплати — потрібно щось робити: вчитися, покращувати кваліфікацію, намагатися продати себе дорожче, щось винайти, піти на фріланс, розглянути роботу з дому. Позбутися страху, що «в мене не вийде». Важливо вірити в те, що це досяжно. Вчені довели, що людська уява сильніша за людську волю. Якщо я бачу себе успішним — я буду успішним!

Загалом наші фінансові проблеми — це результат наших комплексів. Ми закомплексована нація. Ми звикли до постійної боротьби і постійно показуємо свою значущість. Ми купуємо те, що впливає на наш імідж щасливих людей. І виходить, що непотрібні затрати не по бюджету йдуть на те, щоб сховати свої комплекси неповноцінності. Не потрібно нікому нічого доводити, а ми доводимо і на останні гроші купуємо найновішу модель автомобіля.

Але багатий не той, хто має багато грошей, а той, хто має те, що йому потрібно.

Р.S. Подавати заявки на участь у грі можна на сайті Клубу http://finklub.com.ua/