Враження мешканця Донбасу від відвідин угорських сіл Закарпаття


Якщо десь в Україні й існує грунт для "сепаратизму", то це не Донбас, а західна прикордонна зона. Знайомі з Донецька оселилася в угорському селі недалеко від Тиси, а я кілька днів провів у них в гостях, пише користувач pauluskp у своєму профілі у Живому журналі.

В угорському селі важко знайти російськомовного. Ще рідше тут використовують українську мову, про що я дізнався першого ж дня, намагаючись розпитати дівчину на зупинці.

- Скоро буде автобус? - Запитав я по-російськи.

- Укранский нэ розумию, - посміхнулася вона.

Тут кажуть, що за радянської влади їх примушували вивчати російську, а зараз ніхто не примушує й українську вивчати. Так і живуть, не тужать.

Найбільш «продвинуті» розуміють російську, але розмова з ними часто перетворюється на перерахування слів – а раптом натрапиш на знайоме співрозмовнику слово і він зрозуміє, що ти від нього хочеш.

Відчуття закордону настільки сильне, що починаєш сумніватися, чи не виїхав випадково в Угорщину, пропустивши потрібний поворот. Ось зараз підійде поліцейський і видворить з країни як нелегала.

Політична і звичайна реклама на білбордах, безкоштовні газети в поштових скриньках, розклад маршруток, назви сіл біля дороги, оголошення на стінах - все угорською.

Нікого мовна проблема тут не хвилює. Незнання української сприймається як даність. Ніхто не бореться за українізацію і не переслідує за угорську мову. Люди спокійно живуть і працюють, використовуючи ту мову, яка їм до вподоби.

Це Західна Україна. Якщо вірити російській пропаганді, тут за незнання української повинні спалювати живцем.

Але по-справжньому дивують угорські прапори на адміністративних будівлях. Над сільрадами вони майорять поруч з українськими. Без штурмів і сепаратистських заколотів.

У «зоні АТО», де для сепаратизму не було серйозних передумов, почалися заворушення і кровопролиття, які на перших порах вилилися в істеричну війну прапорів - хто підняв прапор над будівлею, той і переміг. Заради цього гинули люди і руйнувалися міста. А в західній прикордонній зоні український прапор на адміністративній будівлі висить поруч з прапором іншої держави - і це взагалі нікого не хвилює.

Виявляється, в деяких районах України жителі можуть вільно вивішувати на адмінбудинках будь-які прапори, при цьому не вбиваючи один одного і залишаючись у складі України.

Яскравішого доказу штучності війни на Донбасі я не зустрічав.

Що ще вражає в угорських селах? Відразу ж впадає в очі, що оселі навіть у найглухіших селах виглядають краще, ніж житла шахтарів у Донецьку.

Фотографії зроблені з селах з населенням від 500 до 3000 чоловік.


Тут немає вугілля, газу або нафти, відсутні великі підприємства, а середня зарплата нижча, ніж на довоєнному Донбасі, де велика кількість природних ресурсів та промисловість дозволяли непогано заробляти. Але шахтарські селища в Донецьку виглядають гірше, ніж угорські села на іншому кінці України. Та що там гірше - шахтарські селища представляють із себе гнітюче видовище, вони здатні увігнати в депресію, хоча з'явилися в ті часи, коли шахтарі отримували хороші гроші і могли ні в чому собі не відмовляти.

Справа тут явно не в грошах і не в культурних відмінностях, хоча декому захочеться пофілософствувати на тему східного «бидла» і західних «європейців».

Відповідь лежить на поверхні. Чим ближче до Росії, тим менше віри, що створене тобою збережеться надовго. Тому через покоління проросла апатія і небажання облаштовувати свої будинки. Навіщо клопотати, витрачати час і гроші, якщо в будь-який момент плоди твоєї праці відберуть або зруйнують?

Царський чиновник, комісар, кадебіст, мент, прокурорський, суддя, а тепер і «рускомірниє» відморозки з автоматами - все грабували, нищили, кидали в тюрми і вбивали. Століттями жодних гарантій і перспектив. Приватна власність не поважається і не захищається. Чи зможу передати дітям спадщину? Ніхто не знає. Чи забезпечу собі старанною працею безбідну і спокійну старість? Швидше за все, ні.

Наведу простий приклад. У селищі Спартак недалеко від донецького аеропорту сім'я донецьких учених звела гарний будинок, щоб переїхати туди з міста і влаштовувати на веранді «чеховські чаювання», інтелектуальні бесіди. В оточенні дітей, онуків і друзів. Будували роками, з любов'ю, продумуючи кожну деталь, розбили сад з фонтанчиками і квітами - краса, та й годі.

Зараз сім'я втекла до Києва, а в будинок потрапив снаряд. Від чеховських чаювань і багаторічних праць залишилася велика воронка. Спроба втілити мрію обернулася крахом.

Не всі будинки в угорських селах виглядають красиво. В одному з них ми прогулялися по вулиці, на якій компактно проживають цигани. Сміття вони викидають прямо на дорогу, а їхні двори виглядають приблизно так:

Мало чим відрізняється від шахтарських селищ в депресивних містечках Донбасу. Таким чином, твердження, що шахтарі Донбасу живуть як цигани, близьке до істини.


Окрема тема - сільські тротуари в угорських селах. Не кожне місто може похвалитися такими тротуарами.

Домовласники намагаються облаштувати прилеглий до будинку тротуар.

Поруч з покинутими будинками, а їх тут небагато, картина інша.

Дороги між віддаленими угорськими селами залишають бажати кращого.

Але вони досить стерпні, якщо, проходячи через села, їх з'єднують невеликі містечка.

Угорські паспорти тут у багатьох, хоча про це не прийнято говорити, оскільки подвійне громадянство в Україні не заохочується. Формально Угорщина роздає паспорти тільки етнічним угорцям, але процес давно поставлений на потік - в Закарпатті мені не раз пропонували отримати угорський паспорт, озвучуючи суми від 500 до 1000 євро. У селах церемонії прийняття угорського громадянства нерідко влаштовують прямо в сільрадах, у тих самих, над якими вже висять угорські прапори.

Присяга звучить так: «Я, (ПІБ), дійсно урочисто клянусь / присягаю, що буду Я вважати Угорщину моєю країною. Я буду вірним громадянином Угорської Республіки, і буду шанувати і дотримуватися її Конституції і законів. Буду захищати свою Батьківщину в міру своїх сил, і служити їй в міру своїх можливостей. Хай допоможе мені в цьому Бог! (залежно від віросповідання) »

Як бачимо, досить м'яке формулювання - «в міру своїх сил і можливостей». Тобто, якщо сил і можливостей немає, Угорщина не наполягатиме.

Добре чи погано мати кілька паспортів - спірне питання. Чи може громадянин України вважати й Угорщину своєю країною, «служачи їй в міру можливостей»? На Донбасі російські паспорти не роздавали, але там війна, а в Закарпатті роздають угорські - і ніякої війни немає.

У той же час, якщо Україна продовжить практику добровільних відмов від своїх регіонів, у західній прикордонній зоні вже знають, яка держава їх прихистить.

Думаю, в глобалізованому світі наявність у людини кількох паспортів стане нормою. Не папірець робить людину патріотом, але папірець допомагає в роботі і дає додатковий захист. Якщо тебе переслідують в одній країні, ти просто їдеш, користуючись одним зі своїх паспортів.

Україна строката країна, чого в ній тільки немає. Але мовні та інші відмінності не заважають людям жити мирно, якщо війну раптом не починають розпалювати. Така правда, але агресивна брехня все більше опановує розумами - і ніхто не знає, чим все це закінчиться.

http://novezakarpattya.com/uk/post/27901/

admin