Світова економічна криза неабияк сплутала карти нашим заробітчанам. По-перше, у країнах Європи, де заробітки були доволі високими, платити стали значно менше, а, по-друге, знайти роботу там тепер набагато важче.

Візьмімо, до прикладу, Піренейський півострів. У Іспанії та Португалії нашого люду було дуже багато, а ось із 2008-го їх кількість різко знизилася. Найперше повернулися робітники-будівельники. Ця галузь в обох країнах у глибокому занепаді і поки що світла в кінці тунелю не видно. Залишилися винятково ті, хто ще має якусь роботу. «Я працював у Лісабоні майже сім років, — розповідає житель гірської Абранки Воловецького району Василь. – Під час кризи фірма збанкрутувала і працівники розійшлися, довелося повертатися додому. Тоді ми заробляли понад тисячу доларів на місяць. Сьогодні тим португальцям, що ще працюють, платять всього по шістсот».

Змушений був вертати на Закарпаття і житель Дешковиці Іршавського району Іван, бо на будівництві в іспанській Валенсії став зайвим. І таких наших земляків – сотні, якщо не тисячі. Усі ці роботящі руки сьогодні шукають роботу в сусідній Росії. На щастя, туди не потрібна віза та й мовний бар’єр відсутній. Тепер наших заробітчан багато в республіках Карелії, Комі, в Кіровській області, де вони працюють на лісорозробках.

Робота, звісно ж, важка, однак і зарплатня непогана. Тисячу доларів і навіть більше тут можна заробити вільно. Та чи не найбільше нашого люду в Москві та Підмосков’ї, Санкт-Петербурзі, а тепер ще й додалися Сочі, де наступного року проводитиметься олімпіада. На тамтешніх будівельних майданчиках роботящі руки закарпатських заробітчан дуже потрібні. Приміром, житель Загаття Іршавського району Юрій уже два роки поспіль працював зі своєю бригадою у Санкт-Петербурзі.

Там чоловіки відремонтували не одне помешкання за сучасними євростандартами. І їхньою роботою росіяни були задоволені. А минулого тижня пану Юрію зателефонували із Сочі. Виявляється, там зриваються терміни здачі олімпійських об’єктів, і все через брак працівників-оздоблювальників. Бригаді пообіцяли добрі заробітки й чоловіки, винайнявши мікроавтобус, подалися на російський Південь.

Як уже мовилося вище, найбільше наших заробітчан трудяться у найрізноманітніших галузях в самій Москві та Підмосков’ї. Крім будівництва, чоловіки працюють ще охоронниками, садівниками, двірниками. І зарплата в тисячу «зелених» тут – не межа. Так, житель Страбичова, що на Мукачівщині, Олександр трудиться із своїм братом Василем у містечку Моніно. Чоловіки доглядають за котеджем однієї московської бізнес-вумен. У їхні обов’язки входить, крім охорони будинку, ще й миття машин господині, готування шашлику в уїк-енд, заміна води в басейні тощо. За це їм платять по тисячу двісті доларів на місяць.

Працюють вахтовим методом, три місяці доглядає за котеджем один, а інші три місяці – інший. Такий графік роботи дозволяє чоловікам дати лад власному господарству вдома і ще заробити гроші. Пан Олександр розповів, що у довколишніх містечках у котеджах працює чимало сімейних пар. Найбільше їх із Тячівщини. Отож не дивина, що для обслуговування заробітчан із цього закарпатського регіону організувався навіть регулярний автобусний маршрут Москва–Тячів. Крім будівництва та догляду за котеджами, наші краяни працюють водіями, доглядальниками за немічними та старими, дітьми, а ще — гувернантами, кухарями, хатніми працівницями, економками. Високо ціняться наші медсестри та вихователі, учителі. І роботою наших земляків москвичі задоволені. Кажуть, що роботонаймачі, перевіривши паспорт претендента, і, переконавшись у його закарпатському походженні, охоче приймають його на роботу.

Натомість мало роботи для наших заробітчан нині у Чехії. Однак чеські бізнесмени і працедавці й досі охоче наймають наших працівників. Великою проблемою є те, що чеські консульства зовсім перестали видавати робочі візи. Та люди стараються обійти ці заборони на в’їзд у Чехію. Вони отримують візи у польських консульствах й далі через цю країну потрапляють у Прагу. Справа в тому, що заробітки у Чехії значно вищі, ніж у Польщі. Заробити тисячу доларів тут не проблема, а ось у Польщі зарплатня стартує від півтисячі «зелених». Отримати удвічі більше на місяць таланить небагатьом. Насправді українців у Польщі теж люблять.

Їх охоче наймають на заводи, фабрики, сільськогосподарські підприємства. Вони трудяться на полях і фермах. Піврічну робочу візу видають майже кожному охочому працювати там. Мешканець Загаття, що на Іршавщині, Василь польську піврічну візу отримував двічі. Перший раз трудився у фермера, доглядав худобу й перебирав у пивниці картоплю, яблука та іншу городину, готуючи її до відправки у супермаркети. Заробітки були досить низькими. Тому там не залишився, а подався у Чехію. У місті Брно на Мораві знайшов доволі високооплачувану роботу помічника кухаря у великій лікарні. І таких прикладів немало.

Майже не виїжджають на роботу наші краяни у сусідню Угорщину. Виняток становлять сезонні сільгоспробітники, котрі працюють на полях, фермах та у садах. Це зазвичай українські угорці із прикордонних районів Закарпаття. Заробітки в них теж невисокі — 500–700 доларів на місяць.

Дуже вигідно працювати у Німеччині, Австрії, Швейцарії. Там півтори тисячі доларів заробити — не проблема. От тільки потрапляють туди одиниці. Я мав розмову із жителем обласного центру Едуардом, який працює на автосервісі у передмісті Відня. Він задоволений своїм становищем і вже вишуковує лазівки, щоби якось залишитися там назавжди.

Та найкраще платять у Великобританії. Тому не дивина, що туди стараються потрапити громадяни Польщі, країн Прибалтики. Однак нашим працівникам там зовсім не раді і потрапити туди майже неможливо. Мукачівцю Тиберію випадково вдалося отримати туристичну візу, коли працював у Польщі. На Туманному Альбіоні залишився на два роки і перебував на нелегальному становищі. Був би там і далі, якби його не вирахувала поліція та не депортувала. Однак і за цей час встиг заробити стільки, що в Україні не зміг би отримати й за 12 років.

Неохоче дають візи нашим людям в італійському посольстві. Та це не заважає нашим співвітчизникам правдами-неправдами потрапляти на Апенніни. Найбільше там наших жінок. Здебільшого вони працюють доглядальницями за немічними та дітьми, так званими «баданте», хатніми робітницями та домогосподарками. Заробітки від 600 до 1000 євро. І хоча заробітки за часи кризи значно знизилися, українці не поспішають покидати цю країну. Мукачівка Єва у докризові часи отримувала 1000 євро, у 2009-му заробіток знизився до 700. Однак повертатися жінка в місто над Латорицею й не думає. Хіба вона заробить у Мукачеві понад 7000 гривень на місяць? А у Неаполі, крім зарплатні, вона ще й харчується та проживає в чудових умовах за рахунок працедавця. І таких наших краянок, як пані Єва, нині в Італії дуже багато.

Чимало українців виїжджають у літній період й у скандинавські країни Швецію та Фінляндію. Зараз там стартував сезон збору дарів лісу – ягід та грибів. Заробітки залежать від кількості зібраної продукції. Хто не лінується й добряче попрацює, за ці два-три місяці заробляє 2500–3000 доларів. Житель Мукачева Федір із своїм сином-студентом Валерієм поїхав у фінські ліси вже втретє. Робота по збиранню чорниць упродовж літа дозволяє чоловікові заплатити за навчання свого нащадка у виші за увесь наступний рік.

Велика армія наших заробітчан привозить в Україну чимало валюти, котра так конче необхідна нашій державі. Ці трударі заробляють кошти для утримання родин, навчання дітей, придбання побутової техніки, купівлі житла та автомобілів. Шкода тільки, що зробити це вони не можуть у своїй рідній країні.

Віталій ПУМПИНЕЦЬ
svitohlyad.info

admin