Зростає попит на третю силу. Опозиція чинить цьому запеклий опір, але не користується суттєвою підтримкою електорату. Останній не йме віри, мабуть, уже жодній з існуючих партій. За цих умов зростає попит на третю силу — до того ж не обов’язково це мала би бути класична партія.

До її формування теоретично міг би долучитися Ужгородський національний університет — головна кузня кадрів. А за умови деіндустріалізації — ще й найбільший трудовий колектив області. Триває процес приєднання до нього Закарпатського держуніверситету, що колись фактично відбрунькувався від альма-матер. А відтак надійде черга численних філій незакарпатських ВНЗ, що діють в області більше номінально, ніж реально. Потенційне піднесення вишу і повернення його до належного стану, який був ще за ректорства Володимира Сливки (1988—2004), викликає занепокоєння у різних політичних угруповань. Наслідком є вервечка критичних публікацій на інформаційному полі Закарпаття, спрямованих у бік нового ректора професора Федора Ващука, якого вважають сучасним менеджером й реформатором. Лише мізерна частина виступів у медіа зумовлюється справжнім болем за долю вузу, основна ж маса — просто спроба загальмувати неминуче відродження.

Два на три

Закарпаття історично, ментально, конфесійно — а нині, за тотальної «європеїзації», тобто масового виїзду на роботу за кордон, тим паче! — різко різниться від сусідніх українських регіонів. Тому тут зміцнення влади значно помітніше, ніж в інших західних областях. Декілька депутатів обласної ради перейшло до парламенту, але 3 березня перевибори відбулися. Підсумки волевиявлення самі по собі не стали сенсаційними. З п’ятьох новообраних у мажоритарних округах — двоє представляють «Єдиний центр» (понад те — це син і дружина Віктора Балоги, а брат Іван — керує обласною радою), інші троє — висуванці Партії регіонів. Результат — два на три. За асоціацією з останніми виборами до парламенту, коли результат «три на три» також уповні задовольнив обох гравців. І їхніх очільників. Може, то простий, хоча й подвійний, збіг обставин? А може, й ні.

Але довибори 3 березня формально аж ніяк не змінили баланс сил в обласній раді. Але ще напередодні цих проміжних виборів кілька обласних депутатів, що входили до фракції «Єдиного центру» і одночасно перебували у виконавчій владі, вийшли з неї і утворили окрему групу, яка голосує солідарно з регіоналами. Голова облдержадміністрації Олександр Ледида давно заявляв, що не можна одночасно бути і у владі, і проти влади. Тепер стало зрозуміло, що мається на увазі.

А вже на другий день після виборів, 5 березня, на прес-конференції керівник області сказав, що їхніми результатами задоволений. Бо ж єдина сила — Партія регіонів — посіла перше місце, вигравши у трьох округах.

Наступна ж після довиборів сесія облради показала, що настає гаряча пора. Ані Партія регіонів, ані «Єдиний центр» неспроможні — поки що? — створити стійку більшість (є ще чотири менші фракції) і самостійно ухвалювати та проводити дискусійні рішення. До того ж з ініціативи голови ради Івана Балоги було заблоковано картки більше десятка (зі 108 членів депутатського корпусу) відсутніх обранців, що викликало обурення серед регіоналів. Ось як це прокоментувала їхня прес-служба:

Через це деякі питання порядку денного так і не було розглянуто, а найбільш спірне (генеральна схема планування області) взагалі перенесено на наступне засідання. Нещодавно голова ОДА відзначив триріччя перебування на посаді. Правда, його попередник пробув на ній чотири роки з хвостиком. Але мало хто в області особливо сумнівається, що Олександрові Ледиді призначено керувати краєм аж до наступних президентських виборів (тоді зможе «перегнати» Сергія Устича, який за результатами прямих виборів очолював Закарпаття з 1994-го по 1999-й). А за підсумками президентських виборів-2015, можливо, ще п’ять років. Тоді це буде явний рекорд за останні чверть віку. Принаймні у нинішньому владному таборі Закарпаття не видно якоїсь альтернативи. Поламати йому кар’єру здатна одна-єдина людина: він сам. Будь-яке занадто резонансне рішення — це привід для безоглядних звинувачень, що ведуть до падіння рейтингу. Незалежно від їхньої обґрунтованості чи необґрунтованості. Тож О. Ледида, як видно, намагається не робити різких рухів. Схоже, ця тактика витримуватиметься щонайменше наступні два з половиною роки. До того ж велика паводкова весняна вода, яка за словами віце-прем’єра, могла «змити» будь-кого з посадовців, — нашу область щасливо оминає.

Чи сподівання опозиції?

Натомість опозиція, хоче вона цього чи ні, приречена на гучні кроки і заяви — аж до епатажу. Використання героїко-трагічних дат нашої історії для зведення нинішніх порахунків навряд чи можна назвати вдалим на всі сто. Але доводиться робити і це. Уперше за всі роки Незалежності річницю Карпатської України влада і опозиція святкували демонстративно у різний час. Влада 15 березня поклала квіти до ужгородського пам’ятника президентові Августинові Волошину і провела мітинг на Красному полі під Хустом. Натомість опозиція увечері здійснила велелюдну ходу Ужгородом за участі Арсенія Яценюка і Олега Тягнибока, а 16 березня провела свій мітинг на Красному полі до 74-ї річниці Карпатської України. Представників «Єдиного центру» на ужгородській маніфестації «Вставай, Україно!» не було. Все-таки поки що всі мости з владою не спалюються. Та й з опозицією переговори поки що далекі від чітких домовленостей.

Курсом на 2015-й: хто, як, куди і з ким?

У контексті президентських виборів 2015 року постають нові виклики.

Зазвичай Закарпаття ніколи не «робило» виборів у загальноукраїнському масштабі. Однак, нагадаємо, на парламентських виборах 1925 р. у Чехословаччині саме Закарпаття провело депутатів-комуністів і суттєво радикалізувало ситуацію. Тепер щось подібне може відбутися з протилежним знаком. Але для цього владі доведеться ще міцніше прив’язати до себе понад 100-тисячний угорськомовний електорат (наразі він розділений приблизно навпіл між двома непримиренними, зате й різними партіями; хоча одну з них очолює нинішній народний депутат, молодий, але досить досвідчений політик і висуванець Партії регіонів Іштван Гайдош). Ключовим для влади постає питання: конкретно розв’язати за ці два роки бодай якісь з низки наявних соціально-економічних проблем. Бо відкриттям у районах спортивних майданчиків зі штучним покриттям, хай їх буде й під сотню, — нині нікого не здивуєш.

Сергій ФЕДАКА, доктор історичних наук, Василь НИТКА, "Урядовий кур’єр"

admin