Голова Громадського руху «Український вибір» Віктор Медведчук (праворуч) та радник президента Росії Сергій Глазьєв, якого Генпрокуратура України підозрює у воєнних злочинах і причетності до так званої «русской весни» (архівне фото)


Хочу розказати вам про три події, що відбулися на Закарпатті протягом останніх двох місяців, і які на перший погляд не пов’язані між собою, але розглянуті разом, скидаються на елементи одного хитромудрого плану. Плану проти України.

Залякування нацменшин

Почну з того, що є на Закарпатті маленький телевізійний канал – «Перший кабельний», який уже кілька разів зникав з ефіру через перебої з фінансуванням. Але не так давно редакція переїхала з Ужгорода до Мукачева і запрацювала на повну потужність. Нові грошові вливання в цей канал пов’язують з персоною депутата обласної ради Івана Чубірка (він же – представник «Українського вибору» в Закарпатті й швагер Віктора Медведчука). Якщо на сайті каналу ввести в пошук слово «Медведчук», то ви побачите, що це найпопулярніший ньюзмейкер цього ЗМІ.

В ефірі «Першого кабельного» на початку лютого вийшов сюжет «Мовний закон викликав хвилю обурення на Закарпатті», в якому в грубій маніпулятивній формі зібрано думки людей, що вважають законопроект про державну мову небезпечним. Ясна річ, опитуючи представників угорської нацменшини, «журналістка» не поцікавилася захистом мов нацменшин в Угорщині, не привела угорський досвід нам у приклад. Причина проста: мовне законодавство у наших сусідів має дискримінаційний характер і форсує мадяризацію. Зате ретельно підібрані для сюжету спікери обурювалися самою ідеєю законопроекту про державну мову в Україні і пророкували різні апокаліптичні нещастя в разі його імплементації.

Націоналісти, що забезпечують «картинку»

Інша новина: члени громадської організації «Карпатська січ» 8 березня на центральній площі Ужгорода зірвали феміністичну жіночу демонстрацію, з рук у дівчат, яких назбиралося ледве десяток, повиривали і потоптали плакати, а потім ще й хизувалися своєю «акцією» на сторінках у соціальних мережах. Ще раз: на малочисельний жіночий мітинг напали хлопці в масках, повиривали в них саморобні плакати й пишаються своїм «подвигом» із захисту традиційних цінностей. Герої! Але є ще один аспект акції – завдяки такій «бульці» найлегше потрапити в новини, адже ясно, що ця безглузда ідея викличе в суспільстві обурення й осуд, а відтак розтиражується в ЗМІ.

Не минуло й двох тижнів, як «Карпатська січ» знову потрапляє в центр уваги: цього разу вони провели націоналістичний марш на честь героїв Карпатської України. Хлопці в чорному спортивному одязі й масках на обличчі пройшли вулицями Ужгорода, викрикуючи націоналістичні гасла й розмахуючи «кельтськими хрестами». Як зазначили організатори, акцію проведено проти «лібералізму, сепаратизму, «русского мира», ЄС, капіталізму, шовізнізму, збочень та лівацтва». Можна було цих кілька десятків молодих сильних чоловіків організувати й відправити допомагати по господарству ветеранам визвольних змагань, можна було власними силами привести в порядок меморіальний парк «Красне поле», але організатори вирішили замість конструктивних ідей і реальної роботи вдарити по місту маршем. Це ж яку мужність треба мати, щоб пройтися у масках по місту, віддаленому від лінії фронту на тисячу кілометрів! Яка користь від такої акції? Нульова. Але в неї є один плюс – аякже, такий марш точно потрапить у ЗМІ і буде використаний пропагандою проти України.

Кому це вигідно?

Описані події досить легко складаються в своєрідний пазл, логічну послідовність. Адже якщо спочатку полякати представників національних меншин ще навіть не законом, а лише законопроектом про державну українську мову, потім роздути цей страх через проплачені українофобами ЗМІ, то в суспільстві й справді може ширитися тривога. І тоді вправним маніпуляторам залишається тільки роздмухувати її, підтримувати новими «картинками», які охоче організовують українські націоналісти. Не беруся навіть припускати, бо й сам не вірю, що «Карпатська січ», серед членів якої є порядні й патріотичні люди, ветерани АТО, має якийсь зв’язок із структурами Віктора Медведчука, але мушу визнати, що тут їхні інтереси дивним чином збіглися. Можливо, йдеться про давно відомий метод використання «корисних ідіотів», які, свято вірячи в свої ідеали, грають на руку ворогам.

Бо як іще пояснити ситуацію, коли заляканим нацменшинам, які в більшості своїй ще й мають паспорт сусідньої держави, спочатку показують пропагандистський сюжет, що сіє ворожнечу і страх, а потім у центрі уваги ЗМІ з’являються молоді чоловіки в масках, які безкарно нападають на жіночу демонстрацію, ходять центром міста з кельтськими хрестами й викриками про «смерть ворогам»? Чи сприяє така ситуація стабілізації ситуації в державі, чи не схожа вона на сумнозвісне «розхитування човна» в регіоні, мультикультурний розмай якого іскра ненависті може перетворити в порохову бочку? На чий млин ллєте воду, українські націоналісти?

Андрій Любка,
Український поет, прозаїк, есеїст. Автор восьми книжок, лауреат літературних премій «Дебют» та «Київські лаври». Твори перекладені на понад десять мов, окремими книжками виходили в Австрії та Польщі. Живе в Ужгороді.

http://www.radiosvoboda.org/a/28382624.html

admin